Ілюстрація: Арон Візенфельд

Що після мене залишиться

Сенс життя відкривається нам тоді, коли ми маємо відвагу жити відповідно до своїх цінностей.

Monika Hodáčová

Monika Hodáčová
Terapeutka

15. 7. 2022

Кожна неочікувана ситуація навчає нас чогось нового про себе і про інших. Часто в таких випадках говорять про можливість, але це, мабуть, не найкраще слово. Можливо, краще говорити про завдання, які перед нами ставить життя, — шлях, який ми не вибирали, але щодо якого в нас не залишається іншого варіанту, ніж його пройти. І намагатися пройти його якнайкраще.

Якщо й далі використовувати образ шляху, завжди добре запитувати себе, куди ми хочемо рухатися, а також що чи хто нам може в цьому допомогти:

  • Якими людьми я хочу оточити себе?
  • Які свої цінності я буду захищати, а в чому я готовий (готова) піти на компроміс?
  • Чи був (була) я в подібній ситуації раніше?
  • Чи бував у такій ситуації хтось, хто міг би надихати мене на моєму шляху?

Ставити собі такі питання означає шукати відповідей про себе і світ. Крізь себе ми пізнаємо світ, творимо шкалу цінностей і втілюємо свою свободу волі. Якщо ми діємо згідно з бажаннями та ідеями інших, ми не живемо тим, для чого створені, і світ постає перед нами в зовсім іншому вигляді, ніж коли ми живемо згідно з нашими найкращими переконаннями.

Те, що ми піклуємося й самі про себе, у жодному випадку не означає, що ми занедбуємо інших людей. Переважно ми навчилися бачити тільки два варіанти: я змушую іншого робити те, що вважаю за потрібне, або навпаки, змушую себе робити те, що інші очікують від мене.

Насправді ж я потребую й можу мати стосунки із самим собою і з іншими. На шляху до інших людей не потрібно обходити шлях до себе. І тому можна запитувати себе далі:

  • Куди я рухаюся в цей момент?
  • Як я проживаю свої цінності прямо зараз?
  • У чому я винятковий (виняткова) і як я розвиваю свої таланти?

Над подібними питаннями слід замислюватися неодноразово — приймаючи рішення, підбиваючи підсумки дня і плануючи майбутні дні. Змінюємося ми — змінюються й наші цілі та цінності. Те, що ще рік тому було для нас прийнятним, сьогодні вже може не бути таким. Ми повинні постійно шукати відповідей на питання, які перед нами ставить кожен день.

Наперекір болю

У житті настають важкі моменти, коли радість здається недоречною. Інколи і справді потрібно зануритися у свій біль і прожити його. Якщо ж ви хочете йти далі, мусить настати момент, коли до вашого життя почне повертатися радість. А ви зовсім не повинні відкидати свій біль — навіть із ним можете почати вивчати ботаніку, читати біографії, пекти хліб чи дивуватися красою природи. Поступово вам краще вдаватиметься контролювати свої думки, свій час, вести більш повноцінне та якісне життя, а отже, краще долати нові перешкоди на подальшому шляху.

Ґордон Лівінґстон, американський лікар, який пішов служити у В’єтнам, щоби пізніше засудити воєнне насильство та почати працювати психіатром, у своїй книзі «Надто рано постарів, надто пізно порозумнішав» пише: «Повністю відчути смуток і абсурдність життя та попри це знайти причини продовжувати далі — це сміливий вчинок, можливий завдяки нашій здатності любити і сміятися. Щоби витримати невизначеність, яку ми відчуваємо перед обличчям великих екзистенційних питань, ми повинні розвивати свою здатність радіти хвилинам щастя».

Люди, які випромінюють спокій, безтурботність і добробут, — точно не ті, хто не відчував болю або йде по життю від однієї розваги до іншої. Якраз навпаки. Часто це люди, які пережили великі втрати, труднощі та несправедливість. І все ж вони можуть перебувати в мирі з життям, сприймати його красу і виявляти вдячність.

Всесвіт не був створений для того, аби задовольняти наші потреби. Ми намагаємося усунути хаос, шукаючи певності, аби наше життя було передбачуваним. Що ж нам робити, коли всі певності похитнулися? Тоді ми можемо усвідомити, що наше щастя залежить не від того, як ми здатні опанувати всесвіт, а від того, як ми сприймаємо щоденні досвіди. Якщо ми навчимося сприймати радість і красу життя, незважаючи на його тяжкість, біль і втрати, у нас буде надія прожити багате життя.

Ви не прислужитеся ні собі, ні комусь іншому, якщо плекатимете біль, страх чи вічне незадоволення. З іншого боку, це не означає, що ви будете все це заперечувати або жити, постійно прикидаючись. Весь біль стане частиною вас, й іноді він братиме слово. Ви знову і знову будете відчувати страх, розчарування, втрати. Однак не варто дозволяти цим переживанням повністю заволодіти вашим життям, забрати у вас впевненість у собі, у ваших силах.

Більшості з нас допомагає мати когось близького, з ким можна поговорити про свої почуття. Інколи нам потрібно тільки відпочити або зосередитися на чомусь іншому. Зараз ми дуже близько відчуваємо, наскільки цілюще допомагати комусь. Соціологиня Їржина Шиклова в одному зі своїх останніх інтерв’ю сказала: «Там, де можна жити, можна жити змістовно й добре. Ніколи буває так, що не можна зробити взагалі нічого».

