Це звучить парадоксально, я знаю. Хоча чимало людей запитує мене, як позбутися тривоги, мало хто шукає розуміння, чому вона взагалі з’являється і з чого виростає. Більшість із нас не заперечували би проти твердження, що все в житті має свій сенс. Але сенсу тривоги майже ніхто не шукає — а даремно. Яку користь може принести дослідження того, де бере коріння ваша тривога і що створює для неї поживний ґрунт?
Метафору про страуса з головою в піску знає, мабуть, кожен: те, чого я не бачу, мене не хвилює. Така стратегія дає тимчасове полегшення. Небезпека, якої я не бачу, все ще існує і продовжує мені загрожувати. Вона навіть стає набагато більшою, тому що я не можу її передбачити чи вчасно на неї відреагувати.
Так я можу віддалити неприємну річ, але не можу її уникнути, хоча голову легко обдурити уявленням, що це можливо. Якщо я вибираю страусячий підхід, то добровільно віддаю себе на милість того, чого боюся найбільше. На позір тут небагато логіки, але пояснення існує.
Для людини ключовою цінністю є збереження психічної цілісності. А прожиття тривоги може сильно нас дестабілізувати. Коли вона з’являється, ми передовсім шукаємо способу якнайшвидше досягнути полегшення. В цей момент є сенс скерувати увагу в іншому напрямку, ніж небажані емоції.
Однак якщо ми будемо постійно вдаватися до такого способу боротьби з тривогою, за деякий час він перестане працювати. Адже він долає не причину, а тільки наслідок проблеми. Останній же може й далі непомітно зростати. На те, щоб протистояти дискомфорту, який він спричиняє, йтиме все більше і більше енергії. І в результаті ми будемо відчувати її все менше й менше.
Стати обличчям до небезпеки
Тривога буває здоровою реакцією на нездорову ситуацію. Такий собі Карл Роджерс навіть стверджує, що той, хто її відчуває, набагато ближчий до знань і особистісного росту, ніж той, хто ніколи її не відчував і, скажімо, закритий до всього, крім тих сигналів, які корисно сприймати. В житті така людина стагнує, тому що їй не вистачає імпульсів для розвитку, вона їх не сприймає, і тому не має як ними скористатися.
Тривога є сигналом того, що ми проживаємо певну суперечність. Як правило, це суперечність між тим, яку життєву ситуацію ми прагнемо мати і як ми її насправді проживаємо. Наприклад, тривога у стосунках може привернути нашу увагу до певної проблеми, яку потрібно розв’язати. Ви не бачите жодної проблеми? Можливо, ви пережили щось у минулому, не усвідомлюючи цього. Тривога в такі моменти повертається.
Саме лише усвідомлення, що ми її проживаємо, може давати полегшення — воно дозволяє нам відпустити або відкласти речі з минулого, якщо ми можемо відокремити їх від теперішнього моменту. Але також може бути цікаво детальніше вивчити сигнали, які надсилає нам тривога, і розшифрувати приховане повідомлення, яке вона несе.
Замість того, щоб ховати голову в пісок, можна зробити навпаки: подивитися на те, що тепер стоїть прямо перед нами, й усвідомити, що ж, власне, відбувається. Можливо, ми побачимо перешкоди, які стоять на нашому шляху. А іншого разу ми зрозуміємо, що наша ціль поза полем зору або в тумані, що дуже засмучує — ось усі мої зусилля, але я не знаю, до чого вони ведуть! Ми можемо відчути слабкість.
Такого ніхто не хоче, ця думка може нас зламати. Саме тому багато людей намагаються її уникати, відсуваючи неприємні переживання й усвідомлення, наскільки це можливо. Якщо ж ми не зробимо крок уперед, то залишимося тупцювати на місці. Ми не знаємо, куди і як, відчуваємо стагнацію, нудьгу, втрачаємо відчуття наповненості. Що цілком доречно.
