Депресивні стани характеризуються пасивним відходом від світу і зануренням у себе. Зникає бажання до життя і його сенс, усе стає марним і непотрібним. Психічна енергія, як і фізична, наближається до нуля. Однак на депресію можна дивитися і з іншого боку. Хоча вона здається занепадом, все‑таки всередині нас щось відбувається. І цього «щось» немало.
Психоаналітик Ставрос Менцос стверджує, що депресія не є пасивним зануренням, коли всередині нас усе сповільнюється — аж до цілковитого застою. Навпаки: йдеться про активне опрацювання втрати, конфлікту (внутрішнього і міжлюдського) чи травми. Воно має свою характерну динаміку, коли йдеться про те, що відбувається всередині людини, чи про зовнішні прояви, через які депресія помітно впливає на близькі стосунки і викликає специфічні реакції.
Депресія може виникати на основі досвідів, які ми проживаємо як негативні і які є для нас загрозливими й небезпечними. Такі ситуації можуть мати різні вияви, але часто їх пов’язує те, що йдеться про певну втрату. Не обов’язково йдеться про смерть близької людини. Ризиковими можуть бути, наприклад, і розлучення, а також втрата або віддалення близького друга чи іншої важливої людини в нашому житті, викликані різними причинами, як‑от переїзд або розкол у цінностях.
Ми можемо втратити віру, уявлення про майбутнє, певність у житті чи навіть свободу. Загроза нашому почуттю власної гідності або повна його втрата також є величезним тягарем для нашого психічного здоров’я. В депресію може впасти і людина в патологічних стосунках, коли партнер загрожує її самооцінці. Крім того, йдеться про ситуації, в яких ми не бачимо рішення, або вони настільки складні, що кожен наступний крок є загрозою.
Життєва сила
Психоаналіз вважає, що за розвитком депресії може стояти (серед іншого) сильне придушення власної агресії, яка має інстинктивний характер і є для нас природною. Ми часто маємо справу з гнівом і люттю, ковтаючи їх і ховаючи десь глибоко, бо з різних причин не можемо дозволити собі їх виразити.
Інколи проживання розлюченості перебуває під таким контролем захисних механізмів, що ми не можемо ані її усвідомити, ані прожити. Притлумлення агресії, тобто задушення її в глибині особистості, призводить до зниження і навіть цілковитого зникнення життєвої сили, типового для депресії.
Ставрос Менцос пояснює, що форма депресії відрізняється залежно від того, куди спрямована агресія. Остання виникає з почуття небезпеки або втрати власної цінності, а це може призводити до порушення або стагнації автономного розвитку. Вона викликана тривалими повторюваними розчаруваннями, спричиняє гнів, а потім, залежно від способу боротьби з ним, з’являються симптоми депресії.
Якщо ж агресія є для его загрозою, починають працювати захисні механізми, наприклад, витіснення або пригнічення, за допомогою яких агресія «відсувається» у несвідоме. Тут вона живе своїм життям, допоки її вже не можна буде втримати під кришкою. Тоді вона може проявитися двома способами: як депресія роздратування, спрямована назовні особистості, або як мазохістична депресія, яка спрямовує лють всередину.
Обидві ці форми є певною передстадією до того, як людина повністю зануриться в депресивну темряву. Вони також містять мобілізуючий елемент, який дає агресії напрямок для розрядки. Але якщо навіть цей останній маневр не вдається, настає депресивне падіння в пасивність, песимізм, негативізм, повна втрата енергії, волі і сенсу.
Депресія роздратування
В цьому випадку депресивні безсилля і безнадія обернені назовні, що може проявлятися як постійна критика, незадоволення буквально всім і всіма, скарги, звинувачення, а також нескінченні образи. Людина переконана, що все погано.
В основі цього захисного механізму стоїть притлумлений з різних причин або зовсім обмежений автономний розвиток особистості. Це може бути викликано початком депресії, втратою близької людини у прямому сенсі, але також викликаною розривом стосунків. Можуть відігравати роль і, наприклад, зміна посади, соціального статусу, фінансового становища тощо, що призводить до втрати визнання.
