Ваша склянка напівпорожня чи напівповна? Моя змінюється. Інколи вона повна і з неї трохи виливається, інколи вона порожня і з часом наповнюється. Все залежить від точки зору: чи йдеться про дрібниці, чи про найважливіші життєві події. Однак кожна людина на світі має свою склянку.
У ставленні до життя я вважаю себе оптимістично налаштованою реалісткою. Я не прокидаюся вранці з широко розплющеними очима і відчуттям, що все буде чудово, бо знаю, що все чудово не буде. За останні кілька років я більш‑менш освоїла здатність бачити у всьому щось позитивне. Світить сонце? Дуже добре. Завтра дощитиме? Також добре, хоч рослини будуть политі.
Частково це вирощена риса характеру, частково — захисний механізм, а також наслідок прихильності до східних філософій, зокрема дзен‑буддизму. Він, крім іншого, навчає приймати реальність такою, як вона є. Не докоряти собі тим, що вона могла б бути іншою, бо вона іншою не є. Вона така, яка є, і приймати її — це шлях до внутрішнього миру.
Можна подумати, що такий принцип дуже далекий від реалізму. Що це всього‑на‑всього захисний механізм, який робить так, щоб людина не була в постійній депресії через життєві невдачі. Але я не думаю, що позитивні аспекти негативного на перший погляд досвіду були ілюзіями. Ми не живемо в чорно‑білому світі, і велика частина цього світу розташована в нашій голові. Наша реальність сформована тим, як ми на неї дивимося.
Дивитися на речі позитивно — це свідомий вибір, не більш віддалений від реальності, ніж дивитися на неї похмуро — обидва погляди будуть обов’язково суб’єктивно забарвленими. Втім, важлива відмінність полягає в тому, що та перша можливість приносить більше щастя, більше задоволення і спокою в душі, менше страждань. А коли людина може вибирати, бути їй щасливою чи нещасною, хто в здоровому глузді вибере другу опцію?
Проблеми існують
Було б чудово, якби існувала така простенька формула для щасливого життя. І якщо людина достатньо просвітлена, можливо, все справді так просто. Однак якби існувала така пряма дорога до просвітленості, ми всі б давно вже були буддами.
Я довго думала, що зміна мислення і перехід до позитивних думок є ключем до життєвого щастя, і я з радістю рекомендувала би це всім, хто хотів би мене слухати. Але з часом я зрозуміла, що махати чарівною паличкою і говорити «думай позитивно» — іноді зовсім не рішення, а радше фраза, після якої можна отримати ляпаса.
Одна моя подруга часто стикається з погано продуманими процесами на роботі або з дивними, віддаленими від реальності ідеями керівництва. Оскільки вона дуже зайнята, вона не надто задоволена з цієї реальності. Але вона не мовчить — десь‑не‑десь наважується сказати, що якісь ідеї, з її досвіду, невдалі, а інколи навіть пропонує більш змістовні рішення.
Однак замість конструктивних дебатів вона регулярно чує відповіді, що їй слід відпустити негативізм і мислити позитивніше. Що все обов’язково буде в порядку. Бо все можливо, якщо захотіти. Але інколи все йде дуже важко, навіть якщо хотіти. А інколи, можливо, не варто й хотіти, бо ідея просто‑напросто не дуже вдала.
Як тільки виявиться, що те чи те справді виходить не дуже добре, ми змушені прикушувати язика, щоб з нас не вилетіло «я ж казав(‑ла)». Якщо ви регулярно проходите через подібний цирк, я можу уявити, що після якоїсь згадки про те, що вам слід «мислити позитивно», вас почне серйозно розбирати зло. Чи на роботі, чи поза нею.
Раптом позитивне мислення перетворюється в пастку. Це вже не інструмент для досягнення щастя і задоволення, а батіг для карання «негативістів». У цьому контексті так називають людей, які пропонують конструктивну критику певної проблеми, яка безсумнівно є проблемою і в якій знайти позитивні аспекти неймовірно важко.
І це далеко не перший випадок, коли когось із мого оточення критикують за негатив. Колишній начальник мого друга свого часу намагався регулярно говорити йому, що той мислить недостатньо позитивно. На практиці це означало, що він мав нахабство вказувати на проблеми та недоліки, з якими стикався в процесі роботи.
Абсурд полягає в тому, що розв’язання проблем було чорним по білому прописано у посадових обов’язках ІТ‑техніка. Якби проблем не було, хоча б технічних, він не мав би роботи. Якщо ви берете людину на таку позицію, ви мали б хотіти, щоб він бачив проблеми. А не щоб він ходив довкола них навшпиньках і мав схильність їх применшувати.
