В основі цього тексту стояла чітка думка: написати статтю, яка б показала силу людського прагнення реалізувати себе, свої внутрішні потреби та бажання. Статтю, в якій ви зможете доторкнутися до свого серця, усвідомити силу своєї ранимості і, можливо, навіть визнати, що біль, який ми носимо в собі, може бути джерелом внутрішнього щастя. Я хотіла би, щоб моя стаття пробудила у вас надію та віру в ваші здібності й можливості. Щоб ви зміцнилися в усвідомленні, що ви сильніші, ніж думаєте. І, перш за все, усвідомленні, що ранимість, якої ми всі так боїмося, не є обов’язково тільки болем і стражданням. Це всього лише спосіб, у який наше нутро дає нам знати, що ми живемо.
Я розмірковую, чи здатна пояснити словами все, чим би хотіла з вами поділитися. У мене в голові пробігають життєві історії моїх друзів, клієнтів і, звісно ж, мене самої. Я жахаюся з того, скільки відваги й прагнень приховується в людині. Батьки, які старанно піклуються про життя чи здоров’я своїх дітей. Чоловіки й жінки, які з раною в серці зустрічаються з черговою невірністю. Всі ті розлучення та смерті найближчих, після яких залишається лише глибокий біль. Душі, розірвані на мільйон шматків, які знову вчилися сміятися, радіти, любити.
Під час своєї роботи я запитую людей, як вони змогли з цим справитися. Де вони взяли силу продовжувати? Їхні погляди часто відображають нерозуміння. Це ж і так ясно — що ще я мав робити? Однак такої відповіді мені не вистачає. Я бачу в їхніх очах, чую з їхнього голосу, що насправді йдеться про набагато більше. Все не було просто так. Це була відвага й сила пройти через ситуацію, в якій ви опинилися. Ваша рішучість та здатність щось із цим зробити. Називайте це, як хочете, але визнайте, що це були ви. Ніхто інший не робив цього замість вас.
Коли я можу, то запитую далі. Хочу знати, скільки всього відбувалося в людині зі зламаним серцем. Щоб вона могла знову поєднатися з цими речами, щоб пригадала. Це було звичайне прагнення щастя, кажуть мені. Прагнення жити в радості. Порятунок потопельника, який чіпляється за будь‑що, аби відчути твердий ґрунт під ногами.
Перші крочки
Важливо «воювати» не тільки в кризових ситуаціях, коли нам ідеться про щось велике або про життя. Важливо не застрягати на місці й рухатися. Я бачу стільки людей, які змогли подолати складний період, але не знають, як знову відчувати радість у буденності та знаходити сенс у дрібницях.
Правда й те, що доки ми собі не дозволимо знову бути вразливими, захисний панцир, вибудований за роки болю, не зможе тріснути. Біль — наче віднайдене джерело, що б’є з глибини нашої душі. Це можливість, внутрішній крик про наповнення. Він спонукає нас підійти до цього джерела й напитися з нього.
Зупиніться і загляньте в кожен куточок своєї душі та тіла. Станьте уважними до своїх почуттів і думок. Вони там, всередині вас, чекають, доки ви їх помітите та почнете проживати.
Можливо, на деякий час ви втратили внутрішнє бажання жити, а разом з ним — і необхідну рішучість. Спробуймо знову вирушити до місць, які повертають до нашого життя усмішку. Я вірю (і при цьому спираюся на власний досвід), що вас доведуть туди такі кроки:
Дайте собі час, аби стати на ноги
Попросіть подружку, відвідайте терапевта або почніть вести щоденник й перегляньте своє життя. Приділіть собі час і згадайте, що ви вже змогли, через що пройшли, які перепони подолали. Означте, як ви нині можете використати це у своєму житті. Оцініть себе, подякуйте й дозвольте собі закрити цю частину життя, аби в нього могло вливатися щось нове.
Оточіть себе людьми, які пробуджують у вас радість
Чи маєте ви біля себе близьких, які вам довіряють і мають для вас слова підтримки? Чи це ті самі люди, з якими ви часто смієтеся і відчуваєте радість? Це квиток до радості. Можливо, останнім часом ви віддалилися від світських заходів і більше закрилися в собі.
Тепер спробуйте по‑іншому. Повільно і м’яко вийдіть зі своєї мушлі та почніть досліджувати світ довкола. Поговоріть із друзями, сходіть на запашну каву, зробіть щось разом. Приділяйте більше уваги тому, з ким і де ви проводите свій час, щоб зберегти свій намір знову відчувати радість.
Майте сильне «навіщо»
Коли людина розуміє сенс того, навіщо вона щось робить, вона витворює сильний мотив, який рухає її вперед. Нам простіше досягнути мети, коли ми знаємо, до чого ми прагнемо і навіщо — що нам це принесе, куди нас веде. Спробуйте просту річ: Заплющте очі й уявіть, що ви вже живете так, як ви цього хочете — що до вашого життя повернулася радість.
- Що було би по‑іншому, якби вам це вдалося?
- Які можливості це відкриває у вашому житті?
- Як би ваша радість, яку ви знову можете проживати, вплинула на ваших близьких?
Грайтеся з цими фантазіями довго, допоки образ з’єднається з відчуттями і ви почнете відчувати радість у всьому тілі.
Відкрийтеся невідомому
Спочатку цей крок може бути дуже складним: прийміть своє життя таким, яким воно є. Наприклад, у себе в уяві перев’яжіть його стрічкою з написом Минуле. Відірвіться від нього, не чіпляйтеся за нього. Визнайте, що ви можете жити по‑іншому. Радісніше.
Пробуйте нові речі, знайомтеся з новими людьми. Досліджуйте можливості, які приносить вам кожен день. Постійно повертайтеся до свого «навіщо», аби воно вело вас далі. Зосереджуйте свою увагу на тому, чого ви прагнете, — і само собою все почне рухатися в правильному напрямку.
Підживлюйте себе
На шляху до радості часто необхідно усвідомити, де людина перестала приймати допомогу, слова втіхи, любов інших, а також нові можливості. Радість — у здатності приймати добро. Пообіцяйте собі в наступні дні приймати все, що приходить до вас, із любов’ю.
Так, спочатку, можливо, вам доведеться навчитися знову сприймати добро, розпізнавати його. Це наче ви прокинулися від довгого сну і раптом побачили можливість, якої перед цим не помічали.
З часом ви самі будете знаходити все нові й нові можливості поступово рухатися до своєї радості. Робіть усе це з ніжністю та добротою до себе. Жодного тиску чи поспіху, лише один крочок за іншим. Зміни — це процес, який вимагає часу.
А тепер просто уявіть, що ви стоїте на лузі, а з іншого боку вам махає рукою радість та кличе вас на ім’я. Вона дуже добре знає, через що ви пройшли і наскільки важким був той шлях. Цей поклик настільки сильний, що неможливо більше чинити опір, а тільки йти назустріч новому. Назустріч всьому, на що ви заслуговуєте. Радість тут лише й тільки для вас — чекає, доки ви з нею з’єднаєтеся.
Переклад: Тетяна Сопронюк