В терапію приходять люди, які скаржаться на нескінченне відчуття порожнечі й нудьгу — якусь мить вони насолоджуються чимось, але дуже швидко їм це набридає. В основному це молодь і люди середнього віку. Іноді така порожнеча може походити від несвободи, коли оточення визначає, що нам слід робити, щоб нас прийняли суспільство, друзі, партнер чи родина. Бо якщо ми не робимо того, чого хотіло б наше оточення, ми йому не подобаємося. Така людина перестає керувати власним життям і робить те, чого сама не хоче. Це гонка, яка ніколи не закінчується, тому що завжди буде хтось кращий.
Залежність від зовнішніх чинників часто починає розвиватися ще в дитинстві. Якщо, наприклад, холодна матеріалістична мати хвалить доньку за найвищу оцінку в школі, дитина відчуває тимчасову, минущу ейфорію й намагається зробити все, аби отримати чергову похвалу. На жаль, отримане таким чином відчуття «щастя» не є справжнім і не триватиме довго. Згодом пристрасть до похвали може змінитися на алкоголь, наркотики, секс, ігри, хизування, трудоголізм.
Тоді доросла людина відчуває велику порожнечу і не використовує свій потенціал. Навіть якщо вона виглядає успішною, всередині вона може бути нещасною. Коли ми живемо так, то перестаємо чути свій внутрішній голос. Ми віддаляємося самі від себе і стаємо маріонетками — робимо те, чого від нас очікують, а не те, чого б ми хотіли.
Настає внутрішня порожнеча, депресія й цілковите небажання жити. Від цього залежить і наше ставлення до праці та людей. Коли ми не маємо гарних стосунків із собою, важко мати стосунки з оточенням. Іноді ці обставини можуть відображатися на вашій роботі, оскільки ви робите щось, що вам не подобається. Водночас ви позбавляєте себе можливості розвивати свій потенціал і дари, які маєте. Життя має більше сенсу, коли людина знаходить цей потенціал, а потім відкриває та відчуває його.
Відторгнення себе
Людина, яка намагається підлаштуватися під своє оточення, не вміє знаходити контакт із собою або через такий спосіб життя перестала його відчувати. Тобто вона більше не чує власну інтуїцію. В реальному житті це може виглядати так, що людина стає рабом того, чого б хотіло оточення. Вона думає, що повинна бути успішною й гарною, аби заслужити любов та пристосуватися до оточення, «щоб про неї ніхто нічого поганого не сказав».
Як наслідок, людина не є самою собою. Вона втрачає себе і навіть бажання жити. Життєва енергія згасає, інколи зникає й сенс життя. Саме тоді люди відчувають внутрішню порожнечу. Це як чорна діра, в якій все зникає і яка ніколи не наповнюється. Клієнти нерідко скаржаться на велику тяжкість всередині, постійну втому, більшість вільного часу вони проводять у ліжку, часто не мають хобі. Порожнечу вони заповнюють різними способами:
- Часте вживання алкоголю.
- Одержимість покупками — бажання постійно мати щось нове.
- Бажання виглядати добре в очах оточення — одержимість зовнішнім виглядом, публікацією фотографій у соцмережах, аби відчувати захоплення з боку інших.
- Вживання речовин, що викликають звикання.
- Любов до телебачення, серіалів тощо.
- Неглибокі стосунки — нездатність розвинути глибші почуття.
- Зміна партнерів через необхідність відчути щось нове, коли стосунки «набридають».
- Залежність від сварок та конфліктів — підвищення рівня адреналіну тимчасово додає енергії.
- Прагнення до престижу й успіху, аби здобути захоплення й визнання.
Звідки походять ці стани? Можливо, у нас закладені більша гнучкість та адаптивність. Не кожен є внутрішньо сильним настільки, щоб сміливо обирати власний шлях, не зважаючи на те, що думають інші. Інколи це батьківське виховання, орієнтоване на споживання, що також не приносить дитині щастя. Батьки думають передовсім про кар’єру та престиж, прагнуть виглядати добре в очах оточення тощо.
Із надмірного прагнення до досконалості легко виростає штучне, сконструйоване життя без почуттів. Тут може бракувати любові, ласки, розуміння, цікавості до інших. Через це дитина не розвивається емоційно і почуттєво так, як могла би. Вона починає несвідомо копіювати взірці поведінки батьків та їхні цінності. Чутливі діти можуть реагувати на це психічними проблемами, страждати від розчарування й навіть інколи вдаватися до самоушкодження.
Їхні почуття самотності й прагнення здобути увагу можуть бути дуже сильними. Інтуїтивно вони чекають на ласку, домашнє тепло, затишок, але натомість отримують кишенькові гроші або дорогі подарунки, а самі постійно зайняті різними активностями. Вони розвивають свої таланти, можуть бути досить успішними, але емоційно вони занедбані. Вони зрозуміли, що успіх означає прихильність. Коли їм щось вдається, вони щасливі, а коли їм не щастить, — у них нерідко немає настрою й енергії.
