«Ви, мабуть, дуже втомлена, адже щодня слухаєте про самі страждання», – чую я час від часу з уст своїх клієнтів. Схожі коментарі лунають і від мого оточення. «Усе те, що ти вислуховуєш – це, мабуть, такий жах, як тобі потім ще хочеться бачитися з людьми?» Про все те, що може принести терапія клієнтам, не важко скласти уявлення з книг, статей та інтерв’ю. Однак, можливо, вам також цікаво, що психотерапія дає тим, хто виконує цю роботу. Як це – слухати про історії та турботи інших людей, що це таке – бути настільки близьким із незнайомими людьми? Це самі лише труднощі, чи все‑таки зустрічі з людьми та їхніми проблемами також приносять щось ще, крім утоми та важкості?
Так, бути психотерапевтом – не зовсім легко. Бувають дні, коли всього цього просто забагато, і після роботи я хочу піти точно не в кафе з купою друзів, а радше в тихе місце чи на природу. Терапевт живе своїм життям, має свої турботи і страждання, реагує на те, що відбувається довкола нього, є частиною багатьох людських стосунків. Частиною його професії є і те, що він вибудовує терапевтичні взаємини зі своїми клієнтами.
Ці взаємини мають якісь професійні й етичні правила, але є одна річ, яка поєднує їх з усіма іншими взаєминами – це стосунки з іншою людиною, а в стосунках ми впливаємо одне на одного в обох напрямках. Складно уявити, що погляди, досвіди та емоції наших клієнтів могли б нічого не змінювати у нас самих.
Може здатися, що терапевти під час навчання входять у певний стан стабільності: у них розв’язані всі проблеми, вони мають на все свою думку і знають про всі свої хворі місця. Насправді ж кожен із нас довго прагне до самопізнання, і можна очікувати, що у нас є певні особисті та професійні передумови для нашої роботи. Однак зустрічі з клієнтами все ж мають якось впливати на нас, вони повинні змінювати наш власний світ, наші погляди, думки, переживання.
Світ людських історій
На самому початку свого навчання на психотерапевта я запитала себе та інших учасників: «Як це буде, коли я роками вислуховуватиму труднощі інших людей? Що станеться з моїм світом?». Я, мабуть, побоювалася, що мене затягне якась уявна трясовина людських трагедій. Утім, на моє питання не можна було відповісти наперед, оскільки я не могла все це собі уявити. З плином часу із фрагментів відповідей утворюється барвиста мозаїка особистого досвіду.
Коли я почала приймати клієнтів, то відчула на собі перші ознаки того, як на мене впливає час, проведений із ними. Мене вразило, що, хоча іноді важко слухати історії, сповнені болю та страждань, моя робота відкрила двері для нових уявлень про життя, світ, стосунки та саму себе. Мене дуже зацікавив цей досвід, і навіть із набуттям практики та збільшенням кількості клієнтів цей вплив на моє мислення не зник.
У чомусь мені це подобається. Я не перестаю дивуватися з розмаїття людських життів. Люди, з якими я зустрічаюся завдяки своїй роботі, багато в чому мене надихають. Наприклад, у тому, як не здаватися, які можливості має любов, скільки ми можемо пережити болю чи як маленька зміна впливає на стан цілої родини. Коли я йду з роботи додому, то інколи відчуваю величезну вдячність за те, наскільки сильно я наближаюся до суті життя разом зі своїми клієнтами.
Те, чим ми часто займаємося, – це якесь філософування про значення слів, про сенс життя чи ставлення до смерті. Я щиро запитую себе, що приніс мені цей день, і часто відповіді схожі: вдячність, наповненість, радість. Деякі моменти з консультацій залишаються зі мною і супроводжують мене далі у житті.
