Ілюстрація: Бо Бартлетт

Про невірність

Чому партнери зраджують одне одного?

Olga Kosiak

Olga Kosiak
Psycholožka

21. 6. 2022

Через війну в Україні багато сімей зараз розділені. Чоловіки залишилися вдома, а жінки з дітьми виїхали у безпечніші місця. За таких умов розгортається широке поле для ревнощів. Це одна з найбільш болісних тем, адже вона містить весь спектр негативних емоцій.

Пропоную подумати над тим, що таке зрада. Що потрібно зробити партнеру/партнерці, щоб з’явилися сумніви у його/її вірності? Навмисне вказую обидві статі, адже зраджують і чоловіки, і жінки однаково. Мушу попередити, що готових відповідей на ці запитання у мене немає.

Невірність — це дуже об’ємне поняття: від «він/вона дивиться на інших» до «реально існує інший партнер/партнерка, із яким є і секс, і романтичні почуття». Між цими двома точками — безліч проміжних варіантів з індивідуальними нюансами. Бувають також різні «види» невірності: фізична й емоційна, постійне інтимне листування та одноразовий секс. Буває, люди виявляють, що партнер/партнерка одержимий кимось іншим, але сексу між ними немає. Або ж він чи вона просто має акаунт на сайті знайомств. Варіантів може бути сила‑силенна, і більшість із них болять.

Основа цього болю зазвичай звучить так: «Ти хочеш когось, крім мене», «Тобі подобається хтось інший», «Тебе цікавлять інші жінки/чоловіки». Саме таке усвідомлення приносить страждання. Варто зауважити, що ці муки нарцисичні за своїм змістом. Адже, крім вас, у світі існують інші люди, а в партнера/партнерки є очі, щоб на них дивитися. Рано чи пізно хтось приглянеться як сексуальний об’єкт — і це нормально. Ненормально — розповідати про цей сексуальний об’єкт своєму партнеру/партнерці. Ви можете сказати: «Але ж слід бути відвертим». Так, однак точно не в цьому випадку. Така відвертість травмує і лише шкодить стосункам. Ці фантазії варто залишати при собі. Вони формують психічний особистий простір, де є лише ви. Не ділитися такою інформацією — це бути вірним насамперед собі.

Якщо ж вам настільки подобається новий потенційний партнер, то виникає логічне запитання — а навіщо залишатися зі «старим»? Адже можна просто розійтися і почати щось інше. Такі розмірковування наштовхнуть нас на наступне егоїстичне бажання — для чого розходитися, якщо можна «сидіти на двох стільцях» одночасно. Себто, крім основного партнера, мати іншого — для розваги. Погнатися за двома зайцями і впіймати обох. Не обирати, а отримати все! Адже нерідко трапляється так, що один партнер не може повністю відповідати всім нашим запитам і потребам.

Людина прагне задоволення — така її природа. Максимум задоволення, мінімум обмежень. Однак це суперечить принципу реальності. Бо в реальності існують інші люди, яким те, що приносить вам задоволення, може бути неприємним. Звісно, можна мати відкриті стосунки. Але на них потрібен психічний ресурс, який є у дуже небагатьох.

Тому зрада видається зручним виходом — основний партнер не знає про іншого, а стосунки тривають. Тут важливо застерегти — не варто оцінювати таку поведінку як «погану», «аморальну» чи «низьку». Так просто буває. Такий спосіб ведення особистого життя існує стільки ж часу, скільки взагалі існує моногамний шлюб як явище. І якщо він за стільки часу не зник, то ця практика — адаптивний варіант, який досить непогано працює.

Дослідниця зрад Естер Перель стверджує про те, що наявність когось іншого може навіть підсилити зв'язок у парі. Тоді зрада стає переломним моментом в існуванні подружжя, але не кінцем стосунків. Деякі люди можуть навіть творчо переосмислити подружню невірність і винести з неї досвід, а не лише нарцисичні страждання. Як бачимо, буває дуже по‑різному.

Людина не може бути винною у зраді іншого/іншої щодо неї. Якщо вас зрадили — проблема не у вас. Причина тільки у тому, хто зраджує. Гадати «мене зрадили, отже, зі мною щось не так, і якщо я змінюся, то можу уникнути невірності» — це помилка. З вами все так, бо ви такі, які є. У партнера/партнерки є свої суб’єктивні причини, чому він/вона наважується на зраду. Ви там абсолютно ні до чого. Звичайно, для виправдання зрадник/зрадниця може пояснювати свою невірність тим, що ви щось зробили не так, немовби намагаючись поділити відповідальність за скоєне. Однак це лише захисна стратегія. Тому ще раз — ви не можете бути винні у тому, що вас зрадили. Це важливо розуміти під час переживання особистого досвіду невірності.

Зраджувати чи ні — особистий вибір кожного, який не можна засуджувати. Наслідки такого вибору людина має взяти на себе, звісно, якщо йому/їй не вдасться уникнути відповідальності за невірність. Для того, щоб дослідити своє ставлення до зрад, варто ставити собі такі питання.

• Чому мені потрібна вірність партнера?

• Чи справді вона для мене важлива?

• Чи можу я бути вірним (вірною), і якщо так, то за яких умов?

Вірність — це бажана соціальна норма. Прийнято бути вірним, вимагати вірності від партнера/партнерки та заохочувати до неї інших. Однак реальний стан справ свідчить, що дотримуватися цієї норми майже не можливо.

Вірність — це надійна рамка, яка, ймовірно, давно вже нам не підходить. 

21. 6. 2022

Načítá se...
Nastavení soukromí

Můžeme povolit některé další služby pro analýzu návštěvnosti? Svůj souhlas můžete kdykoliv změnit nebo odvolat.

Více informací.