Хто ми, звідки ми прийшли та куди прямуємо? Найчастіше нас стопорить останнє питання, але часом ми не можемо відповісти навіть на перше. Дивна людина з нашим іменем та зовнішністю раптово стає кимось, кого ми повинні заново відкрити, зрозуміти, прийняти та полюбити.
Життя неодноразово розхитує наші ідентичність та самооцінку. І навіть якщо це не призводить до жодних епохальних подій, між ідентичністю, скажімо, дівчинки з косичками та лікарки з двома дітьми лежить прірва. А до того ж — ще й безліч нових і відкладених ролей. Костюми для них ми приміряємо й відкладаємо. Деякі нам підходять, в інших нам затісно, а більшість ми повертаємо на вішалку з почуттям непоправної втрати. Часто в такі моменти настає криза ідентичності.
А що це, власне, таке — ідентичність? Окремі переживання створюють своєрідні річні кільця нашої душі. Якщо продовжувати порівняння з деревом, то ми залишаємося собою, прикидаючись пахучою липою, хай навіть ми радше є колючою ялинкою. З кожним річним кільцем наша ідентичність змінюється, а з нею — й відносини зі світом. Лише від нашої гнучкості залежить, як ми впораємося з переходами та що залишимо собі з минулого. Варто викласти з наплічника непотрібні тягарі, уявивши себе паломниками на шляху до Сантьяго, щоб далі йти з легкістю.
Порівняно з нашими предками, нам важче, бо світ навколо швидко змінюється. Повага до мудрості, що приходить з віком, вже не має особливого сенсу, оскільки більшість умінь та навичок старших поколінь вже давно не актуальна. Але нам все одно потрібно мати коріння та цінності, попри постійні зміни країн, професій і технологій. А в душі — якусь книжку мандрівника, яку б ми заповнювали штампами вражень та набутих знань. І навіть у похилому віці в ній би мали залишатися пусті сторінки та мрії про місця, куди ми ще вирушимо. Хай навіть на милицях.
Гармонія зовнішнього та внутрішнього
У жодної людини немає шансів пізнати себе досконало, але ми б мали добре знати своє справжнє нутро. Та проявляти його, щоб інші теж розуміли, з ким мають честь, і могли відповідно до цього поводитися. Лише завдяки сильній серцевині ми зможемо впоратися з усіма потрясіннями, які на нас чекають.
Швейцарська психологиня та аналітикиня Верена Каст пише у своїй книзі «Як бути собою. Відчуття власної цінності та досвід ідентичності», що людина не може обійтися без здатності поступово проживати свою історію та вміти її розплутувати навіть у тих ситуаціях, коли все надто складно. Важливою є також гармонія нашої особистості і наших ролей, тіла, душі, стосунків, духовності, мрій, фантазій та бажань. Тому що все згадане протягом життя змінюється, часто докорінно.
Ідентичність формується як нашими внутрішніми (психологічними), так і зовнішніми (соціальними) процесами. Якщо вони гармоніюють між собою, а інші люди бачать нас такими, якими ми почуваємося, то це прекрасно! Якщо життя плине без сильних потрясінь, то новий досвід приносить лише приємне відчуття власної цінності, впевненість у собі та прийняття. Ми ті, ким хотіли бути, ми досягаємо своїх цілей та мрій…
Верена Каст вважає відчуття власної цінності первинною емоцією. Якщо ми самі для себе — джерело радості та здорової гордості, то почуваємося добре, і навпаки. Відчуття власної цінності випливає з усього нашого досвіду. Часто під час життєвої кризи ми втрачаємо його й починаємо звинувачувати себе в тому, що сталося. Недарма слабке відчуття власної цінності є одним із основних симптомів депресії. Помітним проявом низької самооцінки є також сильний сором.
Тіло — це ще не все
Основою нашого існування є тіло. Порушення функцій організму завжди чинить величезний вплив на нашу ідентичність, особливо після таких драматичних подій, як, наприклад, різка трансформація професійного спортсмена в інваліда на візку. Хоча, незважаючи на втручання зовнішнього середовища, наше тіло постійно розвивається. Однак той, хто сприймає себе в першу чергу крізь призму привабливості та хорошої фізичної форми, потрапляє в пастку, оскільки старіння і хвороби в культі молодості та краси призводять до відчуття стресу від втрати. Безпосередньо з тілом пов’язана також сексуальність, тому не дивно, що сексуальний інтерес з боку інших людей для багатьох означає підтвердження власної цінності, що нерідко веде до залежності.
Ідентичність також формується цінностями, які ми сповідуємо. Якщо ми живемо з ними в гармонії та маємо достатньо хороших стосунків із людьми, що мають подібний спосіб мислення, наша самооцінка росте. Не обійтися нам і без певної частки фантазії, завдяки якій ми створюємо ідеальне уявлення про себе та способи, як саме ми мусимо поводитися, щоб оточення сприймало нас як цінних людей, не змушуючи нас йти проти власної природи. З фантазією також пов’язана креативність. Нам не обов’язково створювати витвори мистецтва, однак, коли ми підходимо до життя творчо та розширюємо власні межі, ми більше себе цінуємо та поважаємо.
Не менш важливі для ідентичності соціальні стосунки, робота та досягнення. Робота — це джерело фінансів і такого потрібного нам визнання, яке є основним живильним елементом відчуття цінності. Людина як істота соціальна не може обійтися без визнання. Тому не дивно, що для багатьох людей робота стає настільки важливою, що пригнічує інші сфери життя. Втім, ідентичність, заснована лише на цьому джерелі, дуже крихка.
І знову це дитинство!
