Вам точно знайоме це відчуття: спілкування з кимось із вашого оточення проходить важко, після декількох речень ви або ваш візаві починаєте нападати, іронізувати, стаєте неприємними і внаслідок цього не можете домовитися або знайти спільну мову. Природно, що ми звинувачуємо у всьому іншу сторону. Спробуйте подумати над тим, який стиль вам ближчий в таких «ризикових» ситуаціях. Чи сприймаєте ви свого співрозмовника як рівноцінного партнера? Чи схильні ви до виховування та повчання? Або принципово надаєте перевагу пасивності й пристосуванню, полегшуючи собі завдання? Саме розуміння ролі, яку ми граємо у взаємодії з іншими, може допомогти нам обійти непотрібні конфлікти та непорозуміння.
Ерік Берн, психодинамічно орієнтований психіатр, на якого вплинули когнітивна та біхевіористська теорії, досліджував, як люди спілкуються між собою. Він створив теорію транзакційного аналізу, яка займається питаннями комунікації та намагається виявити причини конфліктів у міжособистісних стосунках і в самій людині.
Берн назвав повідомлення, якими обмінюються люди, транзакціями. Він приділяв увагу не лише їх змісту, а й тим позиціям, які ми займаємо під час комунікації. Ці позиції представляють собою три его‑стани, які ми використовуємо по‑різному. Це так звані Дитина, Батько і Дорослий. Вони з’являлися під час нашого розвитку.
- Дитина несе в собі досвід з раннього дитинства, коли ми переживаємо неспроможність вплинути на ситуацію, боїмось авторитетів, покарання, однак маємо й дуже позитивні спогади, які приносять радість.
- Батько уособлює в собі поведінку авторитетів, які мали на нього вплив у дитинстві. Він перебирає їхній спосіб мислення та погляди і повторює їх уже в дорослому віці. Лише подумайте, скільки разів ви казали собі, що ніколи не будете поводитися як ваші батьки, а потім ловили себе на тому, що говорите як вони?
- Дорослий функціонує як сполучна ланка між Дитиною та Батьком і переводить їх до реальності сьогодення. Він відповідальний, раціональний і справедливий.
Его‑стан Дитина проявляється у грайливості та інфантильності. В невербальній комунікації він теж супроводжується дитячими проявами — такими як сюсюкання, скиглення, вживання зменшено‑пестливих форм. Дитині подобається бути ведомою, вона залежить від думки іншої людини, їй комфортно, коли партнер виступає в ролі одного з батьків або дорослого. В її мові багато вигуків та емоцій.
Наприклад, коли нам щось не вдається, ми стаємо дратівливими, сердимося, здаємося, не приймаємо запропонованої допомоги. Ми перебуваємо у его‑стані Дитина включно з усім, що цього стосується. На такі прояви здебільшого реагують ті, хто перебуває в его‑стані Батько. Вони хочуть допомогти, зорієнтувати, заспокоїти, підтримати. Від них часто можна почути фрази типу «я б зробив інакше», «ти б мала вирішити проблему ось так», «я ж тобі вже кілька разів казав, як треба зробити».
Батько у цій ситуації скоріше застосує коучинговий підхід, в якому намагатиметься повною мірою активізувати й використати здібності та вміння особи, що перебуває в его‑стані Дитина. За допомогою відповідних запитань він підведе її до думки, що ситуацію потрібно вирішити самостійно. Його підхід і фрази зазвичай наповнені підтримкою та розумінням, він не соромить, не критикує, а навіть якщо й так, то критика конструктивна. Він майже не проявляє емоцій, двома ногами стоїть на землі, не відірваний від реальності.
Якщо в цій ситуації зустрінуться дві людини у его‑стані Дитина, обидва будуть злитися, сварити одне одного, змагатимуться між собою, їхня співпраця буде дуже емоційною і супроводжуватиметься, наприклад, фразами типу «я все зроблю сам», «ти не вмієш», «іди звідси». З іншого боку, его‑стану Дитина притаманні спонтанність, грайливість та безпосередність, що може сприяти пошуку рішень і креативності у подібних ситуаціях.
Его‑стани різною мірою чергуються в кожному з нас. Вони проявляються іншим способом говоріння, вибору слів, інтонацій та змістом повідомлення. Залежно від конкретного его‑стану відрізняються також супровідні емоції. Все відбувається на несвідомому рівні і характеризується мінливістю залежно від ситуації та того, з ким ви спілкуєтеся.
