Що є такого в людях, що вони мають потребу оцінювати, судити і коментувати інших? У цій статті ми поговоримо про кордони — наші власні та кордони інших. Про те, як їх вибудовувати так, щоб нам ніхто не міг зробити боляче ні за що ні про що, але водночас аби вони не були занадто жорсткими та не занурили нас у гіркоту, злобу і самотність.
Мене постійно хтось оцінює. І це не тільки близькі, а й чужі люди. Вони висловлюються про те, як я виглядаю, як одягаюся, як спілкуюся зі своїм собакою. Майже завжди хтось щось знаходить. Я вже й не порахую, скільки разів хтось коментував, що я їм чи не їм у поїзді. Яка їм до біса різниця?
Часто я почуваюся, наче мавпа в зоопарку. Чому я викликаю такий інтерес в інших? Чому вони не турбуються про себе? Чому мають невпинну потребу висловлювати мені свою думку? Їхні оцінки мене ранять. Навіть якщо я не хочу цього визнавати, це все одно мене гризе і може зіпсувати цілий день. Я не можу викинути слова чи погляди з голови — найотруйніші з них я ношу в собі роками. Інколи в мене зовсім немає бажання виходити на вулицю. Чому вони просто не залишать мене у спокої?!
Щодня Іванка почувається, наче під кулями. Вона насторожено очікує, що зараз буде, хто що скаже, які оцінки і коментарі вона вислухає цього разу. Тому вона надзвичайно виснажена, розчарована й озлоблена.
Невидима охорона
Спробуйте на мить заплющити очі й уявити навколо себе бульбашку — її матеріал чи вигляд виберіть на свій смак. Ця бульбашка утворена нашою власною самоповагою, самоусвідомленням і самооцінкою. В ній записано весь наш досвід та ситуації, які нам запам’яталися, наші стосунки, успіхи й невдачі. Бульбашка наповнена й нашою енергією, загальним настроєм, вродженою природою. Її утворюють гени, хромосоми, наша життєва іскра.
У кожної людини вона виглядає по‑іншому. Є люди, чию бульбашку можна прирівняти до бетону. Вона не пропускає нічого. Вони тверді, безкомпромісні, не мають ні до кого співчуття — навіть до себе самих. Вірите чи ні, але й усередині такої бульбашки може бути важко, навіть якщо іншим на перший погляд так не здається.
Хтось має крихку, майже мильну бульбашку. Кожна суперечка, кожен конфлікт наче загрожує її існуванню. Можливо, її пошрамувало жорстке минуле. Можливо, вона крихкіша через складні стосунки або виховання.
Ця бульбашка не є ні стабільною, ні вродженою. Вона змінюється. Ми можемо її зміцнювати і загартовувати. Приємним досвідом, ласкавим словом чи турботливим ставленням. Так само бульбашка може тривалий час пошкоджуватися — на ній можуть з’являтися непомітні борозенки, порізи або невеликі тріщинки. Її знищує хронічний стрес, психічний тиск, приховані маніпуляції або все ті ж негативні коментарі, які залишаються в нашій пам’яті та змінюють самооцінку і самосприйняття. Так порушується наша стійкість, а разом з нею — і наші кордони.
На бульбашці відображається і наш фізичний стан. Вона виглядає і працює цілком по‑іншому, коли ми відпочили, маємо достатньо сил, добре їмо та спимо. Коли відчуваємо наповненість життєвою енергією. Тільки в такому випадку вона може бути нашим щитом — невдачі або недоречні коментарі буквально стікатимуть по ній. Коли перехожий кине на нас осудливий погляд, це нас ніяк не зачепить, ми радше з цього посміємося. В такій бульбашці нам чудово.
Однак якщо ми тривалий час втомлені, розчаровані, маємо хронічний стрес, хворобу, погано почуваємося, то весь негатив майже сам по собі потрапляє в бульбашку. Можна сказати, що вона магнетично притягує його до себе. Навіть осудливий погляд випадкового перехожого чіпляється до нас і в'їдається в наше самосприйняття.