Яна, яка говорила, що не буде більше робити те, чого не хоче, дала мені фразу, якою я час від часу користуюся, коли зважую, що робити далі. Елішка, яка страждає через те, що її діти вже виросли та пішли з дому, буває для мене натхненням, коли я почуваюся змореною в побуті, де повно дитячої метушні. Ганка, яка втратила обох батьків, допомагає мені не забути, що мої батьки ще живі і, мабуть, будуть раді почути щось від мене. Петр, який крок за кроком вибирається з боргів, показує мені, що вихід є навіть зі, здавалося б, безвихідних ситуацій. Діти, які відчувають, що їх не розуміють батьки, допомагають мені помітити, що і я можу оминати увагою потреби своїх близьких.
Як ми взаємозбагачуємося
Гарлін Андерсон сприймає клієнта як свого вчителя, який приходить, аби навчити її того, що він хоче у свій власний спосіб. Поступово з їхніх стосунків виникає спільне навчання. Мені це здається дуже доречним. Мої клієнти – це також і мої вчителі, адже без них я, мабуть, ніколи б і не задумалася про багато речей.
Можливо, я не зрозуміла б, що також інколи почуваюся перевтомленою, якби Ленка не говорила про те, як вона щодня працює по багато годин і навіть не розуміє, навіщо. Швидше за все, мені не довелося би повторювати відповідь на питання, чому для нас так важливо, що про нас думають інші, якби цих моїх відповідей не потребувала б так відчайдушно Нікола. Мене ніколи не перестають цікавити уявлення моїх клієнтів про себе і світ, і водночас завдяки ним я звертаюся сама до себе.
То як, власне, я думаю про себе? У що я вірю? Це питання, які спадають мені на думку завдяки моїм клієнтам. Ірвін Д. Ялом сприймає клієнтів як попутників, які опиняються на життєвому шляху, і жоден з них не може уникнути різних труднощів, які просто супроводжують життя. Разом терапевт і клієнт створюють спільну подорож та взаємно збагачують одне одного. Мені було цікаво, як це бачать інші колеги і чи відкрию я разом з ними щось, що поєднало би наші досвіди.
Психотерапевти з мого оточення часто вказують на такі позитивні моменти для свого життя:
• Збагачення іншими поглядами на світ.
• Повага до поглядів інших людей.
• Можливість говорити на важливі людські теми.
• Постійні зміни – можливість не застоюватися.
• Натхнення досвідом інших людей.
• Розуміння власних цінностей.
• Радість від того, що моя праця приносить користь.
• Можливість розмірковувати про певні речі та розвиватися.
Наприклад, моя колега Тереза описує це такими словами: «Коли робота йде добре, я маю відчуття, що з кожною розмовою, яку я веду, для мене відчиняються двері до нового світу, до якогось красивого місця, яким я прогулююся. Після таких днів у мене є відчуття, що я прожила цікавий день, сповнений пригод».
Мартін бачить це так: «Я черпаю силу і збагачення передусім зі справжніх людських зустрічей. Йдеться про унікальний простір, який нам може запропонувати терапія. Простір, де раптом корисно нікого не грати, не прикидатися, коротко кажучи, бути самим собою і говорити на ключові теми людського життя».
«Це змушує мене не зациклюватися на обраному шляху, це підтримує мою здатність дивитися на всі боки розплющеними очима та сприймати всюдисущу мінливість. Завдяки цьому я живу краще, тому що тоді – не лише на роботі – я відчуваю менше суперечностей зі світом і більше розуміння або принаймні бажання розуміти», – додає Бара.
Наша робота висуває до нас багато вимог, із якими кожен справляється по‑своєму. Однак вона також приносить нам збагачення: вона розширює наш світогляд, розум і сприйняття. А це було б неможливо без вас – тих, хто сміливо приходить до наших офісів і з довірою відкриває нам вікна у своє життя.
Ми заглядаємо у них зі смиренням. Ми допоможемо щось пересунути і щось прибрати. Щось викинеться, натомість з’явиться щось нове. Ми освітлимо інші, раніше небачені закутки, а часом і надихнемося вашим унікальним стилем та смаком. Дякуємо.