Нерідко життя виглядає інакше, ніж ми собі уявляли, однак навіть під час великого провалу більшість сфер залишаються в порядку. Коли з розбитого коліна тече кров, ми не налаштовані втішатися тим, що друге коліно здорове і до того ж в нас гарні очі й густе волосся. Але після обробки рани ми вже можемо подумати про те, що саме в нашому світі в порядку.
Моя бабуся (цього року їй виповнилося б 125) та її різкі реакції на мої підліткові скарги постійно відображаються в моїх статтях: «Подивись на ту дівчинку в інвалідному візку та не ний». Що старшою я стаю, що більше вникаю у психічні процеси, то більше розумію тодішнє бабусине та своє роздратування.
Як я могла від неї вимагати, щоб вона зрозуміла мої скарги на прищі на лобі, коли вона пережила дві війни, росла з трьома сестрами в бідності та виховувалася суворою матір’ю, яка овдовіла в 42 роки? Крім того, вона пережила самогубство сестри, багато інших сімейних драм, а в 1948 році комуністи забрали у них з дідусем сімейне підприємство та все майно.
Але тоді мені б вистачило, якби вона погладила мене та заспокоїла словами «не хвилюйся, це пройде», додавши якусь пораду. Бо знати, що я можу якось розвʼязати свої проблеми, не завадить. Я б одразу радо пішла ліпити на лоба, наприклад, шкірки від огірків (цю пораду я пізніше вичитала в рубриці «Бібі радить» на сайті Ábíčko.cz) та почувалася б прийнятою. Мій лоб був би доглянутим.
Нерозпізнані травми
Натомість, на додачу до акне, я ще й почувалася егоїстичною дурепою, яка надокучає іншим цілковитими дурницями. Будучи високочутливою дитиною, я часто на щось скаржилась, але досить швидко зрозуміла, що жалітися можу хіба що в ретельно схованому від інших щоденнику. В дитинстві я навчилася вирішувати свої проблеми не крізь призму того, що саме в моєму житті в порядку, але нагадуванням, які проблеми мають інші люди. Просто «не ний, іншим ще гірше».
Я вдосконалила цей метод під час розлучення, читаючи книги Ірени Гашковцової «Феномен старіння» та «Обмежене життя». У другій книзі багато історій людей, які, наприклад, закінчили університет, маючи останню стадію раку. Тож професія, пов’язана з допомогою іншим, була для мене очевидним вибором: стикаючись із людським пеклом кожного дня, я не мала часу на «духовні прищі».
Твердження про те, що криза — це завжди можливість, треба лише пильно дивитися й дослухатися до знаків, засіло в моїй голові з юності. Я пристрасно дослухалася, але все одно всі знаки радше зміцнювали мою впевненість, що життя може бути справжнім жахом, а я ж — нитичка, в якої є здорова прекрасна дитина, друзі, чудова робота, таланти, квартира, заощадження, яка до того ж бачить, чує й ходить… Так чого мені ще в біса потрібно!
Лише за багато років я нарешті по‑справжньому зрозуміла дві життєві мудрості:
- Намагатися витиснути з себе вдячність тоді, коли в нас є непроліковані травми, — найгірше, що ми можемо зробити.
- Завдання всього нашого життя — знайти рівновагу між повагою до власного болю та ниттям.
Зрушмо нездорові обмеження
Здається, що сучасне в цілому заможне суспільство потребує багато ласкавих бабусь та водночас тренажерного залу для психіки. Ми ж всюди бачимо лише безліч заголовків про лікування психологічних травм, любов до себе та вдячність. Книга Меланії Пігніттер «Медові перлини» привернула мою увагу не тільки гарною обкладинкою. Зрештою, мені все ще потрібно нагадувати собі про знехтувані солодкі миті та боротися з ненависною зосередженістю на рідких чорнильних плямах, закресленнях та загнутих кутах аркушів у зошиті, що загалом заповнений ретельно й акуратно.
Ця книга — посібник для людей, які лише почали занурюватися в таємниці самопізнання та розуміння найрізноманітніших життєвих проблем. Посібник дієвий, його не завадить прочитати навіть просунутим користувачам, щоб нагадати собі основи танців навколо себеприйняття.
Ми можемо мати на своєму рахунку сотні досягнень, однак коріння наших сумнівів у собі — в нашому минулому. І все ж коли людина постійно пробує та не втрачає віри, вона може багато змінити. Навіть попри неоптимальні або й зовсім погані вихідні умови.
Перш за все, важливо усвідомити свої обмеження, щоб ми могли вільно вирішувати — залишити їх чи боротися з ними. Коли ми вирішимо позбутися їх, перед нами відкриється новий світ, в якому речі, що здавалися недосяжними, опиняться на відстані руки. Авторка книги вважає, що долати внутрішні перешкоди ніколи не пізно.
Вона сама більше року страждала від постійних нестерпних мігреней, і жодні ліки їй не допомагали. Перемогти їх вдалося лише завдяки розумовим тренуванням. У книзі вона зібрала поради, практичні вправи, інструкції та підходи, які допомогли їй у важкий період. Нижче я наведу найцікавіші з них.