Я вірю, що тепер ви в думках уявляєте свою бульбашку. Як вам у ній? Чи захищає вона вас? Чи пропускає позитив і відштовхує негатив? Що найчастіше до неї чіпляється? Вона крихка чи навпаки загартована і тверда? Хто має право до неї торкатися і кому, навпаки, ви не даєте такого права? З якого матеріалу вона зроблена? Що її посилює? Коли вона буквально сяє, випромінює спокій, енергію та задоволення? Коли бульбашка тьмяна, пошкоджена чи здута?
Що я впускаю всередину
Іванка любила уявляти бульбашку. Їй подобалася думка про її переливчастий простір. Подобалося думати, що довкола неї — щит, хай навіть він і не захищає її так, як потрібно. Так їй було простіше розмірковувати про свою самоповагу і самооцінку.
Спершу Іванка постійно запитувала, чому інші мають потребу коментувати і водночас критикувати її життя. Але раптом вона почала віддалятися від цієї думки. Вона почала шукати причину, чому, власне, ці коментарі так закарбовуються в її голові. Чи не вишукує вона сама осудливих поглядів? Чи не очікує вона на саму лише критику? Чи не сприймає вона тільки частину реальності?
Згодом вона почала звертати увагу на те, коли відбуваються ці ситуації — коли вона частіше відчуває прискіпливість оцінок її вигляду, поведінки або вчинків. Вона усвідомила, що це дні, коли вона почувається виснажено і прокидається без настрою. Їй здається, що вона «не в своїй шкірі» чи боїться складного робочого дня. Це дні, коли вона хотіла би лишитися в ліжку. Хвороба, стрес на роботі, поганий сон, нестача правильної їжі — все це впливає на те, наскільки вона сприймає чи не сприймає оточення. Усе це впливає на її бульбашку та її світ.
У нашому самосприйнятті, в нашій бульбашці наче відображається цілий всесвіт. Недарма колись системна психотерапія (на чолі з Куртом Людевігом) прийшла до так званого циркулярного опитування. Крім іншого, воно мало на меті обійти опір клієнта щодо деяких питань. Якщо коротко, то ми запитуємо: Як ви вважаєте, що про ту чи іншу річ думають мати, батько, однокласники, колеги, перехожі?
Така постановка питання є майже магічною, оскільки насправді ми запитуємо, як ця людина сприймає реальність, стосунки і людей довкола себе: вони доброзичливі, позитивні, люб’язні, ласкаві? Чи інші навпаки жорстокі, небезпечні, критичні або ж негативні? Насправді набагато менше значення має те, що про нас думають інші. Важливіше, що ми думаємо про себе. Потім ми вкладаємо ці відповіді в голови інших — а вони (іноді вдячно) приймають нашу думку.
Іванка зрозуміла, що найбільшим її критиком є вона сама. Вона сумнівається у своєму вигляді й вчинках. Побоюється, чи не сказала і не зробила вона чогось поганого. Сама осуджує себе і почувається невпевнено під поглядами інших. Сама сумнівається, чи правильно харчується. Вона — перша людина, від якої йдуть докори за недоліки. Вона відчуває, що інші бачать у ній лише негарне. Вона бачить у їхніх очах осуд, але забуває помічати власний осуд, який має набагато більшу вагу. Потім інші просто підтверджують її ж думку.
Тепер на хвильку разом приймімо факт, що критика з боку інших справді може мати місце. Хто завгодно може коментувати нас, наш стиль одягу, зачіску, вигляд, поведінку чи дії. Справді хто завгодно. І навіть якби ми змусили інших мовчати, вони все одно можуть кидати на нас неприємні погляди. Це їхнє право. На те, як до нас ставляться інші, в деяких випадках ми зовсім не можемо вплинути. І нам може просто не щастити з поганими, негативно налаштованими або критичними людьми на роботі, вдома, в магазині, де завгодно.
Але те, на що ми однозначно можемо вплинути, — це наша бульбашка. Наші кордони. Ми можемо зосередитися на власній реальності. На тому, що ми самі думаємо про себе. На тому, як ми самі себе оцінюємо, наскільки міцно ми стоїмо на власних ногах. За що хвалимо себе і чим гордимося. Можемо працювати над своєю впевненістю. Можемо цінувати себе за те, що прекрасного в нас є.