Коли ми розчаровані, то можемо почати звинувачувати й картати себе: що я зробив(‑ла) не так, я мав(‑ла) би вирішити по‑іншому, у всьому винен(‑а) я. Втім, у механізмі самозбереження є остання ланка, яка задіюється, перш ніж цілісність особистості опиниться під загрозою: зло, яке починає атакувати та загрожувати вам, перескеровується назовні.
Оскільки під час депресії роздратування цю психічну енергію можна вивести назовні шляхом лайки, критики, скарг, сварливості тощо, депресія не стає такою глибокою. Цей депресивний «стиль» не є саморуйнівним, все зле і темне спрямовується від особистості. Вона має свій клапан, який запобігає виникненню депресії в сенсі повної втрати сенсу, самоцінності, мотивації, волі та інтересу. Оскільки гнів витікає назовні, він не виснажує життєву енергію всередині.
Депресивна агресивність може викликати роздратованість і гнів в оточення. Не надто приємно постійно слухати, як все погано, відбивати агресивні випади з приводу будь‑чого і витримувати підкреслювання негативних сторін життя. Як захист гнів також може з’явитися і з боку одержувача. Все це разом часто поглиблює розрив між людьми, чий близький бореться з депресією.
Мазохістична депресія
У випадку мазохістичного опрацювання неприйнятого гніву ми обертаємо все погане проти себе. Це може виглядати як постійне недооцінювання і приниження себе, зосередженість на невдачах, на тому, що ми могли досягнути, але не досягли, що ми могли зробити, але не зробили… Часто також трапляється перебирання на себе вини і болю, які, втім, безпосередньо нас не стосуються. З такого погляду на себе через негативну оптику ніколи не можна вийти переможцем.
Однією з причин може бути певна псевдоприхильність до близької людини, яка з різних причин нещасна або стикається з депресивним настроєм. Коли йдеться про сімейні зв’язки, іноді відбувається трансгенераційне перенесення, яке може торкнутися кількох поколінь. Ви не можете дозволити собі бути щасливим, бо це символічно розірве емоційний зв’язок, станеться емоційна зрада. Якщо моя кохана людина нещасна, я теж не можу бути щасливим.
Мазохістична депресія повертає всю темряву до нас самих. Гнів і критика обернені всередину. Ми погані, браковані, бездарні, відповідальні за все зле, нам ніщо не вдається. Ми ставимося до себе суворо і немилосердно. Проживати психічний біль, викликаний нашим ставлення до себе, виявляється легше, ніж порожнечу й виснаження — ми маємо бодай якісь емоції.
Подібним може бути самоушкодження: краще відчувати фізичний біль, ніж не відчувати нічого і взагалі не знати, чи живий я. В депресії, коли наше єство охоплює порожнеча, легше стріляти жорстокими зауваженнями та звинуваченнями по собі. Таким бичуванням ми втримуємо себе бодай у якомусь відчутті життя. Цей механізм може запобігти впаданню в глибоку депресію, коли ми абсолютно нічого не відчуваємо.
У психотерапії мазохістична тенденція може проявитися як негативна терапевтична реакція. Після покращення психічного стану знову настає погіршення, оскільки клієнт «несвідомо усвідомлює», що йому не може бути добре. Часто це помітно в клієнтів, які носять міжпоколіннєвий смуток. Морально неприпустимо почуватися добре, коли моїй матері, батьку чи іншому родичу зле або вони пройшли через щось травматичне. Тоді самооцінка будується на стражданні. Якщо я страждаю, я «добра» людина. Я не можу дозволити собі бути щасливим, коли хтось із моїх близьких нещасний.
Саме тому один із способів підійти до депресії — зосередитися на гніві. Якщо назвати його і детальніше з’ясувати, чим він викликаний, як він впливає на наші переживання й емоційний стан, можна усунути його вплив на наш психологічний стан. Не йдеться про те, щоб повністю позбутися гніву — він займає важливе місце, ми його потребуємо. Він показує нам, що нас щось зачіпає, щось не так, і ми повинні звернути на це увагу.
Переклад: Тетяна Сопронюк