Так само, як синє скло є синім завдяки світлу, яке воно випромінює, а не через світло, яке воно поглинає, так і людина є більше тим, що вона видає у світ, ніж тим, що вона має і зберігає для себе. Ми — радше зусилля під час підйому на високу гору чи подив від погляду до глибокої долини, ніж куплений квиток на літак. Процес здачі крові, а не срібна медалька за донорство. Натхнення під час аматорського вивчення квантової фізики, а не підручник на третій полиці біля стінки.
Ми — не лише те, що з нас виходить, ми, можливо, стаємо цим. Те, що ми віддаємо своєму оточенню, змінює нас у відповідь. Волонтерство робить нас чутливішими до проблем світу і страждань інших людей. Їдкі коментарі в соціальних мережах отруюють наше мислення. Те, ким ми є, впливає на наші вчинки, а ці вчинки — тканина, з якої тчеться наше єство. Справжнім мистецтвом є вміння танцювати в межах кордонів, які ми отримали у спадок. І з часом, сподіваюся, з’ясувати, що кордони ці набагато проникніші, нім ми думали.
Ми могли б розвинути метафору про скло і світло, яку Макс Ханцінгер описує крізь рядки книги Еріха Фромма «Мати чи бути». Ми можемо разом зануритися в книгу, поблажливо пропустивши цитати Маркса, і подумати над тим, яким способом ми маємо існувати у власному житті, власному всесвіті. Доброзичливий читач пробачить, що ці рядки подекуди шелестять нехитрими віршами. Вони наповнені вірою в те, що до конкретної відповіді «як це зробити» кожен, керуючись думками Фромма, дозріє сам.
Про квіти та людей
Два вірші. Дві квітки та два підходи до життя. Англійський поет Теннісон каже квітці: «Я витягну тебе з щілини й триматиму всю на долоні разом із корінням, якби ж я тільки міг зрозуміти, що ти…» На іншому краю світу японський поет Басьо пише: «Якщо пильніше придивитися, то що ми побачимо? Біля паркану квітне назуна!»
Фромм зазначає, що квітка в руках Теннісона в’яне внаслідок бажання поета мати її. Квітка ж, яку побачив Басьо, може продовжувати вільно рости, бо поет хотів просто бути з нею. Подібно до квіток реагуватимуть люди навколо нас. Наші близькі. Вони будуть в’янути чи квітнути залежно від того, який вірш лежатиме в основі наших дій.
Якщо нам захочеться вирвати когось із землі його прагнень, звичок та світогляду, щоб потримати в долоні свого бажання, ця людина дуже швидко перетвориться на «зів’ялу» подобу того, що колись було гарним та незалежним. Однак ми можемо, як поет Басьо, радісно спостерігати за життям цієї людини, поважати її свободу розвитку та бути вдячними за те, що можемо певний проміжок часу дихати разом із нею одним і тим самим повітрям.
Це стосується наших партнерів, дітей, друзів. Цілі екосистеми знають, якими можуть бути наслідки бажання їх привласнити. А природні заповідники навпаки здатні розповісти про те, як квітнуть дикі рослини, коли ми прагнемо лишень бути з ними.
Що означає бути
Розглянемо детальніше, що ж Фромм має на увазі під словом бути. Якщо припустити, що його основною характеристикою є активність, ми будемо вважати активністю поверхневу зайнятість, поспіх, заповнений подіями щоденник. Але Фромм пише про творче використання власних сил. Він каже: «Це означає оновлюватися, рости, розквітати, любити, виходити за межі ізольованості власного «я», цікавитися, слухати, віддавати». Можливо, краще якийсь час побути зі словами Фромма на самоті, прожити їх, ніж намагатися осягнути їх розумом, розділити на частини та присвоїти відповідні написи.
Модус буття означає наближення до себе, своєї сутності шляхом виходу за свої межі. Можна було б сказати, що йдеться про реалізацію потенціалу, якби слово «потенціал» не звучало так, наче його вирізали з наради манірної корпорації. Тому краще сказати, що мається на увазі наповнення своєї людської сутності, народження та реалізація можливостей (перепрошую за пафосні нотки) наповнити свою людяність.