Водночас ми можемо старатися, аби не страждала фізична сторона, яка має незмірний вплив на нашу бульбашку. Ми не можемо вимагати від себе стійкості, коли ми погано спали кілька днів чи тижнів або маємо справу з тривалим стресом на роботі. Не можна хотіти, щоб бульбашка витримала все. Достатньо лише одного негативного коментаря, одного недоречного висловлювання від колеги — і бульбашка лопне, а ми можемо впасти під усім цим тиском.
Піклуймося про свою бульбашку
Наша бульбашка заслуговує на піклування, тому що стільки разів протягом дня різні люди перевіряють, скільки вона зможе витримати. В якій ситуації, під яким тиском вона дасть тріщину, чи, навпаки, поглине критичні слова або погляди інших.
Спіть, правильно харчуйтеся, рухайтеся. Частіше бувайте в компанії, де вам комфортно, де ви смієтеся й відчуваєте полегшення після складних або негативних ситуацій, які з вами трапилися. Погуляйте, запишіться до масажиста, спокійно випийте чаю, побалуйте себе маленькими радостями. Насолодіться паузою. Поспостерігайте за природою. Усе це може принести користь вашій бульбашці.
Не йдеться про глобальні речі, але скоріше про частоту. Нерідко наша щоденна діяльність, завдання й обов’язки закручують нас так, що навіть каву, яка мала би бути винагородою, ми п’ємо на льоту, холодною, без усвідомлення, що можна на мить сісти і відпочити. Це хвилини, коли ми пропонуємо своєму тілу, думкам, бульбашці нічого не робити. Байдикувати, сидіти на лавочці в парку під сонечком. Хвилинка усвідомлення. Пауза. Аби бульбашка могла стати на краплину міцнішою.
Іванка знає, що її бульбашка в минулому постраждала і має шрами, які важко загоюються. Знає, що більшість критики вона вкладає в думки перехожих, не дивлячись на те, що вони ті думки ніколи не висловлювали. Вона знає, що її бульбашка крихкіша, ніж у багатьох інших людей. У минулому вона підпустила близько до себе кількох злих людей і почула від них неприємні думки. Серед них те, що вона — погана, негарна людина.
Однак тепер вона вирішила, що почне поступово змінювати бульбашку й піклуватися про неї. Вона вже не хоче цього від інших. Не хоче, аби інші перестали щось робити, говорити чи якось дивитися на неї. Вона хоче цього від себе. Вона хоче від себе теплої й щирої похвали. Хоче винагороджувати себе. Хоче робити для себе приємні речі. Вона вчиться пробачати себе і говорити до себе ласкаво. Вчиться отримувати задоволення.
Критики нашого життя існуватимуть завжди. Час від часу неминуче з’являтимуться люди, яким не буде подобатися те, що ми робимо або як виглядаємо. У них буде величезне бажання розказати, наскільки ми маємо бути кращими, красивішими, як саме потрібно робити правильно (на їхню думку). Відповідь, яку ми можемо їм дати, — це наша власна впевненість. Впевненість у собі.
Ми знаємо, чому, як і що робимо, де є наші слабкі й сильні місця. Знаємо про свої сумніви. Ми не повинні вислуховувати когось, хто наділив себе правом критикувати й оцінювати наше життя. Ми не повинні нічого пояснювати чи захищати. Це наше життя. Наші рішення, наш шлях, наш вибір.
Якщо своєю поведінкою, словами, одягом ми нікому не шкодимо, не порушуємо нічию бульбашку, то ми можемо дати оцінкам чи критиці інших буквально стекти по ній, оскільки їх думка для нас не має жодної ваги.
Я сподіваюся, що ваша бульбашка настільки міцна, що вона зможе здолати негатив інших, але водночас проникна і м’яка настільки, щоб до неї долетіли й позитивні слова. Щоб не було потрібно нікого відганяти й тримати дистанцію і при цьому вона не зазнала жодних пошкоджень. Аби нам жилося добре поруч з іншими.
Я хочу, щоб ця стаття була лише маленькою турботою, цілющим бальзамом для вашої бульбашки. Для ситуацій, у яких, імовірно, не так просто вистояти без травм. Коли нам просто потрібно трохи підбадьорення та впевненості, що на себе ми завжди можемо покластися.
Переклад: Тетяна Сопронюк