Овідій, вірю, пробачить мені те, що його книга «Мистецтво кохання» надихнула мене на назву цієї статті. Тому що мистецтво старіти полягає в тому, щоб не забувати мистецтво любити світ та себе. На мою думку, у старості ми повинні насамперед примиритися зі своїм життям та своїми близькими. Думки про те, що ми могли б зробити інакше, лише все ускладнюють.
Покоління моїх батьків шанобливо берегло книгу під назвою «Життя починається в сорок». Тоді це був «середній вік», який в наш час підвищився до п’ятдесяти. А втім, досі правда, що у віці між сорока і п’ятдесяти роками людина перебуває на піку своїх сил. З вершини ж веде безліч доріг, але всі вони в одному напрямку — вниз.
За статистичними та демографічними правилами старість починається у 65 років. Якось я мав щастя потрапити до Психіатричної клініки (наче той розумник) та взяти участь в урочистій зустрічі на честь шістдесятої річниці Владіміра Вондрачека, професора й керівника клініки. Це було щось неймовірне, бо там зібралася плеяда велетнів нашої медицини, починаючи з академіка Харвата. Засновник чеської неврології, академік Геннер, який вчився разом із Вондрачеком, розповідав, що той був хворобливою дитиною, але з віком ставав лише здоровішим.
Нарешті слово отримав іменинник. Він зігнувся — при своєму‑то зрості — над стійкою та сказав: «Старість має багато переваг…» Настала тиша, яка тривала понад двадцять секунд, що здалися вічністю. Вондрачек відкашлявся та додав: «Однак зараз я не можу згадати жодної.» Я ж навпаки бачу багато переваг. Коли ще можна чистити зуби і водночас свистіти або співати?!
Завдання старості
На відміну від інших пихологів Ерік Еріксон описав розвиток людини детально. Він не зупинився на пубертатному періоді, сьогоднішньому підлітковому віці, а продовжив опис молодістю, ранньою і пізньою зрілістю аж до старості. На кожному етапі він виділяв основні завдання та основні проблеми. Діти з нетерпінням чекають, щоб вирости, але коли цей час настає, приходить розчарування. Дорослі про це пам’ятають, тому старість нікого не приваблює. Згадаймо чудові слова Богуміла Матезіуса зі збірки «Вірші, написані на воді»:
Якби я міг — аж прийде старість —
Закрити двері, закричати:
Агов!
Хазяїн радий передати,
Що він не вдома.
І от вже жінки починають розгладжувати зморшки, дурники серед чоловіків розлучаються у п’ятдесят і починають нове життя з новою двадцятип’ятирічною дружиною, яка нерідко хоче мати дітей. Вони купують собі велосипед і починають на ньому їздити, хоча раніше спортом не займалися. Потім, виснажуючись, вони мечуться від однієї сім’ї до іншої, але нікому не здатні вгодити. Як же змиритися із неминучою старістю?
Робота, яку вони раніше виконували, була для них сильним стимулом, тому психіатри Томас Холмс та Річард Рей, розглядаючи різні життєві події, оцінили стрес від виходу на пенсію як досить високий. Варто залишити собі роботу на неповний робочий день. Правду кажуть, що під час зустрічі однокласників за сімдесят добре видно, хто ще активно працює, а хто вже вийшов на «заслужений відпочинок».
У жінок з цим краще, тому що вони знаходять сенс у домі чи — в кращому випадку — ще й на присадибній ділянці, до того ж вони частіше за чоловіків регулярно займаються спортом. Також їх щонайменше в десять разів більше в Університеті третього віку. Як каже одне китайське прислів’я, навіть якщо ми будемо вчитися до старості, ми ніколи не закінчимо навчання. Це зрозуміло. Не дивлячись на це або якраз через це, ми не повинні давати мозку байдикувати.
Однотипних вправ недостатньо. Якщо ми щодня будемо витрачати чотири години на кросворди, ми навчимося добре розгадувати кросворди, і це буде єдине, що нам залишиться, коли пам’ять слабшатиме. Тому непогано було б присвячувати себе й іншим справам. Наприклад, дрібна робота пальців покращує кровопостачання головного мозку, унікальною є й медитація сатанама. Її заспокійливий вплив науково доведений. В старості духовні потреби зазвичай проявляються більше, ніж в період, присвячений роботі, коли ми їх притлумлюємо.