Отже, кожен із нас періодично буває Дитиною, Батьком або Дорослим, і відповідно до цього на нас реагує наше оточення. Коли між собою взаємодіють різні его‑стани, виникають такі типи спілкування як: Батько — Дитина, Дорослий — Батько, Дорослий — Дорослий тощо.
Доки ці зміни комплементарні, тобто відбуваються, наприклад, у парі Дитина — Батько, все йде гладко. Проте можуть зустрітися протилежності в его‑станах Батько — Дорослий, де може виникнути тертя, оскільки Батько матиме тенденцію говорити з Дорослим у виховній манері, повчатиме його, казатиме, що й як слушно робити, він не буде дивитися на нього як на рівноправного партнера. Дорослий же реагуватиме та наводитиме аргументи раціонально і по суті. Це може дратувати Батька, бо він звик, що завжди має рацію, і інші його слухаються. Взаємодія між Дитиною та Дитиною матиме сильне емоційне забарвлення, в ній проявлятимуться умисність, шпильки та відношення «як ти до мене, так і я до тебе».
Психологічні ігри
Розпізнавання та сприйняття свого актуального его‑стану може полегшити спілкування у партнерських стосунках (і не лише в них). Кожен з нас, враховуючи свої «налаштування» в певний момент часу та поточну ситуацію, «грає» відповідно до того, у якому стані перебуває його его. В партнерстві це може бути довготривала манера спілкування, налаштована так, щоб партнери в ній функціонували, і обидві сторони були задоволені. Непорозуміння можуть виникнути, якщо, наприклад, ролі з різних причин зміняться, партнери вийдуть зі свого звичного его‑стану, і кожен почне спілкуватися в іншому стилі, ніж той, до якого вони звикли та який їх більш‑менш влаштовував.
У партнерстві також бувають ситуації, які завжди викликають однакові моделі поведінки і реакції. Постійні шпильки та суперечки у стосунках можна пом’якшити, просто зрозумівши, у якому его‑стані зараз перебуває кожен з партнерів, через самоспостереження та увагу до того, як ми спілкуємося. Завдяки цьому ми зможемо зрозуміти, чому у деяких сферах нашого спілкування ми відчуваємо тертя, і виникають словесні перепалки або сварки.
Разом із партнером чи партнеркою ми розігруємо сценарії, які мають більш‑менш однаковий перебіг і базуються саме на его‑станах. Це обмін репліками, що відбувається неначе під копірку: зазвичай ми знаємо, як відреагує інша людина, але не можемо зупинитися і розігруємо гру до кінця, просто штурхаємо його чи її та чекаємо реакції, що буде приблизно такою ж самою, як минулого чи позаминулого разу.
Йдеться про психологічні ігри, у які ми граємо не лише в стосунках з іншими людьми, вони — частина нашого загального життєвого сценарію, повторювані моделі поведінки, які ми застосовуємо знову і знову, хоча вони нікуди не ведуть. Вони для нас наче «сліпа зона» для водіїв, ми не усвідомлюємо, чому так поводимося. Коли ж наше оточення дає нам зворотній зв’язок, ми їхні слова пропускаємо повз вуха, наче маємо імунітет. Прикладом може послугувати незмінний вибір одного і того ж типу партнера, який вже декілька разів призводив до фіаско, або партнерська суперечка щодо наступної відпустки, яка постійно повторюється.
Кожен із партнерів хоче поїхати в інше місце. Якщо один з них перебуває у его‑стані Дитина, він може владно вирішити, куди вони поїдуть. Подальший перебіг подій залежить від того, як відреагує інша сторона: чи дозволить себе спровокувати, відреагувавши у тому ж самому его‑стані Дитини, або ж як Батько або Дорослий спрямує розмову в продуктивне русло. Ми можемо знайти безліч таких прикладів і, звісно, вони відбуваються не лише в партнерських стосунках.
Все це Ерік Берн описав у своїй книзі «Ігри, у які грають люди». Ви знайдете в ній детальніші характеристики окремих его‑станів, опис транзакцій, що можуть між ними відбуватися, та аналіз психологічних ігор, у яких ми всі беремо участь. Книга написана легко та з гумором. У деяких описах ви точно знайдете себе.
Перевірте на собі:
- Спробуйте під час щоденних розмов поспостерігати за собою та звернути увагу на те, у якому стилі ви говорите, яка реакція першою спадає вам на думку.
- Якщо, наприклад, з партнером або партнеркою ви граєте в «улюблену психологічну гру», яка завжди закінчується сваркою, зупиніться на хвильку та подумайте, а як інакше можна було б відповісти, щоб наступний діалог не привів до такого ж самого завершення.
Переклад: Ольга Долга