Під статтями про вирішення конфліктів у відносинах можна натрапити на такі коментарі: «Ми взагалі не сваримося, за п’ятнадцять років ні разу, в нас чудові стосунки…» Подібним чином мислять молоді люди, які ще не мають досвіду довготривалих стосунків. Для них сварка є сигналом до розриву, знак, що вони з партнером не розуміють одне одного. Що на це сказав би психолог?
Якби на терапії клієнт сказав, що вони з партнером не сваряться, я б поцікавився, чому він про це каже, чи бачить він напругу. Зазвичай я намагаюся перетворити твердження на запитання, тому що в питанні є енергія щось досліджувати, проясняти, пізнавати. Наприклад, так: Чи не здається вам це дивним? Чи все правильно?
Я б не чіплявся до слів «ми не сваримося». Не думаю, що це аж настільки важливо — сваряться партнери або ні. Мене б цікавило, чи переживав клієнт гнів на свого партнера, чи є у стосунках злість, лють, роздратування. Якби він відповів, що за п’ятнадцять років жодного разу не сердився на партнера, це було б зачіпкою.
Я виходжу з гіпотези, що насправді це неможливо. Коли у будь‑яких стосунках зустрічаються двоє людей, вони різні. Не можна думати, що, зустрівши когось, ми у всьому будемо з ним погоджуватися. Це не обов’язково мусить бути сварка, але кожен робить власні кроки у житті, має власну думку. Рано чи пізно те, що робить або говорить інша людина, може почати дратувати.
Тож замість досліджувати сварки, я б зосередився на тому, які в цих відносинах панують емоції, перевірив би гіпотезу, чи дозволяють собі партнери проявляти всі емоції, чи не витісняють їх. З практики я знаю, що люди здебільшого починають стосунки з переконанням, що в них чогось не має бути або що стосунки мають виглядати певним чином за будь‑яких обставин.
Без конфліктів можна прожити і кілька років, але це означає, що у стосунках чогось не вистачає. Це завжди у чомусь проявляється. Наприклад, у тому, що «все в порядку… але одні вихідні на місяць мені конче потрібно кудись вирватись». Або, хоча у стосунках немає сварок, один із партнерів часто виглядає сумним, мовчазним, відмовляється обговорювати певні питання, і партнери поступово віддаляються одне від одного.
Життєвий цикл емоцій
Гнів, як і будь‑яка емоція, має багато складових. Експресивна, коли я кричу або грюкаю дверима, — лише одна з них. Гнівлива поведінка є останнім вираженням злості. Абсолютно нормально не злитися, не кричати — коли обидва партнери уважні, здатні рефлексувати свої переживання та вміють конструктивно підходити до суперечок, визнавати свою незгоду і вирішувати розбіжності. Однак емоція гніву була присутня там набагато раніше.
Я можу відслідкувати певну емоцію, коли всередині мене щось спрацьовує, наприклад, на підставі стискання зубів. Насправді я ще не знаю, що між нами не все гаразд, але вже відчуваю, що в моєму тілі щось відбувається. Я відслідковую це відчуття та усвідомлюю, що партнер роздратував мене, бо постійно перебиває.
Не обов’язково дійде до того, що я кричатиму на партнера. Я можу вирішити цю проблему інакше — спокійно, цивілізовано. Однак емоція була, вона допомогла мені розпізнати конфлікт, незадоволення власних потреб… Емоція вказала мені на те, що щось відбувається. Якщо партнери можуть ідентифікувати свої почуття, визнати їх та висловити у тій чи іншій формі, вони справді не мусять «злитися», і це не означає, що вони щось подавляють.
Емоції самі скеровують нас до того, що нам потрібно. Іноді ми не можемо з ними впоратися, вони захоплюють нас та вибухають у руйнівній формі — але зазвичай це відбувається набагато пізніше після появи емоції. Йдеться про те, чи достатньо ми чутливі, щоб вчасно вловити емоцію та використати її собі на користь.
Енергія, що призводить до зіткнення двох людей через їхні розбіжності, може застрягти в кількох місцях. Якщо вона не тече вільно, цікаво прослідкувати, де саме вона втрачається.
- Людина може бути нечутливою до своїх емоцій через відсутність контакту з власними переживаннями, невміння відчувати свої потреби.
- Або ж вона відчуває гнів, але не дозволяє собі його прожити, показати. Наприклад, через те, що в минулому вона навчилася пристосовуватися, аби догодити іншим. Тоді психотерапія полягає у зміні цієї моделі поведінки.
Люди, які дуже чутливо сприймають настрої інших, зазвичай мусили постійно бути напоготові й передбачати, що відбувається з іншими, тому що вдома було не надто безпечно. Вони навчилися «читати» оточення, аби вберегти себе. Колись така поведінка була корисною, але водночас вона означає, що людина відмовляється від задоволення своїх потреб.
Які сварки можна вважати здоровими?
- Ті, що залишаються у теперішньому моменті. Партнери вирішують наявну проблему, не згадуючи події десятирічної давнини (для цього варто обрати окремий час та нагоду).
- Ті, що є безпечними — без вульгаризмів, нападок, принижень, тиску. Я можу сказати все, що хочу, і партнер у відповідь не буде соромити мене, також я можу сказати «стоп» та не відповісти, залишити це на наступний раз.
- Ті форми спілкування, під час яких виникає відчуття руху вперед. Якщо ж ми відчуваємо, що під час обговорення певної теми стоїмо на місці, можливо, потрібно більше часу. До речі, допомогти у вирішенні проблеми може розмова з іншою близькою людиною, наступного разу ваша позиція могла б трохи змінитися.
Ми можемо навчитися вирішувати конфлікт так, щоб не завдавати нікому шкоди. Наприклад, навчитися передавати свої переживання у формі я‑повідомлень (я відчуваю, мені шкода), а не звинувачувати партнера, нападати на нього (ти завжди…), що лише загострює конфлікт. Працювати з внутрішніми процесами, як правило, буває важче — наприклад, почати відчувати власні кордони, щоб відзначати, коли хтось їх порушує.
Ідеться також про вміння розрізняти, коли сили на конфлікт є, і помічати, що ми дійшли до того стану, коли більше не здатні вести конструктивний діалог, та вчасно зупинитися.
Комусь потрібно зміцнити впевненість у собі та отримати підтримку (спочатку ззовні, від терапевта), щоб дозволити собі казати все, не стримуючись почуттям сорому, страхом бути відкинутим… Поступово можна буде працювати не лише над власною самооцінкою, а й над партнерськими стосунками, щоб вони були безпечними.
Переклад: Ольга Долга