Ілюстрація: Кароліне Кройс

Адаптація у новому суспільстві

Бути у безпеці – це така ж базова потреба людини, як їжа і сон.

Olga Kosiak

Olga Kosiak
Psycholožka

21. 4. 2022

Коли сідаєш писати такий текст, то дуже хочеться розпочати: «Мої любі!». А далі запитувати: Як ви тут? Чи давно ви тут? Звідки ви? Як покидали домівку? Що пережили? Який досвід сюди привезли? Чим я можу допомогти вам? Стільки запитань, бо дуже хочеться знати хто ви, мої читачі.

Річ у тім, що ще донедавна я сама потребувала допомоги. 25 лютого я відчинила двері авто і вийшла з сином на незнайомій вулиці Праги. Щиро бажаючи, щоб хтось мене скерував, порадив, розповів, що робити, чого уникати і чого чекати. Тому я дуже сподіваюся, що цей текст буде вам корисним, зможе хоч трохи заспокоїти чи зорієнтувати.

Коли доводиться несподівано переїжджати далеко від дому, то найперші труднощі адаптації на новому місці – це неможливість зорієнтуватися, що ж буде завтра. Хтось намагається зрозуміти, коли закінчиться війна, щоб повернутися назад, хтось знає, що повертатись уже немає куди. «Я не знаю» – сьогодні це постійний супутник кожного українця, де б він не перебував.

Людська психіка може відносно швидко адаптуватися до нового тільки тоді, коли для цього є сприятливі умови. На жаль, нам з вами доля не подарувала таких обставин. Ще вчора потрібно було просто вижити і зробити для цього усе можливе. А сьогодні, вже у безпеці, коли треба почати жити, а не виживати, це може стати проблемою. Адже щоб перемикатися з одного режиму на інший, нашій психіці потрібен час. Тому і трапляються: переїдання, сон понад 9 годин чи навпаки безсоння й відсутність апетиту, примхливість, невмотивована агресія, перепади настрою. Усе це – нормальні людські реакції на екстремальні зміни у житті. Вони свідчать про регрес, який і повинен бути при таких змінах. Подібні психологічні реакції є нормальними впродовж 4–6 тижнів. Після цього періоду настрій повинен стабілізуватися, а сон нормалізуватися. Якщо ж цього не відбулось, адаптивних ресурсів психіки виявилося недостатньо. І для того, щоб з цим впоратися, потрібна допомога фахівця.

Наступний етап – соціальна активність на новому місці проживання. І це не лише про пошук роботи. Звичними повинні стати прогулянки, відвідування кав’ярень чи музеїв. Звісно, залежно від уподобань і можливостей. Якщо у голові при цьому лунає щось на зразок: «Там люди в підвалах, а я п’ю каву у Старбаксі», то це голос ворога, ім’я якому – провина. Ця провина абсолютно ірраціональна і нічим не виправдана. Бути у безпеці – це така ж базова потреба людини, як їжа і сон. До речі, якщо потреба у безпеці не задоволена, то з харчуванням і спанням теж можуть виникати проблеми. Жити далі – це не зрада Батьківщини, а необхідне піклування про себе. Тому, друзі, якщо кожен буде уважно ставитись до своїх потреб, то разом ми будемо значно сильніші.

Помічним у адаптації стає також усвідомлення того, що всі плани – короткострокові. Варто переорієнтовуватися на життя сьогодні, «тут і тепер». Не намагатися передбачити закінчення війни, не прогнозувати майбутнє. Натомість чужі передбачення сприймати обережно і критично.

Тут ви можете подумати: «Це що, вона пропонує нам жити в невідомості?». Не зовсім, я пропоную формувати зону, в якій ви таки зможете прогнозувати і контролювати. Ця зона – ваш побут, робота, час із близькими. Якщо ж ви таки вирішите орієнтуватися на глобальний план, то найімовірніше це призведе до відчуття безпорадності та дезорієнтації.

Зараз потрібні лише маленькі кроки. Дайте вашій психіці комфорт і час. Такий період триває до 6 місяців.

Потім ви зрозумієте, що нарешті адаптувались. Це буде видно за налагодженим побутом. Ви помітите, що стало навіть трішки нудно. Бо все вже знайоме: і той бігун у парку; і сусідка, яка вигулює песика о 7 ранку і о 7 вечора так, що можна за нею, трясця, годинник звіряти; і в тому закладі зі смачними бургерами офіціанта змінили. Коли ви фіксуєте такі речі, це свідчить, що світ став передбачуваним і ви звикли. Що минуло досить часу, щоб свідомість могла опрацювати те, що з вами відбулось. Що їй спокійно, бо все передбачувано. І це саме той момент, коли вже можна озирнутися і обдумати те, що відбулося. Тепер цей процес буде безпечним і адекватним. Після цього, врешті, можна приймати рішення про те, що робити і куди рухатись. Такі рішення, прийняті після усвідомлення і опрацювання минулого – набагато ефективніші та реалістичніші.

Варто також пам’ятати, що немає неправильних рішень на зразок: «не можна залишитись закордоном бо…» чи «не можна повертатись додому бо…». Жодне з таких рішень не може бути приводом для засудження. Кожне з них правильне. Залежно від того, на що ви орієнтуєтеся і чого хочете. І, на що б не орієнтувалися, і чого б не хотіли – це не є ні добре, ні погано, це просто є.

На осуд заслуговують лише окупаційні війська в Україні і те, що вони зробили з нашими життями. Ваше бажання жити гідно і у безпеці говорить про психологічне здоров’я, а не про те, що ви зрадник, бо замало страждаєте.

Намагатися зрозуміти що це за люди, які сьогодні поруч? Яка їхня історія? Яка та культура? Які в них бажання, плани, мрії? Вчити чеську мову і досліджувати вулиці нового міста, знайомитися з людьми і заводити друзів – усе це добре, бо покращить адаптивні ресурси вашої психіки.

Я розпочала з запитань – і ними ж закінчую. Хороша практика – запитувати себе. Адже відповідати не завжди обов’язково. Іноді досить лише правильно сформулювати запитання.

21. 4. 2022