Нині молоді люди не можуть просто прямувати слідами своїх батьків — світ занадто змінився, особливо якщо зважати на професійну сферу, партнерські стосунки або житлове питання. Ці теми займають молоду людину протягом усього часу так званої ранньої зрілості. Необхідність шукати особистий шлях та водночас зорієнтуватися не тільки у світі, а й у самому собі, веде до багатьох міжпоколіннєвих непорозумінь. Які завдання стоять перед людиною у віці 25–35 років? І які ключові помилки становлять для нас небезпеку в цей період?
Нотатки з онлайн‑розмови Яна Маєра з психологом Далібором Шпоком підготувала редакторка Psychologie.cz Їтка Холастова. Відео чеською мовою доступне за посиланням.
Раніше у психології зрілість, як і нормальність, вважали базовим станом, який не потребує окремого вивчення. Однак і зрілість має свою специфіку. Попри всі індивідуальні відмінності, можна виділити конкретні сфери, з якими ми дуже ймовірно зіткнемося і з якими муситимемо справлятися у власний спосіб.
У пору ранньої зрілості перед нами постають три головні теми. Разом із психологом Еріком Еріксоном можемо описати їх так:
- Ідентичність. Я починаю розуміти, хто я, якими є мої сильні й слабкі сторони, життєві преференції, моя професійна й особиста ідентичність. Це завдання простягається від часу юності до ранньої зрілості.
- Інтимність. Я вчуся жити з кимось. Це не означає, що в цій фазі я знайду стосунки на все життя, але я будую свою здатність жити з іншою людиною.
- Генеративність. Я активний на роботі, в суспільстві, щось приношу своєму оточенню, виховую дітей… Я продуктивно працюю з тим, чого навчився. Головним етапом наповнення цієї теми є середня зрілість.
Іншими словами, якби нашим життєвим завданням було викопати яму, тоді у фазі ідентичності я мав би зрозуміти, де я буду її копати і що є для мене «саме тим». Інтимність говорить мені, з ким я її копатиму — я мав би знати це і також вміти співпрацювати з іншими. Врешті, генеративність означає копання — поступове, в багатьох місця і на велику глибину.
Я шукаю своє місце
Ці окремі фази розвитку накладаються одна на одну, і жодна з них не є незмінною. Все життя ми шукаємо сенс, щастя, задоволення, але спосіб, у який ми їх шукаємо, розвивається. Якщо ми якісно не виконаємо завдання розвитку з попередньої фази, пізніше ми матимемо проблеми. Причиною кризи середнього віку інколи є те, що людина подорослішала занадто рано, її вибір не був відповідальним і свідомим.
В умовах свободи та глобального суспільства значно зросла кількість моделей, за якими ми можемо жити. Раніше можна було прийняти певну роль, яка нам підходила найбільше — таких культурних ролей було набагато менше, і вони були більш‑менш чітко визначені. Нині можливостей того, як, де і з ким можна жити, тисячі. Ми не можемо зрозуміти це у вісімнадцять.
Все це не можна з’ясувати теоретично, нам потрібно відчути — набратися досвіду, аби змогти відповідально вирішити, що є для нас «саме тим». Варіантів багато, кажучи коротко. Це не обов’язково означає проміскуїтет у сфері стосунків, але досвід у ній є незамінним. Подібним чином змінився й професійний світ — не потрібно і, власне, не можна у 22 роки мати ступінь у вузькоспеціалізованій галузі та знати у ній все.
Якщо ми хочемо відповідально ставитися до змін культури, світу й технологій, ми повинні експериментувати та розширювати свій досвід, можливо, навіть протягом 10 чи 15 років, аби змогти з упевненістю знайти себе, знати, де і що ми будемо робити й навіщо. Для цього потрібно мати і негативний досвід, дізнатися, що «це дорога не туди». Інакше ми будемо весь час сумніватися, чи не варто було б робити щось інше.
Чотири базові питання
Як жити, з ким жити, що робити і чому вірити. Ми повинні відповісти собі на ці запитання, і всі вони передбачають експериментування: спробувати й прожити різне. У сучасному світі потрібно індивідуалізувати себе, ми повинні шукати й створювати свою ідентичність. Тільки знайшовши себе, я зможу приймати відповідальні рішення в професійному та особистому житті.
Досвід психології вказує, що це справді часто відбувається лише у віці близько 30 років. Потрібно озирнутися назад і оцінити, що для мене було кращим, а також запитати, де я був яким, що відкрило в мені мої кращі сторони; у партнерстві, але й у стосунках загалом, у різних середовищах…
Що повинна і не повинна робити людина в період пошуку ідентичності й інтимності?
- Здобувати достатньо розмаїтий і широкий досвід — я можу виявити межі того, що мені підходить, тільки тоді, коли я їх порушу. Лише в такому випадку я можу з’ясувати, що «це не для мене».
- Згодом цей досвід потребує аналізу та розмірковування, але я не можу замінити набуття досвіду розмірковуванням, життя не можна вигадати теоретично. Це поширена проблема в терапії: люди відмовляються проживати певний досвід, поки не «знатимуть» про нього.
- Як тільки ми спробуємо різні речі та в цілому знатимемо, чого хочемо і не хочемо («я вже тут був», я здобув цей досвід і максимально його використав), це дасть нам впевненість на подальших етапах життя. Молодість є і повинна бути часом невпевненості.
Як працювати з досвідом, аби він був корисним?
- Я вирішую, чим зараз буду займатися.
- Я щось проживаю.
- Я постійно й регулярно оцінюю його, використовуючи метод саморефлексії.
- З пережитого я виділяю досвід: досвід — це відрефлексоване, опрацьоване й пережите. Я опрацьовую його, оглядаючись назад на своє життя, а також розповідаючи комусь про нього, пояснюючи, що це для мене означало.
- Я вирішую, що проживатиму далі.
Інколи проблема полягає не в проживанні нового, а в тому, що люди не можуть перетворити пережите в досвід. Якби вони замислювалися над цим, їм часто спадала б на думку неприємна річ: вони вже достатньо прожили — настільки, що їм варто залишити певну сферу і рухатися далі.
А що ж терапія? Вона може доповнювати процес, але варто звернути увагу на те, щоб вона не стала заміною досвіду. Терапія має бути місцем, де я відрефлексовую досвід із зовнішнього світу, але тут не утворюється засадничий новий досвід; подібним чином можна нездорово зав’язнути в різних «курсах самопізнання».
Отже, мета ранньої зрілості — за допомогою експериментування й розширення досвіду в стосунках, роботі, місцях для життя вийти з цього етапу так, щоб мати більш‑менш чітке уявлення про чотири життєві питання: як жити, з ким жити, що робити і чому вірити. Рання зрілість — пора пошуку відповіді на ці питання. Середня зрілість є фазою їх практичного виконання. У старості ці сфери мали б поєднатися і дати людині глибший погляд на життя та його сенс.
Переклад: Тетяна Сопронюк