Аби це довести, потрібно передовсім добре знати себе, розуміти свої потреби й довіряти своїм емоціям. Запитання від редакції Psychologie.cz про те, як ми, фахівці, піклуємося про себе, змусило мене замислитися, що я роблю сама для себе. Можливо, це когось надихне.
Що ж допомагає мені почуватися краще, перечікувати важкі моменти й не втрачати оптимізму?
Відпочивати, відпочивати, відпочивати
Я завжди згадую розмову з одним зі своїх колег і дотепер наче чую, як він каже мені: «Я не чекаю, коли впаду від втоми, а даю собі відпочити наперед». Як влучно і як складно! Я сама часто схильна ставити в пріоритет все можливе, адже стільки всього слід зробити! І це початок кінця.
Пасткою є для мене і ситуації, коли я створюю для себе щось, що професійно можна назвати обов’язком вільного часу: ще потрібно зробити те чи те, аби відпочити! Я схильна до цього, але виставляти для себе «умови для відпочинку» — не вихід.
Вільний час є вільним саме тому, що в цей момент ми не маємо жодного плану, зате в нас є простір відкриватися всьому, існувати просто так. Тоді час плине по‑іншому, а проживання є водночас багатшим і повнішим. Такі речі очевидні для мого кота, а я ще повинна цього навчитися! От чорт.
Розставити пріоритети
Що в житті справді важливе, а що може почекати? Я вчуся піклуватися перш за все сама про себе і відкладати решту на потім. Це не егоїстично, навпаки! Егоїстично вимагати від інших, щоб вони зробили мене щасливою. А відкладання на потім? Навіть воно, зрештою, йде на користь моєму оточенню, адже я навчаюся не палити те, що не горить. Коли я не протистоятиму цьому, то врешті‑решт перевтомлюся. В такому разі я можу дратуватися на близьких, у мене не буде енергії щось робити разом з ними.
І через це дуже сумно — бо що є в житті важливішого і прекраснішого, ніж моменти з тими, кого ми любимо? Але навіть я нерідко беру на себе більше завдань, ніж це здорово, ви такі не одні. Оточення оцінює результативність, але ми б мали керуватися тим, що важливо для нас самих. Багатьом із нас стане легше, якщо трохи пригальмувати.
При цьому розставляти пріоритети не обов’язково має бути легко, тому що речі часто не такі, якими нам здаються. І ще тому, що привабливих можливостей дуже багато, а ми можемо реалізувати лише деякі з них — від інших, на жаль, потрібно відмовитися. Саме тому навіть ми, терапевти, користуємося послугами своїх колег, щоб розібратися в думках і відсторонитися. Звернутися по допомогу — це не визнати поразку, а знайти спосіб конструктивно й прямо підійти до складних ситуацій та рішень.
Також у цьому випадку не потрібно чекати, доки грань буде перейдена. Створити правильний простір для саморефлексії та знайти для себе підтримку — це найкраща профілактика, яка допомагає мені постійно «справлятися з емоціями» раніше, ніж їх стане забагато, а також пізнавати, від чого мені стає краще і чому я часто не дозволяю собі ці речі.
Відомо, що непропрацьовані емоції забирають у нас найбільше енергії. Про це пише, скажімо, Деніел Ґоулман. Саме тому є сенс приділяти їм увагу, сприймати їх і вчитися з ними поводитися. Не потрібно «складати їх у торбу», яку ви будете нести ціле життя.
Рухатися, зупинятися, розслаблятися
Рух стимулює виділення гормонів радості, під час занять спортом збільшується оксигенація в тілі, і йому від цього, безсумнівно, стає краще. Здоровий рух усуває скутість і сприяє притоку крові, додає енергії. Сама б я без руху не витримала. Я люблю свою роботу, але години, просиджені в кріслі, є для мене карою. Мені потрібно піклуватися про своє тіло. Тому віват спорту!
При цьому я маю на увазі не професійний спорт, а звичайний, коли метою є рух сам по собі, не досягнуті результати. Коли я рухаюся, то вимикаю голову і сприймаю лише тіло. Як же від цього легшає! Як і рух, для мене важливе розслаблення. Час від часу я просто зупиняюся й намагаюся усвідомити, як почуваюся саме зараз. І не перестаю дивуватися.
На щастя, здатність розслаблятися теж можна тренувати. З власного досвіду я знаю, як сильно мені допомагає передовсім розслаблення м’язів обличчя. Ви знали, що протягом дня це одні з найзавантаженіших м’язів?
І якщо я вже згадала про розслаблення: мені страшенно подобається масаж ніг. Справді, тут дуже багато нервових закінчень. Якщо ви розслабите стопи, які носять нас цілий день, розслабляться й інші місця в тілі. Навіть чергування холодних і теплих ванночок для стоп може стати бальзамом для душі.
Взагалі вода вміє робити чудеса, вода — це моя стихія у всіх можливих формах. Тепла і холодна, для плавання і для пиття, для слухання. Мелодія гірського потічку або симфонія водоспаду, ритм морських хвиль або крапель дощу, які падають на підвіконня. Все це мене настільки очищує!
Ходити на прогулянки
Подалі від метушні. Лише переставляти ноги одна за одною, дихати і сприймати світ усіма органами чуття. Природа має лад і таємниці, що виходять за межі нас. Перебування на природі мене заспокоює, адже природа вміє робити чудеса, які дивують наш розум. Коли я в горах, всі проблеми, що залишилися внизу, раптом стають дрібницями. Я так люблю це відчуття, воно дає стільки свободи!
