Через війну в Україні багато сімей зараз розділені. Чоловіки залишилися вдома, а жінки з дітьми виїхали у безпечніші місця. За таких умов розгортається широке поле для ревнощів. Це одна з найбільш болісних тем, адже вона містить весь спектр негативних емоцій.
Пропоную подумати над тим, що таке зрада. Що потрібно зробити партнеру/партнерці, щоб з’явилися сумніви у його/її вірності? Навмисне вказую обидві статі, адже зраджують і чоловіки, і жінки однаково. Мушу попередити, що готових відповідей на ці запитання у мене немає.
Невірність — це дуже об’ємне поняття: від «він/вона дивиться на інших» до «реально існує інший партнер/партнерка, із яким є і секс, і романтичні почуття». Між цими двома точками — безліч проміжних варіантів з індивідуальними нюансами. Бувають також різні «види» невірності: фізична й емоційна, постійне інтимне листування та одноразовий секс. Буває, люди виявляють, що партнер/партнерка одержимий кимось іншим, але сексу між ними немає. Або ж він чи вона просто має акаунт на сайті знайомств. Варіантів може бути сила‑силенна, і більшість із них болять.
Основа цього болю зазвичай звучить так: «Ти хочеш когось, крім мене», «Тобі подобається хтось інший», «Тебе цікавлять інші жінки/чоловіки». Саме таке усвідомлення приносить страждання. Варто зауважити, що ці муки нарцисичні за своїм змістом. Адже, крім вас, у світі існують інші люди, а в партнера/партнерки є очі, щоб на них дивитися. Рано чи пізно хтось приглянеться як сексуальний об’єкт — і це нормально. Ненормально — розповідати про цей сексуальний об’єкт своєму партнеру/партнерці. Ви можете сказати: «Але ж слід бути відвертим». Так, однак точно не в цьому випадку. Така відвертість травмує і лише шкодить стосункам. Ці фантазії варто залишати при собі. Вони формують психічний особистий простір, де є лише ви. Не ділитися такою інформацією — це бути вірним насамперед собі.
Якщо ж вам настільки подобається новий потенційний партнер, то виникає логічне запитання — а навіщо залишатися зі «старим»? Адже можна просто розійтися і почати щось інше. Такі розмірковування наштовхнуть нас на наступне егоїстичне бажання — для чого розходитися, якщо можна «сидіти на двох стільцях» одночасно. Себто, крім основного партнера, мати іншого — для розваги. Погнатися за двома зайцями і впіймати обох. Не обирати, а отримати все! Адже нерідко трапляється так, що один партнер не може повністю відповідати всім нашим запитам і потребам.
Людина прагне задоволення — така її природа. Максимум задоволення, мінімум обмежень. Однак це суперечить принципу реальності. Бо в реальності існують інші люди, яким те, що приносить вам задоволення, може бути неприємним. Звісно, можна мати відкриті стосунки. Але на них потрібен психічний ресурс, який є у дуже небагатьох.
Тому зрада видається зручним виходом — основний партнер не знає про іншого, а стосунки тривають. Тут важливо застерегти — не варто оцінювати таку поведінку як «погану», «аморальну» чи «низьку». Так просто буває. Такий спосіб ведення особистого життя існує стільки ж часу, скільки взагалі існує моногамний шлюб як явище. І якщо він за стільки часу не зник, то ця практика — адаптивний варіант, який досить непогано працює.
Дослідниця зрад Естер Перель стверджує про те, що наявність когось іншого може навіть підсилити зв'язок у парі. Тоді зрада стає переломним моментом в існуванні подружжя, але не кінцем стосунків. Деякі люди можуть навіть творчо переосмислити подружню невірність і винести з неї досвід, а не лише нарцисичні страждання. Як бачимо, буває дуже по‑різному.
Людина не може бути винною у зраді іншого/іншої щодо неї. Якщо вас зрадили — проблема не у вас. Причина тільки у тому, хто зраджує. Гадати «мене зрадили, отже, зі мною щось не так, і якщо я змінюся, то можу уникнути невірності» — це помилка. З вами все так, бо ви такі, які є. У партнера/партнерки є свої суб’єктивні причини, чому він/вона наважується на зраду. Ви там абсолютно ні до чого. Звичайно, для виправдання зрадник/зрадниця може пояснювати свою невірність тим, що ви щось зробили не так, немовби намагаючись поділити відповідальність за скоєне. Однак це лише захисна стратегія. Тому ще раз — ви не можете бути винні у тому, що вас зрадили. Це важливо розуміти під час переживання особистого досвіду невірності.
Зраджувати чи ні — особистий вибір кожного, який не можна засуджувати. Наслідки такого вибору людина має взяти на себе, звісно, якщо йому/їй не вдасться уникнути відповідальності за невірність. Для того, щоб дослідити своє ставлення до зрад, варто ставити собі такі питання.
• Чому мені потрібна вірність партнера?
• Чи справді вона для мене важлива?
• Чи можу я бути вірним (вірною), і якщо так, то за яких умов?
Вірність — це бажана соціальна норма. Прийнято бути вірним, вимагати вірності від партнера/партнерки та заохочувати до неї інших. Однак реальний стан справ свідчить, що дотримуватися цієї норми майже не можливо.
Вірність — це надійна рамка, яка, ймовірно, давно вже нам не підходить.