«Я хочу тебе травмувати. Хочу сказати щось, що тобі зашкодить. Знаю, що не маю на це права, але, оскільки відчуваю розчарування і не знаю, як з ним справитися, я краще завдам тобі болю. Так безпечніше для мене». Мало хто подумки промовляє це до себе чи інших. Мало хто відрефлексовує, чому завдає шкоди іншим або говорить образливі речі відкрито, цілеспрямовано, без поваги. Ця стаття буде корисною для читачів, які мають когось такого в своєму оточенні.
Для читачів, які стикаються з критикою, часто цілком безпідставною. Коли хтось їх знецінює, кричить на них, травмує своїм ставленням. Ця стаття — для всіх, хто через таку необережну поведінку інших починає сумніватися, чи справді він чи вона не робить чогось поганого, чи не є він чи вона «поганими» самі по собі. Чи не заслужили вони на таке ставлення.
Сильвія знає все це надто добре. Вона не розуміє, чому так відбувається. Вона — наче громовідвід. Ніби інші мають право говорити їй що завгодно. З самого дитинства вона має зайву вагу. Якби вона записувала всі осудливі коментарі в свій бік, на це пішло би кілька щоденників. Від незнайомців вона часто чує: «Невже ви не можете взяти себе в руки, жінко? Ви ж як танк…»
Сильвія робить усе, щоб не заважати й не створювати проблем більш досвідченим колегам. Щоб нікому не ускладнювати роботу. Вона — медсестра, тож завжди намагається іти назустріч іншим. Однак у відповідь часто чує лише критику, знецінювання й образи, які ці люди, мабуть, навіть не вважають болісними.
«Скільки разів мені говорили, яка я бездарна й огидна, як я псую все, за що беруся. І це не лише пацієнти, а й колеги. Мабуть, вони відчувають, що я не вірю в себе, що вони можуть собі це дозволити. І знаєте що? Справді можуть. Я не знаю, як захиститися. І не вмію зробити так, щоб мені було байдуже. Так же ніхто не вміє, чи ні? Чи можна взагалі цього навчитися?»
І справді, Сильвія запам’ятовує все. Кожне крихітне отруйне зауваження. Що вона могла б бути швидшою (але ж справді, я повільна, бо товста). Що могла би працювати ефективніше (мабуть, ця людина має на увазі ту мою помилку, коли я забула про одні ліки). Її чіпляють слова пацієнтів, кинуті в повітря: «Оце нині медицина…»
Вона сприймає все близько до серця, її все ранить. І такого болю дуже багато. І що тут брехати, робота з людьми дійсно не завжди проста. Людина приходить до нас зі своїми турботами й проблемами. Безперечно, вона несе в собі свою історію, а разом з нею — емоції, досвід, думки, ставлення. Кожна поведінка має своє значення, якщо ми знаємо її причину. Втім, зазвичай вона нам не відома, тому ми легко пов’язуємо її з собою.
Ви стоїте на моєму шляху
Мені спадає на думку ситуація, свідком якої я випадково стала: до багатоповерхівки підійшла пенсіонерка. Саме в ту мить із дверей вийшла інша пані й сердито крикнула на неї: «Через вашого сина тут вічний безлад. Розберіться із ним!» І, щойно сказавши це, пішла геть. Вона не хотіла відповіді, не хотіла дискусії. Вона залишила пенсіонерку в сум’ятті з почуттям, що вона чи її син «однозначно погані» і їй слід щось із цим робити (це, звісно, мої домисли, але спробуймо уявити, що так і було).
Можливо, тепер ви пригадаєте якусь ситуацію, коли ваш співрозмовник, знайомий чи незнайомий, так би мовити, вліз у ваше життя, але не хотів дістатися до суті питання. Він просто хотів сказати вам, що ви не праві, що ви відповідальні за все зло, тому маєте його виправити. Для його задоволення, спокою та благополуччя. Хтось оцінив вас, ваш характер, вчинки, зовнішність, емоції як недоречні, погані, недоладні. І він сказав це так переконливо, з такою впевненістю, що це, мабуть, правда.
Наприклад, упевненість згаданої вище розлюченої пані, яка пішла геть, була безперечною. А мені в ту мить думалося: Що вона має на увазі під безладом? Чи знала вона напевно, що «зловмисником» був син пенсіонерки? Чи підходила вона зі своєю думкою до нього? Чому вона виявляє невдоволення в такий спосіб? Чи стосується це якось самого безладу?