Люди зі стабільним себеприйняттям та порівняно високою самооцінкою знають про свої слабкості, відкриті для світу та добре сприймають критику. Вони вміють розслаблятися, задоволені життям, мають чим пишатися, довіряють собі, іншим та життю в цілому. Найкраще було б, якби вже в ранньому дитинстві ми відчували щось подібне від батьків.
Саме тоді формується базовий емоційний зв’язок зі світом і життям, тому важливо, щоб він був міцним та надійним. На думку німецького психолога Еріка Еріксона, основою ідентичності є довіра чи недовіра — залежно від того, як дитину приймають в родині. На щастя, багато що можна змінити протягом життя завдяки психотерапії, однак інші несприятливі етапи розвитку здатні цьому завадити.
Соціальна адаптація та розвиток ідентичності відбуваються за допомогою наслідування й ототожнення з нашими взірцями. Нерідко через бажання бути прийнятим може з’явитися фальшива ідентичність. Людина в такому випадку стає не такою, якою б вона хотіла бути, а такою, якою б її хотіли бачити інші, передусім батьки. Здебільшого вона цього навіть не розуміє.
Можливо, озираючись на свій шлях, ви усвідомите, скільки догм своєї родини ви вже відклали. Коли я лише стояла на порозі дорослого життя, мені вже було ясно — щоденну чистку взуття й миття підлоги біля вхідних дверей я в свій репертуар не включатиму. Більше часу мені знадобилося, щоб зрозуміти, що ані випікання шістнадцяти видів печива на Різдво, ані генеральне прибирання двічі на рік, включно з перескладанням усіх речей та книг у шафах, до моєї ідентичності не належать. Ані почуття, що я мушу всім догодити та дотриматися всіх традицій. Проте найзначущішим для мене стало неприємне відкриття, що за характером я більше схожа не на покірну, терплячу маму, а на владного, запального тата.
До речі, з фальшивою ідентичністю також пов’язана вторинна ідентичність, коли людина радше дозволить «переписати» своє Я іншій людині, від якої вона залежить. За подібним принципом працюють секти. Але і в любовних стосунках ми інколи спостерігаємо, що наші дії йдуть в розріз із нашим справжнім Я лише тому, що ми прагнемо отримати кохання. Для таких людей розрив відносин буде вдвічі боліснішим через те, що разом із партнером вони втратять самого себе. Тому досить швидко вони почнуть шукати іншу людину, яка б надала їм форми.
Особистість як конструктор Лего
Ідентичність — це робота протягом усього життя, тільки на кожному етапі будуть різні специфічні завдання. Ерік Еріксон не вважає ідентичність якимось сплавом, а радше головоломкою, що складається з різних частин. Однією з них людина може бути задоволена, наприклад, у партнерстві, а робоча ідентичність може її не задовольняти. Найкраще ведеться людям, які вміють балансувати більш чи менш успішні сфери своєї ідентичності між собою та приймати себе такими, якими вони є.
(До речі, якщо вас зацікавила книга Верени Каст, не втримаюся від невеличкого застереження. Це не легке читання. Наприклад, останнє речення у попередньому абзаці авторка сформулювала так: Найвищого рівня ідентичності досягають ті, хто справді здатен організувати дисонантні аспекти своєї ідентичності консонантно, хто завжди вміє знайти для себе соціальні резонансні рамки.)
Інакше кажучи, коли в нас щось не виходить, варто зосередитися на тому, що ми робимо добре, і похвалити себе за це. Варто позбутися нереалістичних очікувань і навчитися підлаштовуватися під плин часу. Часом кризі ідентичності також можна запобігти, якщо вчасно розірвати стосунки, звільнитися з роботи або ж перестати грати певну роль.
Спробуйте на собі
Розповідання історії нашого життя є важливою частиною нашої ідентичності. Кожен із нас має в собі архівіста й оповідача міфів, які допомагають нам стабілізувати відчуття власної цінності. Один охороняє факти, інший використовує щось на кшталт фотошопу, за допомогою якого редагує часто повторювані історії, щоб вони краще відповідали його уявленню про себе.
- Спробуйте поговорити зі своїм братом чи сестрою про дитинство, і ви побачите, що історії про одні й ті самі події можуть не лише мати інше емоційне забарвлення, а й трохи відрізнятися.
- Уважно слухайте сімейні історії, коли збираєтеся всі разом. В них можна віднайти ключі від раніше не доступних частин вашої ідентичності, наприклад, згадка про таланти, які ви не розвивали.
- Що б ви зробили у своєму житті інакше, якби ваші батьки не наполягали на конкретному напрямку? В чому б ви могли досягти успіху? А яка риса характеру, пригнічена батьками, навпаки б могла ускладнити вам життя?
- Якщо ви звинувачуєте у своїх проблемах батьків, спробуйте розповісти історію свого життя як казку із добрими вихователями. Що б змінилося? Чи не втратили б ви велику частку життєвої сили та творчих здібностей, які ви отримали саме завдяки доланню перешкод у дитинстві?
- Швидше розібратися з кризою ідентичності вам допоможе терапевт. На сесіях говоріть не лише про болісні спогади з дитинства, а й про те, які в ньому були позитивні сторони, ресурси, люди, що вас підтримували.
- Якщо ви знецінюєте власне походження, ви знецінюєте самого себе. Пропрацьована травма становить велику частину вашої ідентичності завдяки гордості за себе: попри труднощі, ви стали тим, ким ви є сьогодні.
- Інколи цікавим є погляд на батьків та інших вихователів зі сторони. Коли в оцінці нащадка можуть переважати темні спогади, сторонні люди додадуть батькам світліших барв та допоможуть викликати притлумлені приємні дитячі переживання.
Переклад: Ольга Долга