Не думати
Я б сказала, що інколи ми надто багато думаємо — а чимало речей при цьому не можна передумати. Мені нерідко вистачає просто усвідомити цей факт. Для мене вимкнути безупинні думки — надскладне завдання. Моя голова дає мені поживу, і мені подобається думати; часто мені здається, що думання — це навичка. Однак чого забагато — те нездорово. Навіть голова інколи потребує відпочити. Мені потрібна купа зусиль, аби не потрапити до лабет власних думок і відкласти страх, що вони зникнуть безслідно.
Навпаки: ті з них, що несуть змістове навантаження, проявляться ще чіткіше, якщо я створю для них у своїй свідомості місце. Якщо інші опиняться в пилу історії, нічого страшного — це лише думки. Віра в те, що я повинна докладати величезних зусиль до всього, що важливо, помилкова! Марні зусилля — це енергетична чорна діра.
Я також маю практичну пораду про те, як практикувати не‑думання. Мені допомагає навмисно виходити зі своєї зони комфорту й власної соціальної бульбашки. З одного боку, це збагачує, бо я отримую нові предмети для роздумів, а з іншого — неймовірно освіжає перебування в середовищі, де я «просто» Ленка. Де ніхто не знає, яка моя професія, і де ніхто мене ні про що не запитує. Нас пов’язують спільні досвіди, а моя професія нікому не цікава.
Де саме я знаходжу такий притулок, я, звісно, вам не скажу! Приватність є для мене ще одним опорним стовпом психогігієни.
Що ще я можу порадити — це навмисне обмеження споживання інформації. Часто я почуваюся перевантаженою нею, тому я вчуся відбирати і поглинати головно ту, яка не є випадковою і фрагментарною, а вписується в логічний контекст і має потенціал розширювати моє пізнання. А коли перевантаження стає відчутним, то я вже знаю, що це, найімовірніше, відлуння минулих подій. Мені допомагає усвідомлення теперішнього моменту, спостереження. Це повертає мене з голови назад до проживання себе.
Встановити межі та режим
Мені допомагає встановити розумні межі у всьому, що я роблю. Не зовсім жорсткі, але так, щоб я могла орієнтуватися, щоб мені не потрібно було постійно думати про те, коли, що та якщо, і щоб я могла бути певною, що не пропущу нічого важливого. Часто я дивуюся, як складно буває дотримуватися самодисципліни! Але коли це вдається, відчуття задоволення того варте. Перш за все тоді, коли я можу зловити себе на чомусь, на що витрачаю надміру багато часу, і просто полишити це за власним бажанням.
Час, витрачений на сидіння в інтернеті й бездумний перегляд яскравих картинок, можна провести набагато якісніше. Ключем до того, як звладати з власними бажаннями, є знову‑таки самопізнання: здатність зупинитися, усвідомити, що я проживаю і звідки це йде. Ось чому я регулярно роблю такі зупинки протягом дня. І в результаті продовжую дізнаватися про себе щось нове, підвищуючи свою чутливість до власного досвіду.
І щоб не забути — режим, безумовно, означає, що слід пам’ятати про регулярне і якісне харчування. Раніше я була схильна цим нехтувати. Але проблеми зі здоров’ям мене багато чому навчили, і тепер навички здорового харчування є для мене очевидними. Завдяки цьому я почуваюся набагато краще.
Також мені подобається рано прокидатися. Мабуть, цей шлях не для кожного, але ранкові тиша та спокій здатні зарядити мене на цілий день. І ще: я вчуся говорити «ні». У мене завжди є на це резерв. Раніше я вважала, що відмовляти іншим — грубо і недоречно. Нині ж я знаю, що захист власних кордонів та енергії є дуже важливим. Мені ще багато чого треба навчитися в цьому плані. Людині завжди хочеться допомогти кожному та врятувати світ. Напевне, моя професійна деформація до цього доклалася.
Читати, спати і слухати тишу
Це мій приземленіший варіант знаменитого їсти, молитися, кохати. Дуже важливим є повноцінний якісний сон. Читання дозволяє мені пізнавати, занурюватися в інші світи, воно збагачує. А ще я перезаряджаю свої батарейки в тиші, бо я інтроверт. Я прагну приділяти собі принаймні 30 хвилин на день. Вони творять дива. Цей час нелегко знайти, але це один з моїх пріоритетів.
Відкласти негативні емоції й радіти дрібницям
Не завжди мені все вдається так, як би я цього хотіла, але від мене залежить, чи буду я через це злитися, а чи скажу собі «що було, те було» і піду далі, якщо можливо — то кращим шляхом. Тільки від мене залежить і те, чи буду я зосереджуватися на речах, які мене дратують. Інколи це простіше. Ми не звикли звертати увагу на дрібниці, через які можна радіти, бо їх ми звикли вважати очевидними. Про це я намагаюся собі нагадувати. Тоді мені живеться набагато комфортніше.
Я доглядаю за квітами і намагаюся не бути надто критичною до себе. Я нагадую собі те, що знаю: кожна злива колись завершується. І коли я почуваюся пригніченою, мені допомагає згадати, що поспіх — лише в моїй голові. У всіх нас однакова кількість часу. Я відчуваю поспіх, коли маю амбіції зробити більше, ніж це реально можливо зараз. Це знову веде до прокрастинації.
Кожен зі нас повинен знайти власний шлях перезаряджати свої батарейки. Як дбаєте про себе ви і що дає енергію вам? Відповісти на це питання може бути дуже корисно. Дозволяти собі насолоджуватися власним спокоєм та благополуччям, дбати про нього — важливо, доречно, нормально й корисно для здоров’я. Хоча багато хто з нас несвідомо живе з переконанням у протилежному.
Переклад: Тетяна Сопронюк