Для батьків природно хотіти для дитини тільки найкращого. Немає нічого дивного в бажанні бачити дітей здоровими, щасливими, задоволеними у стосунках в школі та згодом на роботі. Тому логічно, що ми вже з раннього дитинства намагаємося формувати та скеровувати їх так, щоб вони змогли досягнути в житті якомога більшого успіху. Однак деякі батьки відчувають підвищену потребу в контролі й хочуть бути надміру залученими в життя своєї дитини.
Таких батьків іноді метафорично називають батьками‑гелікоптерами. Вони справді невтомно «кружляють» над дитиною, постійно контролюють всі сторони її життя, намагаючись вберегти від пасток, що можуть трапитися на її життєвому шляху. Коротше кажучи, батьки‑гелікоптери всією душею віддані боротьбі за найкраще життя своєї дитини без жодного натяку на страждання.
Коли ми уявляємо собі однорічного малюка, який тільки починає відкривати світ, у нас не виникає сумнівів, що йому потрібен постійний батьківський догляд. На цьому етапі саме мама й тато вирішують, що їстиме їхня дитина, у що вона одягатиметься чи з ким гратиметься. Однак батьки‑гелікоптери у подібний спосіб контролюють та спрямовують життя своєї дитини навіть у віці, коли це, з огляду на розвиток, стає неадеквадним.
Забагато безпеки
Як це може виглядати на практиці? Наприклад, батьки постійно контролюють дошкільнят під час гри, показують їм, як потрібно гратися з різними іграшками, не залишають їх самих на ігровому майданчику під час контакту з іншими дітьми або спроб пролізти крізь лази й лабіринти. Батьки‑гелікоптери дітей шкільного віку часто телефонують і пишуть учителям, щоб домовитися про кращу оцінку, намагаються забезпечити дітям найкращих викладачів та найдобірніше дозвілля.
У деяких випадках батьки можуть надмірно втручатися у справи й набагато старших дітей, готуючи замість них шкільні проєкти, допомагаючи з написанням дипломної роботи, супроводжуючи їх на співбесіди з роботодавцем або щоранку телефонуючи їм, щоб переконатися, що вони не спізняться в університет чи на роботу.
Як правило, за такою поведінкою криються найкращі наміри — забезпечити своїй дитині щасливе дитинство та вберегти її від розчарування й болю. Нерідко за цим стоїть бажання дати те, чого батьки самі в дитинстві не мали, а іноді й власний не пропрацьований страх майбутнього. На жаль, такий батьківський підхід у довгостроковій перспективі може мати негативні наслідки, пов’язані з психічним здоров’ям дитини, особливо в підлітковому віці.
Автори оглядового дослідження феномену батьків‑гелікоптерів звернули увагу на те, що діти таких батьків мають нижчу порівняно з однолітками самооцінку, гіршу здатність до саморегуляції та вищий ризик розвитку тривожності, депресії чи синдрому вигорання. Як узагалі можливо, що діти, які перебували під інтенсивною опікою, можуть згодом мати в житті такі психічні труднощі?
Дозвольте дітям помилятися
Уже з раннього віку кожна людина повинна стикатися з перешкодами та викликами, щоб розвинути певну стійкість, яка згодом допоможе їй справлятися з іншими неприємними ситуаціями. Якщо батьки завжди вирішують всі проблеми за дітей, вони позбавляють їх можливості виробити власні стратегії долання складних ситуацій.
Коли згодом така людина стикається з першою великою кризою, від якої оточення її не захистило, вона впадає у відчай і стає безпорадною, тому що їй бракує досвіду самостійного проходження кризових ситуацій.
Нерідко своєю поведінкою батьки‑гелікоптери заважають дітям відчути самостійність та компетентність — одні з основних людських потреб. Без них людина страждає психологічно. Прагнення до незалежності зростає передусім у підлітковому віці та може наражатися, наче на стіну, на надмірний батьківський контроль і повсякчасне втручання в особисті справи.
Не в останню чергу наслідком гіперопіки є переконання в тому, що навколишній світ небезпечний і в ньому неможливо вижити без батьківського захисту, що може призвести до розвитку різноманітних страхів та тривожності.
Однак батьки‑гелікоптери мають і свої переваги. Вони підтримують дітей, хоч би що сталося. Вони ретельно піклуються про їхнє здоров’я чи шкільні успіхи, тому дуже швидко помічають проблеми і можуть розв'язати їх ще в зародку.
Оптимальний батьківський підхід полягає в постійному балансуванні контролю та захисту дитини відповідно до її потреб на різних етапах розвитку. Дітям потрібен наш контроль та нагляд, щоб навчитися бути функціональними членами суспільства, але також їм необхідна автономія, щоб згодом вони вміли постояти за себе.
Хоча для батьків це не завжди легко, важливо дозволяти дітям помилятися, переживати на самоті смуток чи розчарування та не заважати їм самостійно долати життєві перешкоди.
Переклад: Ольга Долга