Ми справді стагнуємо, і справді немає сенсу витрачати енергію лише на те, щоб захищати оманливу думку, що все гаразд і насправді нічого не відбувається. Це момент, коли більшість із нас відчуває напругу, внутрішній неспокій, гнів чи інші неприємні емоції. Проте від кожного залежить, як до цього ставитися.
Зробити крок уперед
Це єдине, що має сенс. Тільки коли ми йдемо далі, ми пізнаємо нові речі, вчимося, ростемо. Ми стаємо сильнішими, долаючи перешкоди, а не дозволяючи їм зупинити нас. Далі дійде той, хто йде назустріч перешкодам, а не той, хто топчеться на місці.
Коли ми дивимося на ту саму ситуацію під іншим кутом, її логіка цілком змінюється. Те, що раніше здавалося загрозою, стає можливістю. Так, наприклад, у стосунках: я знаю, що мені не подобається те, як я живу, що я почуваюся погано. Я намагалася комунікувати про це з партнером, але безуспішно, він відхиляє пропозиції парної терапії — здається, виходу не існує.
Тоді є лише один вихід — той, якого ми не хочемо навіть бачити, не кажучи вже про реалізацію. Розлучення. Як тільки рішення розірвати стосунки прийняте, дороги назад немає. Це приносить розчарування, смуток і непевність. Ми можемо тупцювати на місці і вдавати, що все ОК. А це початок кінця.
Наше розчарування буде поглиблюватися. Якщо ми й далі будемо його ігнорувати, воно озиватиметься гучніше — симптоми тривоги більше не можна буде ігнорувати. Однак, крім такого сценарію, є можливість взяти «долю» у власні руки і зробити крок у невідоме. Крок неприємний, сповнений невизначеності, але він відкриває нові можливості, дає можливість змін. Зазвичай разом із ним настає полегшення.
Саме тому було б неправильно працювати лише з симптомами і зосереджуватися на усуненні неприємних проявів тривоги, не шукаючи причини. Хоча під час наших пошуків ми можемо виявити істини, які важко визнати, але вони того варті, тому що полегшення, яке вони несуть із собою, буде не лише тривалим, а й зміцнить нас і відкриває двері туди, куди ми завжди мріяли заглянути.
Я думаю, що усвідомлення цього факту може бути вирішальним, щоб набратися сміливості зробити перший крок. Перешкоди, з якими ми стикаємося, можуть вказувати на якусь нашу слабкість. Наприклад, нестачу впевненості в собі або страх бути відкинутим. Але від нас залежить, чи дозволимо ми себе зупинити, або ж докладемо зусиль і знайдемо спосіб подолати перешкоду (й власну слабкість) та вдосконалитися в тому, що не є нашою сильною стороною.
Якщо нам вдасться не піддатися тривозі, але навчитися чомусь, то наступного разу щось подібне вже не буде так ускладнювати наш шлях. Ми знатимемо, що можемо з цим справитися. Почуття успіху — це те, що веде нас уперед, що додає нам сили й надії. Ми шукаємо його тут і тепер, у нинішньому моменті.
Те, що ми не бачимо мети, враз перестає нам заважати. Це схоже на загартовування: що частіше ми ним займаємося, то сильніше загартовуємося. Що довше ми витримуємо в холодній воді, то приємніші відчуття маємо потім. Хоча спочатку ніхто не хоче занурюватися в холодний ставок, а уявити, що це може бути приємно, дуже і дуже важко.
Наведу ще один приклад: коли ви їдете у відпустку, ви також не маєте перед собою мети, але, попри це, радісне відчуття очікування залишається, а ви радієте кожному новому дню. Важливе саме рішення поїхати, навіть якщо вам не хочеться, скажімо, пакувати валізи. Під час відпустки ви відкриті до всього нового, навіть якщо ви їдете кудись у невідоме.
Ви з нетерпінням чекаєте самої цієї зміни. Що б не сталося, це нормально, тому що в незнайомому середовищі у вас немає очікувань. То навіщо боятися змін у повсякденному житті, коли можна лише виграти, змінивши те, що нам не подобається? І чому б не сприймати життя трохи більше як відпустку?