Ви не хотіли б, щоб він «позитивно» розмірковував над ними. А хотіли б, щоб він визначав кожну проблему і приклеював на неї ярлик «проблема», бо це, зрештою, перший — і абсолютно необхідний — крок до її розв’язання. Але ви не можете вимагати від такої людини змінити свою ментальність так, як вам зручно. Уявіть такий діалог на роботі:
- «Я сьогодні пояснив клієнтові, що в нього справді велика проблема, в нього можуть зникнути всі дані через недостатнє забезпечення, і що йому слід сприймати це справді серйозно і шукати рішення…»
- «Свята правда. Це ти йому добре сказав».
- «До речі, ми могли б і в нас робити якісь речі краще…»
- «Бачиш, у чому твоя проблема? Ти всюди бачиш якісь проблеми. Мусиш міркувати більш позитивно».
- «Але ти найняв мене, щоб я бачив проблеми та розв’язував їх!»
- «Візьми отам з полиці мотиваційну книгу і почитай, як тобі слід змінити свій підхід».
Між іншим, фраза про мотиваційну книгу не є перебільшенням, така книга справді існувала в офісі — а може, й не одна — і її рекомендували прочитати співробітникам, щоб ті сформували правильний підхід («правильний» означало «мій»).
Здорова позитивність
Вочевидь, дехто з нас живе в середовищі, де конструктивну критику сприймають як щось негативне, а негатив — це зло, яке слід викорінювати. Всі повинні усміхатися на знак згоди й обережно вибирати слова, щоб раптом не бути звинуваченими в недостатньо натхненному підході. То як я взагалі можу дозволити собі радити комусь мислити позитивно, навіть озброївшись власним гарним досвідом зміни ментальних установок?
Не все, що працює для мене, працюватиме для інших. Ви можете написати сотні мотиваційних книг (або рекомендувати їх підлеглим), але врешті завжди будете стикатися з тим, що безрезультатно і навіть неприйнятно примушувати когось до певного стилю мислення. Людина, одним словом, повинна захотіти сама. Я рекомендую вам захотіти. Захотіти бачити речі у доброму світлі, працювати і навчитися розпізнавати позитивні сторони того, що відбувається з вами чи довкола вас.
Шукати позитивний бік речей — це корисна ментальна вправа, яку я рекомендую тренувати так само, як м’язи чи пам’ять. А це справді вимагає виснажливих і наполегливих тренувань! Насмілюся сказати, що більшість із нас налаштовані зовсім протилежно. Ми зосереджуємося на поганому, на тому, що нам не вдалося, що зіпсувало нам день. А ще ми утверджуємося в цьому, скаржимося одне одному на те, що пішло не так, що жахливого з нами трапилося, що нас розчарувало, спільно порівнюємо дрібні щоденні прикрощі.
Чи здорово це? Звісно, ні — ані для мозку, ані для тіла. Не дивно, що оптимісти статистично доживають до старшого віку. Але для багатьох людей «оптиміст» є синонімом до слів «дурень» або «наївний». Тож я не радитиму вам бути оптимістами. Краще я ще раз повторю, що сприймати позитивний бік речей — це свідомий вибір, який може зробити і затятий реаліст. Ніхто не каже, що ви повинні підкреслювати лише позитивний аспект. Але він там (найімовірніше) десь буде. І під правильним кутом погляду ви його знайдете.
Що більше ви тренуватимете цю здатність, то легше вам буде бачити добре і не зважати на погане. «Сьогодні в мене був жалюгідний день» часто означає «я прожила п’ять жалюгідних хвилин, коли сталося щось неприємне, і вирішила решту дня скніти в жалю до себе». І якщо ви відчуваєте, що за цілий день із вами справді не трапилося нічого позитивного, тоді або краще покопайтеся в пам’яті, або почніть активно планувати діяльність, яка принесе вам радість. Сходіть на пробіжку в парк або у нову кав’ярню. Зробіть собі приємний вечір. Створюйте гарні спогади, а погані нехай зникають із думок.
Адже поганий досвід завжди був і буде. Ви його не уникнете, але при цьому ви не повинні давати йому над собою владу. Навпаки, ви маєте силу вирішувати, як дозволите такій ситуації вплинути на вас. Ви приймете, що в ній є щось добре, і вийдете з неї без стресу та негативних почуттів? Чи, можливо, зробите висновок, що ця подія не має нічого позитивного, а тому замість того, щоб марно прагнути до позитиву, слід зайнятися її виправленням.
Людина не повинна перегинати палицю з будь‑чим, навіть із позитивним мисленням. Все‑таки необхідно прислухатися до здорового глузду і вміти адекватно оцінювати ситуацію, вміти розрізняти, чи доречним є позитивне мислення. Чи сприятиме воно успішному рішенню, чи просто засліпить нас і не дозволить побачити, що саме ця склянка не напівпорожня і не напівповна, а вщент розбита?
Переклад: Тетяна Сопронюк