Формування стосунків із життям

Тому ми не можемо помилятися, якщо йдемо шляхом пізнання істини, ставлення до світу з відкритим розумом і серцем. Кожен із нас може знайти для себе найкращий шлях, який визначається не лише умовами, у яких людина народилася, зовнішніми обставинами, а передусім особистими здібностями, талантами, волею та бажанням.

Є ціла низка способів ставитися до життя, пізнавати його, проживати й наповнювати змістом. Сюди, наприклад, належать:

  • пізнання матеріального світу, починаючи від піклування про тіло й закінчуючи зароблянням грошей;
  • стосунки, до яких ми входимо добровільно й менш добровільно;
  • виховання дітей;
  • освіта;
  • праця ручна, душевна й та, яка дає нам засоби для життя;
  • мистецтво — коли ми його створюємо чи «тільки» приймаємо;
  • спорт;
  • віртуальний світ, який вторгся в наші життя, а ми намагаємося виділити йому правильне місце;
  • допомога іншим;
  • духовний підхід до життя, який проявляється не тільки в набожних практиках чи медитації, а й у, здавалося б, звичайних роздумах про життя.

Жодний спосіб не є єдино правильним чи помилковим. Навпаки, один переходить в інший, інколи щось переважає залежно від фази життя, у якій ми зараз перебуваємо, а щось нас і зовсім не торкнеться. Ми пізнаємо й наповнюємо життя передусім через наші досвіди, які неможливо передати. Можливість навчитися чогось існує завжди, навіть коли ми саме там, де зовсім не хочемо бути. Завжди можна дивитися на ту чи іншу ситуацію як на можливість дізнатися щось нове про себе, про інших людей, про світ.

Якщо ви визнаєте, що життя — це таємниця, яку ви можете розкривати день за днем, ви матимете чого чекати до кінця ваших днів. Люди, які так ставляться до життя, більш урівноважені та оптимістичні. Часто в їхньому житті можемо виявити об’єднувальну мету: вони ідуть до своїх життєвих цілей, живуть своїми цінностями, розвивають якісні стосунки й так підтримують своє життя в гармонії.

Вони не витрачають енергію на зайве й не впиваються жалем до себе, навіть якщо якась сфера життя розвивається не зовсім так, як вони очікують. Вони випромінюють внутрішню силу, рівновагу й радість життя. Вони живуть з упевненістю, що вся ця людська метушня має якийсь сенс, навіть якщо ми не бачимо, який саме.

Знайти свою мету й сенс

З одного боку, зараз ми маємо широкий спектр можливостей, а з іншого — відчуття непевності, раніше нам не відомої. Хтось не вміє вибирати, інший з’ясовує, що те, до чого він прагнув, раптом втратило сенс або він уже втратив свою слушну нагоду. Широка можливість вибору може парадоксально ускладнити пошук сенсу нашого життя. Вона змушує нас ретельно обдумувати, куди вкладати свою енергію, а також визнати, що ми, найімовірніше, не досягнемо всього, чого хочемо.

Залишилося лише розплутати вузол своїх бажань і цілей, які часто суперечать одне одному, і зосередитися на тих найголовніших, які гармонують між собою. Якщо ви впевнені, що обраний шлях — найкращий для вас у цей момент, тоді ви зможете краще зосередитися, подолати необхідні перешкоди, змиритися з обмеженнями і, найголовніше, відчути радість, повноту та життєву гармонію. Ця гармонія більше не випливає з ідеальних умов і бездоганного життя, а базується на внутрішньому переконанні, розумі та особистому виборі.

Віднайдення такого життєвого шляху також може бути цілющою відповіддю на наші життєві травми. Наприклад, багато матерів важкохворих дітей відкривають у собі здібності, про які вони раніше не підозрювали, і починають допомагати іншим. Коли людина може перетворити свої труднощі на завдання, вона надає їм сенсу й тим самим надає сенсу своєму життю.

Сенс життя строго індивідуальний і постійно змінюється. Люди, які перетворюють навіть найскладніші життєві виклики на вищі цілі, можуть таким чином стати великим натхненням для інших. Подібне натхнення для життя ми черпаємо з літератури, мистецтва, філософії та релігії. Сьогодні багато дітей мають приклад для наслідування прямо вдома, коли вони відчувають, як їхні батьки допомагають їм навіть ціною власного комфорту, залишаючи сліди, за якими одного дня хтось може піти. І, можливо, це якраз і є сенс нашого життя.

  • Які сліди ви залишаєте по собі?
  • Якби ваше життя закінчилося зараз, чи вважали б ви його наповненим?
  • Що ви прямо зараз вважаєте найважливішим для свого майбутнього?

Мистецтво життя ми можемо виявити саме в тому, що ніколи не припинятимемо пошуків, не втрачатимемо надії й радості. Будемо замислюватися над тим, що після нас залишається. Складати пазли пізнання з незбагненної кількості шматочків, які, однак, мають власний порядок і приховують досконалу картинку, за допомогою якої ми можемо зробити цей світ трохи красивішим і кращим.

Переклад: Тетяна Сопронюк

Оригінал статті чеською мовою
Nastavení soukromí

Můžeme povolit některé další služby pro analýzu návštěvnosti? Svůj souhlas můžete kdykoliv změnit nebo odvolat.

Více informací.