Чому ж книга називається «Медові перлини»? Одного ранку авторка готувала собі сніданок та побачила на столі краплі розлитого меду. Вона вже збиралася їх витерти, але помітила, як гарно золотисті краплі блищать на вранішньому сонці. В цей момент вона зрозуміла, що в кожній неприємній ситуації сховано подарунок, і лише від нас залежить, коли ми його підсвітимо та розгорнемо.
Однак якщо ви читаєте цю статтю з бажанням дати по зубах навіть за гасло «криза — це шанс», то краще відкласти її на потім та передовсім дослідити свої травми. Повчитися та знайти радість від того, що працює. Головне — не тиснути на себе і не засуджувати. Милосердя до себе може творити дива.
Спробуйте на собі:
- Якщо ви хочете подолати обмеження у своїй голові, перш за все потрібно позбутися страху помилок та прийняти їх як частину життя, яка приносить досвід і вдосконалення. Спробуйте, наприклад, відповісти на такі запитання: Що б ви робили, якби прокинулися вранці без тягаря минулого? Що було б інакше, чого б стало легше досягати? Кордони у вашій голові підсилюють ваші думки, які можна змінити.
- Періодичні сумніви теж є частиною життя, та коли ви будете сумніватися постійно, вони почнуть керувати вами. Так само, як і більшість моделей мислення, невпевненість часто походить із дитинства. Якщо батьки мало хвалили вас, але часто критикували, ви можете мати схильність до перфекціонізму та постійних сумнівів. Вам не вистачатиме міцної основи для здорового почуття власної цінності.
- Можливо, вам допоможе усвідомлення, що сумніви у собі не бувають вродженими або непереборними, вони — всього лиш результат історій, які ви про себе складаєте. Спробуйте розказати їх інакше. Як щодо того, щоб спочатку написати свій життєпис у критичних окулярах (я всюди напартачив, а всі ці люди мене образили), а потім у ласкавих (я все це зміг зробити, подолати й навчитися)?
- Кожна людина зазнавала протягом життя певних травм. Більшість шрамів істотно впливають на ваше життя. Вони як посланці, які хочуть вказати вам, що ще потрібно підлікувати. Якщо ви насмілитеся знову зустрітися зі своїми травмами, то швидко з’ясуєте, що за шрамами ховаються подарунки. Зрештою, чому, наприклад, після падіння з велосипеда потрібно якнайшвидше знову взяти в руки кермо? Якщо ви дозволите своєму страху впливати на вас та рости, почати їздити з кожним днем буде все важче.
- Виберіть одне зі своїх найсильніших негативних переконань та змініть його на позитивне. Наприклад, замість «я все мушу заробити важкою працею» скажіть «життя дає мені багаті подарунки». Намагайтеся формулювати речення плавно та гармонійно у теперішньому часі й не використовуйте частку «не».
- Як можна вилікувати травму з минулого? Першим кроком буде усвідомити її та з’ясувати, за яких умов вона болісно відгукується та що за нею ховається. Як тільки ви з’ясуєте, від чого вас має захистити біль і що ви собі не дозволяєте проживати через давню травму, ви сприйматимете подальший контакт душевного шраму з реальністю свідоміше та будете краще опиратися. Зазвичай це робота для досвідченого терапевта. Коли лікар при підозрі на апендицит тисне вам на живіт, вам теж боляче. Але завдяки болю він розуміє, що саме має лікувати.
- Перебувати в розпалі кризи неприємно, та якщо ви зможете дивитися на неї як на випробування, це може позбавити вас ваших звичок, спонукати вас жити більш свідомо, зосередити увагу на бажаннях вашого серця та підкреслити ваші сильні сторони.
- Всі справи, які ви робите без ентузіазму, забирають багато енергії, а ті, що приносять задоволення, навпаки заряджають. Це допомагає не спотворювати неприємні справи та винагороджувати себе за їх виконання. До важких речей варто підходити творчо, з усвідомленням, що ви створюєте нову реальність — хай це навіть надокучлива податкова декларація, сортування старих документів або прибирання в підвалі.
- Кожен день приносить нам мільйони відчуттів, але наш розум не здатен зосередитися на них усіх. Тому ми обмежуємося лише тими, яким надаємо перевагу завдяки обраному напрямку. А те, на чому ми зосереджуємося, посилюється. Ви автоматично помічаєте більше негативу або ж позитиву? І це спрямування з часом можна свідомо перепрограмувати. Можливо, ви з’ясуєте, що навколо вас тисячі подарунків, які ви раніше не помічали. Ще ідеально було б навчитися спостерігати за всім без оцінки, включно з собою та своїми почуттями. Тому що в поганому можна знайти щось хороше і навпаки. Уважність розширить вашу перспективу, і ви почнете краще розуміти себе і те, як функціонують ваші внутрішні процеси.
Переклад: Ольга Долга