Ми пропонуємо простеньку, але дуже ефективну й практичну вправу, яка при регулярному повторенні допоможе вже за кілька хвилин бачити й усвідомлювати, що у нашому житті працює ефективно. Де саме в нас перебуває життя, де воно росте. Вдячність, що виникне в результаті, викликає захоплення і допомагає знайти сенс, який заступає почуття смутку.
Ми часто живемо з уявленням, що щастя настане і смуток зникне тоді, коли ми розв’яжемо проблему, яка нас найбільше турбує. Якби я собі когось знайшла, коли я складу цей іспит, коли ми справимося з сімейними проблемами, якщо я отримаю цю роботу, аж тоді все буде набагато краще.
Однак з досвіду ми знаємо, шо після подолання труднощів ми не будемо задоволені довго. Розв’язання проблем приносить полегшення і спокій, проте ці почуття швидко минають. Якщо спокій не криється в чомусь глибшому, дуже швидко з’являється нова проблема і наступна перешкода на шляху до нашого щастя. Боротьба з різноманітними труднощами, проблемами, болем і смутком має два виміри:
- З одного боку є об’єктивна реальність: те, чим «наділило» нас життя чи світ, із чим ми стикаємося;
- З іншого боку — наше суб’єктивне пережиття і сприйняття об’єктивної реальності.
Щастя чи внутрішній спокій парадоксальним чином не залежать від того, що насправді сталося. Ключовим є те, як відгукується на зовнішні дії наше внутрішнє «я». Це не спонука до стоїчної байдужості щодо всіх зовнішніх подій, до апатії з приводу того, що відбувається з нашим життям і в нашому житті. Якщо ми можемо змінити зовнішні неприємні обставини, навіщо тоді далі страждати через щось, що нам не підходить? Однак здебільшого ми знаємо з досвіду, що легко змінити більшість зовнішніх обставин нереально. В цьому випадку ми можемо зосередитися на вимірі внутрішнього сприйняття.
Шлях до вдячності
Кожна людина бодай подеколи відчуває смуток. Смуток — одна з базових емоцій. Так само, як і інші емоції, він не є ні поганим, ні гарним. У деяких випадках він може бути неприємним чи обмежувати, в інших — може бути також не надто корисним або — у випадку, коли він стає частиною інших проблем, звуженого бачення світу, перебільшеної ригідності — і зовсім шкідливим.
Так, якщо смуток скеровує нашу увагу винятково сам на себе або на проблему, ми можемо почати сприймати свої можливості як постійно обмежені. Врешті, розвивається небезпечна спіраль, яка може закінчитися тим, що клінічна практика називає депресією: що більше уваги ми приділяємо тому, що нам болить і турбує, то гірший ми маємо настрій. Негативні емоції продукують негативні думки, фіксують увагу людини лише на труднощах, які вона проживає, і на ній самій. Так суб’єктивно збільшується обсяг і важкість проблеми.
Якщо цей стан триває довший час, поступово утворюються погані, шкідливі звички, які тільки посилюють та утверджують негативну спіраль і ведуть до хронічних ускладнень. Саме тому важливо бути уважними до свого смутку і зупиняти небезпечну спіраль вже в зародку. І під цією «зупинкою» я, звісно, не маю на увазі витіснення чи пригнічення почуття смутку.
Столітній духовний досвід, підтверджений емпіричними дослідженнями, свідчить, що тренування уваги до проявів добра в нашому житті веде до вдячності. Вона є величезною внутрішньою зброєю і джерелом сили на противагу смутку.
Дари життя
Наші думки, наше внутрішнє «я» — це, кажучи словами давнього християнського повір’я, — наче млин. Він постійно меле, і його неможливо спинити. Однак ми можемо впливати на те, яке «зерно» будемо сипати всередину. Зі смутком не потрібно боротися. Досить замінити зерно, яке ми в наш млин сиплемо.
Замість того, аби приділяти увагу всьому, що в нас не виходить, що нам не вдається, або замість того, щоб боротися зі смутком, скеруймо нашу увагу деінде. Наступна практична вправа — саме про це. Виділіть на неї приблизно п’ятнадцять хвилин.
1. Входжу в реальність
Я знаходжу зручну позу. Даю розслабитися своїм м’язам і думкам. Стишуюся та заспокоююся (допомагає кілька хвилин послухати своє тіло). Повільно зосереджуюся на кожній частині свого тіла знизу догори. Не спішу і намагаюся почергово відчути стопи, литки, стегна, поступово рухаючись до голови. Що я відчуваю? Чи помічаю десь у тілі фізичні прояви своїх емоцій? Я входжу в реальність — свою реальність, а також присутність всюдисущого Джерела життя.
2. Прошу навчитися бачити
Незалежно від того, у що я вірю, допомагає, коли в одному реченні я формулюю своє прохання про те, щоб мати можливість бачити добро у своєму житті: моменти, коли мені було дароване життя, місця і миті, коли моє серце раділо. Коли я був обдарований, коли я чекав і відчував радість. Це прохання дуже важливе. Це визнання того, що існує сила, яка перевищує мене. Джерело, яке дає життя, радість і повноту.
3. Добре бачу
Я повільно аналізую свій день. Переглядаю його, наче фільм, і особливо звертаю увагу на миті, які дали мені радість, коли щось мене потішило. Ці миті я сприймаю як дари. Не йдеться про те, щоб лише зробити «зарубку» чи уявну позначку, що я склав список своїх «дарів». Важливо яскраво уявити ці ситуації, спинитися на кожній із них. Як я тоді почувався, що тоді переживав: я особливо підкреслюю наявність добра у своєму житті.
4. Діалог з тілом
У випадку, коли виникає смуток, я не виганяю його, не витісняю, не відкидаю. Я усвідомлюю фізичний прояв цього смутку — де я його відчуваю? І як? Хвильку, одну чи дві хвилини, я відчуваю фізичний прояв смутку в своєму тілі. Я навіть можу вести з ним діалог: «Смутку, ти моя емоція, ти частина мого “я”, але ти не тотожний із моїм “я”. Ти не “я”. Однак тому, що ти моя емоція, ти можеш бути тут, зі мною, я тебе приймаю (це не означає згоду). Ти можеш бути тут, зі мною. Я лиш не буду приділяти тобі уваги». За хвилинку такого діалогу і відчування фізичних проявів я повертаюся назад до вправи — можливо, мені не вдасться відразу продовжити аналіз свого дня. У цьому випадку добре повернутися до пункту 1 і знову дослухатися до свого тіла. Тоді можна продовжити.
5. Дякую
Після завершення аналізу і проживання наново позитивний подій дня я прислухаюся до загального відчуття в тілі: як я почуваюся? Подібно до того, як це було в пункті 2, незалежно від своїх переконань і віри, я пробую відкрито формулювати вдячність Джерелу життя: за те, що саме я зміг прожити протягом цього дня, за всі подарунки, зустрічі, прояви прихильності, за дрібниці, яких я не помітив у буденному поспіху.
Переклад: Тетяна Сопронюк