Однак питання, які ставили би під сумнів самовпевнені слова маніпулятора, нерідко не спадають на думку нам самим. Зокрема тоді, коли ми перебуваємо під його довготривалим впливом. Набагато частіше ми відразу починаємо виправляти додумані ним помилки. І при цьому піддавати сумніву свої думки, ставлення, емоції.
Сильвія досить довго перебувала під впливом людей, які підривали її самооцінку. В родині зайву вагу вважали за прояв слабкої волі й лінощів. Сильвія це знала, і тому не лізла в суперечки. Вона прийняла думку, що з дитинства є для всіх такою собі «білою вороною», якої прийнято соромитися. Перед друзями завжди говорилося про її молодшу і набагато привабливішу, на її думку, сестру.
У колективах вона так само брала на себе роль вигнанця. Сама б вона ніколи не назвала таке ставлення цькуванням, але часто чула сміх, який однозначно стосувався саме її. Вона почула і вчительку фізкультури, яка скаржилася іншим вчителям, як тяжко з нею, Сильвією, працювати. Все це вона перенесла в доросле життя. Нічого не забула. І кожна наступна критична фраза ставала черговою голочкою в серце.
Коли така травмована людина зустрічає когось, хто вирішує свої проблеми злістю, грубістю чи люттю, виникає жахлива комбінація. Комбінація когось чутливого і когось, хто завдає болю. Травмована людина стає для озлобленої мішенню, через яку та може полегшити свій стан. Вилікувати свою самооцінку: Хай він/вона страждає, якщо я також страждаю (хай навіть через щось інше).
Проблема не у вас
Можливо, тепер ви скажете: «Що ж робити з такими людьми? Як з ними бути? Як вказати їм на наші кордони?» І якби ж тільки існувала проста відповідь. Якби ж було так просто стерти всі болючі моменти з пам’яті. Якби ж ми могли створити захисну оболонку, крізь яку не могли б пробитися болісні фрази. Якби ж працювали слова: «Та забий ти на нього/неї. Що він/вона взагалі про тебе (чи про щось інше, що ця людина критикує) може знати».
Вони не працюють. Але що бодай трохи працює, то це розуміння ситуації й того, хто стоїть перед нами. Ким є людина, котра так швидко робить висновки і виплескує свої лють та роздратування. І ким є ми. Що саме нас ранить. Звідки ми це принесли, і з чим це пов’язано. Що нам потрібно, аби мати змогу (бодай у себе в голові) позбавити цю людину права нас оцінювати.
Але про все за порядком. Почнімо з людини, яка стоїть перед нами. Хто це такий/така? Ким є пані, яка вибігла з дому і поспіхом кинула кілька критичних фраз? Вона щаслива? Чи має вона все, чого потребує? Що її, власне, так роздратувало? Що було її головною мотивацією, навіщо вона сказала ті огидні слова?
Але ж ми цього не знаємо! І ви теж не можете цього знати! Так‑так, маєте правду, цього ми знати не можемо. І, мабуть, якби я зупинила цю пані з питанням, чи не хоче вона мені розповісти про все це для статті, я зловила би ще кілька таких самих фраз. Але, можливо, ви самі відчуваєте, що навіть розмірковування про її історію вже трохи «згладжує» її критику. Надає їй іншого тону.
Можливо, їй самій дуже важко. Їй потрібно було прибирати безлад. Можливо, хтось змусив її це робити. Можливо, її просто дратує, що «малий» згаданої пенсіонерки відвідує свою маму. Можливо, до неї самої ніхто не ходить… Можливо. Не знаючи причини, ми розмірковуємо дещо по‑іншому, ніж коли починаємо думати: Я не мав / не мала цього допустити.
І таке розмірковування про іншого дуже доречне, коли ми бачимо, що інша людина не хоче вирішувати проблему. Єдиний її інтерес — тиснути на нас, можливо, змусити нас до чогось або якось прив’язати до себе. Людина, яка підвищує голос, кричить, діє агресивно і маніпулятивно, як правило, намагається поставити нас у залежне становище. Вона очікує вибачень, пояснень, виправдань. Очікує, що наші дії відповідатимуть її очікуванням.
