Ілюстрація: Бо Бартлетт

Людське, занадто людське

Звірства війни – це нагадування не про Середньовіччя, а про нашу природу. Яка досі в нас.

Michal Kniha

Michal Kniha
Psychoterapeut

20. 4. 2022

Новини про різанину в українській Бучі шокували нас. Жахливе і нелюдське вбивство невинних людей. Страшні вчинки. Ми намагаємось осягнути їх інтелектуально. Ці зусилля – наша потреба десь помістити трагедію, надати їй сенс. Наш розум повинен сказати «ага, ось чому».

Шлях до розуміння може вести через ширший, історичний та соціокультурний контекст. У ньому ми робимо нашу першу помилку: пов’язуємо подібні жахи із Середньовіччям, називаємо їх середньовічними та варварськими. Говоримо, що вони не належать сучасності. Але якщо подивитися на модерну історію, ми побачимо купу конфліктів з немислимими жахами, масові вбивства в Югославії, Руанді, Іраку, Китаї та в багатьох інших місцях.

Нелюдське з точки зору психології

Причини та пояснення подій у Бучі та інших масових убивств можна також знайти в психології. У науці, яка досліджує наші внутрішні процеси, мотивації, бажання та переживання:

• З експериментів ми знаємо, що людинi важливіше підлаштуватися, ніж раціонально оцінити ситуацію.

• У ситуації тиску з поєднанням страху та відчуття унікальності ми легше перетинаємо моральні та етичні кордони.

• Усі ми знаємо Стенфордський експеримент, який показав, що якщо людина ізольована і їй дають необмежену владу, а його жертви «дегуманізовані» (їх пронумеровано, про них говорять лише як про шкідників та паразитів), то дуже швидко і природно така особа стає неприйнятно жорстокою.

Це не стосується тих, кого ми називаємо божевільними, масовими вбивцями та психопатами. Ці експерименти показують набагато більш небезпечний факт: за певних умов і обставин ми всі здатні на абсолютно нелюдську поведінку. 

Однак знання історії та психологічних аспектів зла, болючої сповіді власної тіні недостатньо, щоб зрозуміти такі жахи. Крім знання (світу і самого себе), для розуміння необхідно прийняття. Прийняття, яке в таких випадках наштовхується на наш опір. Ми б швидше відкинули це зло, нам хочеться сказати, що таке траплялося лише в історії чи в інших культурах, а не з нами, або навіть конкретно зі мною.

У цій відмові немає нічого поганого. Ні Бучі! Ні Сребрениці, Руанді, Алеппо та Освенциму! Ні іншим жахам! Звісно, вони неприпустимі. Але треба запитати: що станеться зі злом, якщо ми його відкинемо і заперечимо? Історія і знання людської душі чітко підказують, що цього замало. Відмова і заперечення не зупинять зло, воно не зникне. 

Щоб зменшити ймовірність повторення зла, ми повинні натомість визнати, що зло можливе і що воно впливає на нас усіх – не лише як жертв чи свідків, а й як винних. Ми не можемо заперечувати цей факт лише через те, що він такий жахливий і незрозумілий.

Темний бік

На індивідуальному рівні ми можемо працювати з цим боком своєї особистості. Подивімося правді в очі, темна сторона – це наша частина. Тінь, яка за кожної зручної нагоди стає злою. Так само, як і в популярному серіалі «Декстер» (про серійного вбивцю, симпатичного нам, бо вбиває поганих), де головний герой знає цей свій темний бік. 

Це знання і дає можливість краще працювати з «тінню»: розуміти, коли саме вона з’являться, що саме її супроводжує, до чого вона призводить. І зрештою ми підберемо інструменти для роботи з нею.

Таким чином, наш «моральний кодекс» (індивідуальні, партнерські, сімейні, групові правила) може служити не тільки для запобігання небажаній поведінці, але й для пошуку того, що допомагає нам, коли ми відчуваємо гнів, безпорадність, розчарування та страх. З одного боку, такі емоції нас захищають, а з іншого – зміцнюють нашу «тінь», якщо ми не усвідомлюємо цих зв’язків. Визнаючи і знаючи свій темний бік, ми можемо краще виправляти його прояви.

У вихованні наших дітей ми також можемо на своєму прикладі показати, як діяти в стані злості та безпорадності. Що нам допомагає від страху. Діти вчаться через наслідування, а також завдяки нашим реакціям на їхні страхи та злість. Коли ми говоримо дитині «не хвилюйся», «не гнівайся» і «не ображайся» ми не даємо альтернативи і змушуємо заперечувати емоції, які є для кожного з нас природними. А дитині необхідно чути, бачити і відчувати, що ж робити, відчуваючи такі емоції. Що мені робити, якщо мені страшно? А якщо я засмучений? Що допоможе мені з безпорадністю? Ці запитання діти ставлять своєю поведінкою. І вже від нас залежить, які відповіді ми їм дамо.

Зло залишиться з нами

Наше суспільство каже «ні» нелюдській поведінці. Тому, звичайно, коли цей постулат не спрацьовує, нас сильно вражає, що замість очікуваних рішучих заяв міністр плаче перед камерами (власне, нещодавно, ми були свідками трагедії в празькій школі, коли учень убив свого вчителя). 

Неприйняття та засудження насильства лунають найчастіше саме після жахливих подій, що й викликають шок. Це дуже добре – треба знову і знову говорити, що те чи інше неприйнятно серед людей. Але ми наче наперед запитуємо: як ми гарантуємо, що такі жахи не повторяться? Чи достатньо гучні наші заяви? Чи є відповіді на них достатніми?

Виходячи з нашого знання людської історії та нашої психіки, ми повинні раз і назавжди визнати: те, що ми називаємо нелюдським, є людським, занадто людським. Ми не можемо виграти битву зі злом і нашою тінню, просто заперечуючи зло, а не визнаючи його існування. Саме тому, що ми не можемо самостійно покінчити з ним, ми повинні постійно шукати шляхи спротиву та запобіганню злу.

Оригінал статті чеською мовою. 

20. 4. 2022