Ілюстрація: Кароліне Кройс

Адаптація у новому суспільстві

Бути у безпеці – це така ж базова потреба людини, як їжа і сон.

Olga Kosiak

Olga Kosiak
Psycholožka

21. 4. 2022

Коли сідаєш писати такий текст, то дуже хочеться розпочати: «Мої любі!». А далі запитувати: Як ви тут? Чи давно ви тут? Звідки ви? Як покидали домівку? Що пережили? Який досвід сюди привезли? Чим я можу допомогти вам? Стільки запитань, бо дуже хочеться знати хто ви, мої читачі.

Річ у тім, що ще донедавна я сама потребувала допомоги. 25 лютого я відчинила двері авто і вийшла з сином на незнайомій вулиці Праги. Щиро бажаючи, щоб хтось мене скерував, порадив, розповів, що робити, чого уникати і чого чекати. Тому я дуже сподіваюся, що цей текст буде вам корисним, зможе хоч трохи заспокоїти чи зорієнтувати.

Коли доводиться несподівано переїжджати далеко від дому, то найперші труднощі адаптації на новому місці – це неможливість зорієнтуватися, що ж буде завтра. Хтось намагається зрозуміти, коли закінчиться війна, щоб повернутися назад, хтось знає, що повертатись уже немає куди. «Я не знаю» – сьогодні це постійний супутник кожного українця, де б він не перебував.

Людська психіка може відносно швидко адаптуватися до нового тільки тоді, коли для цього є сприятливі умови. На жаль, нам з вами доля не подарувала таких обставин. Ще вчора потрібно було просто вижити і зробити для цього усе можливе. А сьогодні, вже у безпеці, коли треба почати жити, а не виживати, це може стати проблемою. Адже щоб перемикатися з одного режиму на інший, нашій психіці потрібен час. Тому і трапляються: переїдання, сон понад 9 годин чи навпаки безсоння й відсутність апетиту, примхливість, невмотивована агресія, перепади настрою. Усе це – нормальні людські реакції на екстремальні зміни у житті. Вони свідчать про регрес, який і повинен бути при таких змінах. Подібні психологічні реакції є нормальними впродовж 4–6 тижнів. Після цього періоду настрій повинен стабілізуватися, а сон нормалізуватися. Якщо ж цього не відбулось, адаптивних ресурсів психіки виявилося недостатньо. І для того, щоб з цим впоратися, потрібна допомога фахівця.

Наступний етап – соціальна активність на новому місці проживання. І це не лише про пошук роботи. Звичними повинні стати прогулянки, відвідування кав’ярень чи музеїв. Звісно, залежно від уподобань і можливостей. Якщо у голові при цьому лунає щось на зразок: «Там люди в підвалах, а я п’ю каву у Старбаксі», то це голос ворога, ім’я якому – провина. Ця провина абсолютно ірраціональна і нічим не виправдана. Бути у безпеці – це така ж базова потреба людини, як їжа і сон. До речі, якщо потреба у безпеці не задоволена, то з харчуванням і спанням теж можуть виникати проблеми. Жити далі – це не зрада Батьківщини, а необхідне піклування про себе. Тому, друзі, якщо кожен буде уважно ставитись до своїх потреб, то разом ми будемо значно сильніші.

Помічним у адаптації стає також усвідомлення того, що всі плани – короткострокові. Варто переорієнтовуватися на життя сьогодні, «тут і тепер». Не намагатися передбачити закінчення війни, не прогнозувати майбутнє. Натомість чужі передбачення сприймати обережно і критично.

Darujte předplatné

Koupit

Тут ви можете подумати: «Це що, вона пропонує нам жити в невідомості?». Не зовсім, я пропоную формувати зону, в якій ви таки зможете прогнозувати і контролювати. Ця зона – ваш побут, робота, час із близькими. Якщо ж ви таки вирішите орієнтуватися на глобальний план, то найімовірніше це призведе до відчуття безпорадності та дезорієнтації.

Зараз потрібні лише маленькі кроки. Дайте вашій психіці комфорт і час. Такий період триває до 6 місяців.

Потім ви зрозумієте, що нарешті адаптувались. Це буде видно за налагодженим побутом. Ви помітите, що стало навіть трішки нудно. Бо все вже знайоме: і той бігун у парку; і сусідка, яка вигулює песика о 7 ранку і о 7 вечора так, що можна за нею, трясця, годинник звіряти; і в тому закладі зі смачними бургерами офіціанта змінили. Коли ви фіксуєте такі речі, це свідчить, що світ став передбачуваним і ви звикли. Що минуло досить часу, щоб свідомість могла опрацювати те, що з вами відбулось. Що їй спокійно, бо все передбачувано. І це саме той момент, коли вже можна озирнутися і обдумати те, що відбулося. Тепер цей процес буде безпечним і адекватним. Після цього, врешті, можна приймати рішення про те, що робити і куди рухатись. Такі рішення, прийняті після усвідомлення і опрацювання минулого – набагато ефективніші та реалістичніші.

Варто також пам’ятати, що немає неправильних рішень на зразок: «не можна залишитись закордоном бо…» чи «не можна повертатись додому бо…». Жодне з таких рішень не може бути приводом для засудження. Кожне з них правильне. Залежно від того, на що ви орієнтуєтеся і чого хочете. І, на що б не орієнтувалися, і чого б не хотіли – це не є ні добре, ні погано, це просто є.

На осуд заслуговують лише окупаційні війська в Україні і те, що вони зробили з нашими життями. Ваше бажання жити гідно і у безпеці говорить про психологічне здоров’я, а не про те, що ви зрадник, бо замало страждаєте.

Намагатися зрозуміти що це за люди, які сьогодні поруч? Яка їхня історія? Яка та культура? Які в них бажання, плани, мрії? Вчити чеську мову і досліджувати вулиці нового міста, знайомитися з людьми і заводити друзів – усе це добре, бо покращить адаптивні ресурси вашої психіки.

Я розпочала з запитань – і ними ж закінчую. Хороша практика – запитувати себе. Адже відповідати не завжди обов’язково. Іноді досить лише правильно сформулювати запитання.

21. 4. 2022

Načítá se...
Nastavení soukromí

Můžeme povolit některé další služby pro analýzu návštěvnosti? Svůj souhlas můžete kdykoliv změnit nebo odvolat.

Více informací.