Фромм протиставляє модус буття не лише володінню, а й зовнішності. Модус буття відображає співзвучність нашої поведінки з внутрішньою реальністю, автентичність. Це не означає, що ми обов’язково повинні проявити гнів, навіть якщо він у цю хвилину принесе більше шкоди ніж користі. Це скоріш означає, що ми не будемо брехати собі про свої риси й чесно приймемо себе такими, якими ми є. Без лицемірства перед собою чи іншими.
Буття спрямоване на сьогодення. Фромм додає: «Буття відбувається в часі, але час не є виміром, що керує буттям». Можливо, це означає, що в модусі буття ми любимо настільки сильно й автентично, що наше кохання виходить за межі часу і не залежить від нього. У стані потоку ми знову творимо з таким ентузіазмом та заглибленістю в діяльність, що наш творчий процес є чимось універсальним, не прив’язаним до конкретного моменту.
Щоденне прийняття рішень
Приклад? Студент типу мати пише на лекції конспект слово в слово, як чує, запам’ятовує матеріал без глибшого розуміння, і він не залишає в ньому жодних слідів, крім завчених фраз. Студента типу бути прослухана лекція змінить. На думку Фромма, він піде з неї іншим, ніж прийшов. Матеріал надихне його на власну творчість та самостійне міркування. Наче лижний трамплін, від якого студент відштовхнеться з власними спостереженнями, враженнями та думками.
Ми також можемо уявити собі прогулянку в горах. Турист модусу мати робить під час кожної зупинки селфі біля таблички із зазначеною висотою. Похід для нього рівнозначний тому, що він має в телефоні. Пройти по горах означає знати, як називаються всі вершини та якої вони висоти. Для туриста модусу бути більш підходить поняття мандрівник. Внутрішньою тишею він поєднується з горами, приділяє увагу пейзажу. В душі він налаштований на природу і лише тихо спостерігає за всім, що відбувається навколо. Парадоксально, але саме він повертається з гір багатшим, хоча й не старається нічим заволодіти.
Фромм також торкається поняття віри. Перефразувавши й розвинувши його думку, можна сказати, що в модусі мати віруюча людина є насамперед носієм певної правди, світогляду, звичаїв. Її віра непроникна й сильна не завдяки міцній основі, а через твердість сталевої броні, від якої кожна інакша думка відскакує, наче небажана стріла.
У модусі бути віра є доторком абсолюту. Покірним визнанням того, що ми маємо справу з таємницею, яку ніколи не осягнемо. Що ми живемо всередині цієї таємниці. У той час як в модусі мати передусім йдеться про використання віри на власну користь, у модусі бути віра є ціллю сама по собі. Вона приносить наповнення, яке не обов’язково означатиме полегшення.
А що з модусом володіння
Фромм пише, що лише зрідка можна зустріти людину, яка б стовідсотково належала до модусу мати або модусу бути. Найімовірніше, орієнтація на володіння та буття природно присутні в кожному з нас — інколи переважає одне, інколи інше. Від нас залежить, чому ми надамо перевагу, а що залишимо позаду. Можливо, нашою кінцевою метою має бути навіть не викорінення модусу мати в нашому внутрішньому просторі, а радше активне залучення орієнтації на володіння до модусу буття.
- Тенденція накопичувати та мати заощадження може вилитися в похід до тропічних лісів Амазонії, який ми проживемо здебільшого в модусі бути, захоплюючись різноманіттям природи.
- З бажання мати якомога більше фотографій з цього походу може виникнути виставка фотографій та лекції про подорож.
- Прагнення мати на цих лекціях якомога більше слухачів може своєю чергою стати причиною ретельної підготовки до подорожі.
- Коротше кажучи, мати і бути не потрібно протиставляти, вони можуть гармонійно доповнювати одне одного. Адже, як пише Фромм, у житті неможливо взагалі нічим не володіти. Проте модус бути ми мали б зробити своєю метою, а модус мати — радше способом досягнення цієї мети.
- У модусі бути ми повинні взяти на себе повну відповідальність за те, що в нас закладено. Свої позитивні риси і таланти ми маємо сприймати як виклик, на який ми відповімо власним життям. Кожна хвилина моїх зусиль під час навчання є відповіддю на розум, який я отримав безплатно, кожен гарний вчинок є відповіддю на ніжність, яку я знаходжу в собі. Якби ж ми були якомога більш наповненими.
Переклад: Ольга Долга