Люди, які використовують так звані «техніки авторитету», ніколи не пояснюють і не захищають свою поведінку. Вони просто ставлять нас перед фактом свого висловлення. Візьмімо як приклад людей, яких у своєму житті дуже часто зустрічає Сильвія. Зазвичай вони не хочуть вступати в дискусії, а навіть коли до цього раптом доходить, вони дратуються ще більше. Як пані, яка перестріла пенсіонерку: найпростіше висловитися швидко, у дверях, і піти геть. Залишити людину з питаннями, сумнівами й непевністю. Натиснути на неї. Так, аби вона зробила те, чого ми хочемо.
Не дайте маніпулювати собою
Я використала термін «маніпулятор», з яким стикався чи не кожний читач. Утім, вирватися з‑під впливу маніпулятора дуже важко — що ближча ця людина нам, то важче. Неважливо, які техніки вона використовує: авторитет, харизматичність, лестощі, взаємність («повертання» зроблених нам послуг), залежність (ти мене потребуєш, тому повинен/-на турбуватися про моє задоволення), така людина ніколи не хоче нам добра.
Ми бачимо перед собою людину, яка має різні причини поводитися образливо. В деяких випадках здається, що його/її здатність завдавати нам болю відточена до досконалості. Психотерапевтка і психологиня Ізабель Назаре‑Ага у своїй книзі «Любов та маніпуляції» пише, що більш ніж 90% жертв маніпуляцій відчувають психологічні труднощі. Це стрес, тривога, нервозність або страх певних ситуацій.
Як тільки ми віднесемо таку людину до категорії «ти не хочеш мені добра, поводишся зі мною без поваги і, дуже ймовірно, маніпулюєш», нам буде набагато простіше захищатися. Велика частина психологічних труднощів викликана тим, що ми довіряємо цій людині. Не ставимо її слова під сумнів і сприймаємо їх серйозно.
Можливо, ви теж думаєте про роздратованого перехожого, клієнта або колегу, який просто відчув вашу слабкість. Про когось, хто агресивно, безпідставно сказав щось різке чи образливе, і, оскільки його слова влучили в болюче місце, ви сприйняли його слова за правду. У цей момент ми також маємо право сказати: «Не розмовляйте зі мною так. Якщо ви хочете поговорити детальніше — будь ласка». Або ж можна просто сказати: «Ні. Я не приймаю це. Це не про мене. Це про тебе».
Ян Прашко у книзі «Соціальні фобії» пише, як важливо не пояснювати і не вибачатися. Різко відкидайте болісні (й часто неправдиві) твердження. Іноді, коли це просто перехожий, ми можемо зробити так хоча б подумки. «Якби ви справді хотіли щось вирішити, це виглядало б інакше».
Коли йдеться про певним чином виправдану критику, можна вдатися до так званого негативного твердження. Визнати те, що є правдим, але відкинути решту. Наприклад, у випадку Сильвії, це може звучати: «Так, ви праві, що вам довелося довго чекати, але це не причина критикувати мою зовнішність. На це ви не маєте жодного права».
Багато маніпуляторів не усвідомлюють своєї поведінки. Вони роблять так імпульсивно, на основі своїх внутрішніх потреб. Можливо, й на основі своїх розчарувань. Вони змінюють свої висловлювання. Беруть свої слова назад і знову покладають вину винятково на нас. Не просять пробачення. Заперечують, що взагалі могли когось образити — адже вони просто кажуть правду. Не дотримуються своїх обіцянок. Роблять те, що потрібно тільки їм. Зважають лише на себе і свої інтереси.
Справді, інша людина може травмувати нас словом, навіть якщо вона свідомо заперечує або спростовує, що може заподіяти нам болю. Але ми знаємо, що відчуваємо після цього контакту. Ми знаємо, як ставимося до їхніх слів. І ми маємо право відмовитися, не брати участі в розмові. Рішуче сказати: «Ні, ніхто не може поводитися зі мною так».
Ми маємо право відмовитися від розмови. Не сприймати ці слова. Маємо право сказати: «Я не хочу, щоб ти завдав/-ла мені болю». Це просте людське право. Повага. Гуманізм. Але далеко не кожна людина їх дотримується. І саме для таких випадків я пишу цю статтю. Можливо, просто щоб нагадати читачам, які замислюються, чи справді вони заслуговують на неприємну поведінку інших. Ні, ви цього не заслуговуєте!
Переклад: Тетяна Сопронюк