Не боятися страху
Багато хто боїться зробити крок уперед. Це зрозуміло. Ми сприймаємо страх як те, що нас ослаблює. Та чому б не замислитися над тим, чому страх взагалі існує та яке він має значення? Він може вчасно попередити нас про небезпеку, що дуже корисно!
Він мотивує нас мобілізувати всі свої сили й так подолати можливу небезпеку. Або цілком їх уникнути — що можливо тоді, коли ми розуміємо, звідки береться страх і про що й навіщо він нас попереджає. Тоді є сенс розібратися у власних страхах.
Спробуйте потоваришувати зі своїм страхом, коли він знову з’явиться. Чому б він мав вам шкодити? Він з’являється з якогось приводу, і вимкнути його можна тільки тоді, коли ми реагуємо на його причини. Що раніше ми навчимося ідентифікувати ознаки страху в собі, то легше нам буде з ним працювати. Із часом ми почнемо шукати його причини наперед. Раніше, ніж сильна емоція повністю захопить нас, і ми не будемо здатні це зробити.
Наприклад, коли ми усвідомимо, що вийти зі стосунків, які не працюють, нам заважає тільки наш страх. Страх того, що інші осудять нас, коли ми розлучимося, або нас паралізує ймовірна втрата власної цінності — страх, що ми залишилося самі, бо ні для кого іншого вже не будемо достатньо добрими. І що аргументи, яких ми шукаємо (скажімо, турбота про партнера або дітей і про те, як вони переживатимуть розлучення), — це ні що інше, як відмовки.
Коли ви шукатимете відповіді на те, звідки береться страх, покладайтеся на власний внутрішній компас. Що відбувається всередині, як ви почуваєтеся? Емоції є вказівниками, які ведуть нас по шляху. Але, увага, лише тоді, коли ми вміємо бути щирими з самими собою.
При цьому добре навчитися розрізняти страх, який має реальні причини, і тривоги, які є «фантомними». Страх — це помічник, який приносить попередження. Якщо ми вчасно його усвідомимо, не піддамося йому й не почнемо вдавати, що його не існує, а адекватно на нього відреагуємо, він захищатиме нас.
Тривога походить із минулого або пов’язана з майбутніми подіями, вона не має коріння в сучасній реальності. Вона виникає, коли страху недостатньо — коли ми не помітили його в минулому, не сприйняли чи придушили його, замість того, щоб відреагувати на його причину. В якийсь момент внутрішній резервуар відкладених емоцій переповнюється і протікає.
Всі вони вивалюються на поверхню і разом мають небачену силу. Достатньо маленького тригера, заминки, а догледіти реальну причину дуже важко, тому що вона не належить до теперішнього моменту. Тривога, як ми її знаємо, вже тут.
Однак ми не можемо змінити минуле, хоча тривога прив’язує нас до нього, змушує постійно повертатися сюди думками, а майбутнє неможливо передбачити. Тож немає сенсу чіплятися за минуле чи хвилюватися про майбутні невдачі. Варто спрямувати наші зусилля на те, щоб ми діяли тут і тепер у спосіб, який нас збагачує, зміцнює та робить наше «завтра» кращим.
В такому випадку страх майбутнього несподівано зникає, бо ми знаємо, що здатні протистояти всьому, що стоїть на нашому шляху. А все погане в підсумку приносить щось добре. І що ми можемо власними зусиллями й поведінкою в сьогоденні сприяти зменшенню майбутніх ризиків.
Ми також знаємо, що робили все, що могли на той момент. І що коли виникає страх, ми можемо ним скористатися, бо вже маємо з ним досвід і знаємо, що можемо впоратися. Ми не продовжуємо втрачати сили в марній боротьбі, щоб потім їх вистачило на приємніші справи. Якщо ми навчимося прислухатися до страху, то зможемо уникнути багатьох незручностей. І це немало.
Переклад: Тетяна Сопронюк