Відсутнє наповнення
Успіх починає бути ціллю, а не шляхом, і певним енергетичним допінгом. Людина може бути справді успішною в житті, тому що її до цього привчають з дитинства, якщо вона не руйнується психічно від нестачі емоцій та уваги. Вона звикає до споживацького стилю життя і втрачає контакт із собою, що потім позначається на стосунках. Деякі з них здаються дружніми, але коли справа доходить до кризи, людина може раптом з’ясувати, що інші були більше зацікавлені в тому, щоб «погрітися в її сяйві».
Так само може статися і в подружньому житті. Якщо чоловіка виховують без почуттів і він навчиться жити лише заради успіху й престижу, він, імовірно, знайде жінку, яка не буде захоплюватися ним за те, ким він є всередині — вона, мабуть, навіть не знатиме про це, а захоплюватиметься його досягненнями. А що, коли він перестане бути успішним? Наприклад, захворіє, бо не мав достатнього контакту з собою і не розумів, що навантаження йому вже не під силу.
Як може вчинити жінка з такими цінностями? Швидше за все, з часом вона виявить, що стосунки їй більше не вигідні, і знайде нового чоловіка, який буде більш «цікавим». Не завжди йдеться про матеріальний достаток — принцип споживацького підходу до стосунків полягає в тому, що вони важливі для людини лише доти, доки їй щось приносять. Як тільки виникають труднощі, це сигнал рухатися далі, адже людина залишається тільки на поверхні.
Нещодавно я спостерігала здивування однієї жінки через те, що її колега відмовився стати партнером іншої колежанки: «Але ж це заступниця директора… Я його не розумію, він мав би все!» Чи справді він мав би все? Чи цікавить когось, як він почувається, з ким йому добре, що йому подобається? Цей чоловік відкинув запропоновані йому «вигоди» й дослухався до свого серця. Однак якщо людина довго не має контакту з собою, то переважно або гірше чує голос інтуїції, або зовсім його не помічає.
Знову повернімося в дитинство. Моя знайома недавно скаржилася, що її донька відмовляється вивчати архітектуру, хоча її до цього безперестанку змушують, адже вбачають у цьому перспективу гарного життя. Однак дочка хоче іти на спеціальність «кухар‑офіціант». Хіба не приємніше бачити, як ваша дитина займається улюбленою справою, пізнавати доньку як самостійну неповторну особистість і допомагати їй стати на ноги, ніж визначати напрямок її життя?
Деякі люди, як я вже сказала, здатні підкорятися цьому в дитинстві. Згодом вони можуть страждати, наприклад, від синдрому вигорання. Іноді вони приходять до лікаря лише тоді, коли їхня проблема справді велика, тому що вони не «підключені» до себе, їм не вистачає внутрішнього компасу і вони не відчувають сигналів свого тіла про те, що їм слід відпочити. Вони весь час женуться вперед, аж доки їх не зупиняє, скажімо, проблема зі здоров’ям.
Шлях назад до себе
Почніть пізнавати себе — з якими типами людей ви раді проводите час, що вам подобається, а що ні? Для цього ви можете, наприклад, вести щоденник.
Стишіть себе, щоб почути свій внутрішній голос. Сконцентруйтеся на тому, що ви відчуваєте і сприймаєте. Спробуйте вийти на природу, почути наодинці з собою — в такі миті ми краще сприймаємо самі себе, свій досвід та потреби. Простір на те, щоб з’ясувати, ким ви є і чого ви хочете, дає також психотерапія.
Навчіться давати собі простір навіть у соціумі: «Ні, я сьогодні не піду з вами в кіно, я хочу відпочити». Інколи у повсякденному житті ми не дозволяємо собі цього, тому що ми живемо в кайданах, щоб нікого не «образити». Спробуйте записати все, що вас сковує й обмежує.
Приділяйте час тому, що вам подобається. Не робіть речі лише тому, що від вас хтось чогось очікує або щоб виглядати добре в очах інших — робіть їх для себе. Не чекайте, що ваше оточення зробить вас щасливим.
Дозвольте собі бути недосконалим. Ми самі творимо своє життя, воно в наших руках. Не звинувачуйте інших, але не будьте надто суворими до себе — найбільше ми вчимося на своїх помилках. Розглядайте життєві ситуації як особистісне зростання. Якщо ви зазнаєте невдачі, спробуйте поглянути на неї так, щоб побачити, що вам принесла ситуація, чого вона вас навчила.
Подумайте про свої стосунки. Що вони вам дають? Чи щирі вони? Не рекомендую оточувати себе людьми, які намагаються контролювати ваше життя і моралізують «зроби щось із собою», «будь нормальним» тощо. Якщо ви недостатньо сильні, щоб захистити себе від такої людини, це може повернути вас назад у яму порожнечі та несвободи.
Добре мати друга, знайомого чи близьку людину, якій ви можете вільно розповісти про те, що ви відчуваєте. Я раджу оточити себе людьми, які поважатимуть вас і не будуть наказувати чи забороняти. Відчуття простору для самовираження часто цілюще, і в такому безпечному середовищі ви можете почати відкривати себе й справді відчути, чого вам не вистачає, чого ви хочете, хто ви є.
Переклад: Тетяна Сопронюк