Українці, змушені шукати прихистку за кордоном через війну в себе в країні, часто страждають від низки психологічних проблем. Ці проблеми пов’язані не лише з травмою війни, а й із переїздом, втратою домівки, ностальгією, відчуттям провини.
Розгубленість і нездатність спланувати майбутнє
Багатьом людям, які залишили свої домівки в Україні, відчуття невизначеності нагадує про себе щодня, піднімаючи при цьому рівень занепокоєності на ще вищий щабель. Якщо у мирному житті ми могли бачити далекі перспективи свого життя, то вже як біженці здатні планувати максимум на місяць. У таких умовах дуже цінним є вміння приймати те, що обставини, а відтак — і наші рішення є нестабільними. Якщо ви здатні на це, то я як психологиня буду спокійною за успішність вашої адаптації.
Перепади настрою і напади невмотивованої агресії
Це друга за частотою скарга клієнтів/клієнток, які вперше приходять на прийом. Якщо розібратися з цією проблемою, то зазвичай причиною виявляється психоемоційне виснаження внаслідок хронічного стресу. Виснаженню може зарадити відпочинок і пошук психологічного ресурсу. Таким ресурсом найчастіше є оточення. Якщо людина звертається з подібним запитом без жодних інших скарг, то робота над ним може зайняти до 5 сесій раз на тиждень. Після того, як людині кращає, вона вже сама може розуміти, коли пора зупинитись і відпочити.
Хочеться, щоб хтось вислухав
Багато чого стається з біженцями у пошуках безпечного місця. Трапляється, звісно, не тільки погане, а й хороше. Та іноді людині потрібно, щоб її просто вислухали без оцінок чи осуду. Інколи, можливо, навіть і без співчуття. Лише показати свій досвід комусь, щоб хтось його засвідчив і відрефлексував.
Скажу по секрету — це моя найулюбленіша частина роботи. Адже вона емоційно приємна для обох сторін. Клієнту/клієнтці після консультації стає легше, а я почуваюся наповненою.
Відчуття провини за те, що я не вдома
Провина буває настільки всеохопною і поглинаючою, що навіть щедрі донати на ЗСУ вкупі з волонтерством не можуть їй зарадити. Інколи клієнти/клієнтки справляються з відчуттям провини, заповзято обмежуючи себе лише рамками найнеобхіднішого. Тільки вигадавши собі таку кару «спартанських умов», люди спроможні не почуватися винними. Але часто таке закінчується швидким виснаженням. Після цього вони потрапляють або до сімейного лікаря/лікарки, або до мене. Моя робота у такому випадку полягає у пошуку альтернативних механізмів роботи з ірраціональною провиною.
Порушення сну та харчової поведінки
Ці скарги трапляються як разом, так і окремо. І свідчити вони можуть про низку психологічних проблем. Перш за все я намагаюся дати рекомендації для того, щоб людина могла справитися з цими проблемами самостійно. Звісно, якщо це ще етап, на якому можна зарадити харчовим режимом і гігієною сну. Та паралельно разом із клієнтами/клієнтками ми опрацьовуємо чинники, які могли викликати такі негаразди. Якщо ситуація не поліпшується, я рекомендую відвідати сімейного лікаря/лікарку. Якщо ж той/та буде бачити необхідність у медикаментозній корекції, то клієнт/клієнтка лікуватиметься, продовжуючи консультування з психологом/психологинею.
Проблеми у стосунках із близькими
Вони трапляються через велику відстань чи навпаки внаслідок побутової близькості, якої раніше не було, через різні погляди на те, що потрібно робити, через небажання близьких покидати рідну домівку, через те, що від вас вимагають те, чого ви не бажаєте, і ще через десятки різних причин. Це той випадок, коли до кожної ситуації я підходжу особливо індивідуально. Скоріше за все, проблеми у стосунках існували й раніше, а війна їх лише загострила чи підсвітила. Тут варто поміркувати над тим, що конфлікт — це не завше погано. Іноді лише через нього пролягає шлях до глибших стосунків.
Загострення психологічних проблем, які існували до війни
Якщо до початку війни у клієнта/клієнтки ще були ресурси компенсувати свої проблеми, то в умовах невизначеності та хронічного стресу на таку компенсацію вже попросту немає психічного ресурсу. Від цього з'являється декомпенсація. «Якщо я раніше міг/могла змусити себе щось робити, то зараз така проста дія, як піднятися з ліжка, вимагає надзусиль» – така узагальнена теза найкраще характеризує цей запит. У подібних ситуаціях я намагаюся дізнатися про те, чому люди «змушували себе щось робити». Так ми знаходимо ті проблеми, які були компенсовані, та починаємо над ними працювати. Такий запит вимагає короткострокового психотерапевтичного втручання.
На завершення
Психолог/психологиня не хоче, щоб ви залежали від його/її допомоги. Основна його/її мета — дати вам навички розуміння себе і навчити ними користуватися. Так, щоб із проблемами, з якими можна дати раду самостійно, ви справлялися самі.