У шістдесят років людина повинна усвідомити, що намагатися переплисти річку, яку вона долала сорок та й двадцять років тому, дурість (якщо вона, звичайно, не ходила в басейн щотижня протягом року). Зниження фізичної сили зазвичай передує зниженню психічних сил, але прийде й те, і інше. Чоловіки часто схильні вирішувати проблеми за принципом все або нічого, і якщо у старості «все» не відповідає їхньому уявленню, вони поводяться як борсуки, ховаючись до норки.
У старшому віці корисно спілкуватися з молоддю, але не старайтеся підлаштовуватися під їхній стиль життя, краще усвідомте, що часом мудрість схожа на буркотінням зарозумілих стариків. Також необхідно знайти компроміс між залежністю і впертою відмовою від допомоги, яку нам пропонують молодші.
Плин часу
Кожен повинен бути там, куди він дійшов сам, а не там, куди його довели. Важко дотримуватися цього правила, коли сил меншає, а різних хвороб більшає. Проте завжди варто зберігати про себе хорошу думку і не впадати в розгубленість. Це називається старим добрим словом гідність. Забудькуватість не мусить бути аж такою страшною за умови, що ми не переживаємо через ляпи. Забуте слово або ім’я з часом згадаються. Якщо ж ми піддаємося стресу, то кортизол стирає частинку нашої пам’яті, і все вмить стає гірше.
- Сильні особистості здатні витримати неприємні зміни, що приходять із сивиною, вчасно поступитися місцем «молодим вовкам», не чекаючи на власне безсилля.
- Вони підготують собі палицю ще до того, як впадуть, тому що падінь краще уникати.
- Вони збережуть звичний розклад дня: вставатимуть вранці, хоча їм не потрібно на роботу, а ввечері лягатимуть спати, приділяючи сну 7–9 годин. Після обіду здрімнуть, однак спатимуть не більше 20 хвилин і ще до 90 хвилин просто поваляються.
- Якомога більше рухатимуться, перебуваючи на свіжому повітрі, і намагатимуться дотримуватися норми у 5000 кроків щодня.
- Їстимуть у достатній кількості овочі та фрукти.
- Підтримуватимуть якомога більшу власну соціальну сіть — тобто тих, з ким можна потеревенити, не дивлячись на те, що ровесників меншає.
- Що ж стосується психічного здоров’я, вони радуватимуть себе та не думатимуть марно про те, що не встигли зробити або ж зробили не так у минулому житті. У наступному житті вони це виправлять.
Це були мої роздуми з приводу фізіологічної старості. Медицина ділить старість на активну, кволу, хворобливу та на вмирання. Хвороби приходять до нас перш за все як запевнення, що ми таки дожили до похилого віку. В молодості в нас не було остеопорозу, серцево‑судинних захворювань, проблем із суглобами, рухом тощо. Але розмова про це виходить за рамки однієї статті.
Старість готує нас до смерті. А ця пані з косою приходить без запрошення. Вуді Аллен якось влучно сказав: «Я не боюся смерті, просто не хочу бути поряд, коли вона прийде.» Ось як ми це бачимо. Проте ми повинні бути готові до цього, як і до всіх інших життєвих пригод. Існує, наприклад, можливість завчасного волевиявлення на випадок, якщо ми колись опинимося у стані, в якому не зможемо погодитися або ж не погодитися із наданням медичної допомоги: йдеться про медико‑правовий та етичний інститут під назвою «заздалегідь висловлені побажання».
У такий спосіб пацієнт може використати своє право на особисту свободу, відмовившись від надання медичної допомоги та вберігши себе від штучного продовження життя шляхом реанімації при недостатності кровообігу. «Заздалегідь висловлені побажання» — це гідний договір зі світом, який залишиться тут, а ми до нього повернемося, хоча й в іншій подобі.
Переклад: Ольга Долга