Справляти враження впевненої у собі людини. Знати, який шлях обрати. Не сумніватися. Не вирішувати занадто довго. Прагнути та досягати. Такими можуть бути внутрішні вимоги — по суті, нездійсненними. Попри це, багато хто переживає, бо думає, що робить недостатньо, обов’язково зробить помилку, що він чи вона не ефективний на сто відсотків або ж не вміє швидко приймати рішення.
Нещодавно я проводила опитування серед учасників одного тренінгу: Коли у вашому оточенні хтось оступається, помиляється або приймає неправильне рішення, що ви відчуваєте до цієї людини? Що ви їй кажете? Ви їй дорікаєте? Мені відповідали наступним чином: Ні, звичайно, що ні. Помилятися — цілком природно. Це частина роботи. Ясна річ, що зробити все правильно з першого разу не вийде.
А що відбувається, коли ви самі помиляєтеся? Як ви ставитеся до себе? Відповіді на ці питання вже не були такими швидкими та невимушеними. Хтось стверджував, що ставиться до себе так само, як і до інших, — може пробачити собі помилку, говорить із собою приязно та поблажливо. Хтось задумався: Як же я насправді ставлюся до себе та своїх помилок? Чого я від себе хочу? Які вимоги я маю до себе? Чи дозволяю я собі експериментувати? Чи прощаю я собі невдалі спроби? Що я думаю про свої невдачі?
З ринви та під дощ
Пропрацювавши п’ять років, я змінила роботу, — розповідала мені свою історію Катя. Для цього мені знадобилася неабияка сміливість та мінімум два роки, доки я не вирішила остаточно. Від самого початку я відчувала дискомфорт. Мені не подобалися моя робота, начальник і колектив. Заяву на звільнення я писала декілька разів, але роздрукувала її лише чотири місяці тому.
І знаєте, що сталося, коли я знайшла нову роботу? Я відчула себе ще гірше. Мені там так погано, я ледве стримуюся, але піти не можу. Мене ж ніде не візьмуть, якщо побачать, як швидко я змінюю місце роботи. Не розумію, як я могла бути такою дурепою! На що я сподівалася? Казали ж мені вдома, що в іншому місці буде така сама палка з двома кінцями. Слід було їх послухати.
Алекс нещодавно розійшовся зі своєю дівчиною: Наші стосунки не були ідеальними, я знаю, але мені так погано зараз. Я зовсім самотній. І в мене таке враження, що все стало ще гірше. Може, це була моя доля? Може, варто було спробувати ще раз? Раптом я припустився фатальної помилки?
Деякі статті повністю присвячені тому, як приймати правильне рішення, враховуючи плюси та мінуси різних варіантів. Я ж хочу зосередитися на тому, що буде після прийнятого рішення, яке не обов’язково мусить бути правильним. Не бійтеся, я не буду писати, що після дощу завжди з’являється веселка. Я радше розповім вам, як важливо пробачати собі, ставитися до себе приязно та з розумінням.
Помилки трапляються
Однак не так легко пробачати собі помилки, недосконалість або рішення, які (принаймні на даний момент) не мають однозначного позитивного відгуку. Часто це означає зовсім інший підхід, ніж той, яким ми користувалися у дитинстві, підлітковому віці та й, власне кажучи, вже будучи дорослими.
Дитячий садок, навчання, робота. Спортивні гуртки. Багато кому не щастило з прийняттям помилок. Ти можеш спробувати, але твій життєвий шлях має бути успішним. Невдачі викликають питання й сумніви. Коли тобі щось не вдається, це означає, що ти щось робиш неправильно і мусиш більше старатися.
Можливо, у дитинстві нас неодноразово порівнювали з іншими дітьми, у дорослому ж віці це можуть бути докірливі, критичні погляди начальника або колег. Несхвальні коментарі перехожих. Слова та речення, якими інші люди дають нам зрозуміти: Ти робиш неправильно. Ти не надто вправний. Зроби щось із собою.
Деякі щасливці мають можливість працювати з мудрими колегами. Вони говорять про помилку тоді, коли вона станеться. Вони не критикують, не дражнять. Не принижують людину, яка помилилася, перед іншими. Однак не всім так щастить. Не всі мають чітке розуміння: Я можу помилятися. У мене не повинно вийти все і одразу, а найголовніше — я не повинен знати все. Я можу дати собі час навчитися, і, безсумнівно, цей процес може тривати довго.
І це ми лише про роботу поговорили. Нерідко такі оцінювачі й критики нашого життя перебувають значно ближче до нас, поміж друзів чи родичів. В такому випадку нам буває дуже важко повернутися до думки, що ми можемо прийняти неправильне рішення. Що ми можемо помилитися. І жоден із цих варіантів не означає нічого страшного.
Прийміть власне рішення
Катя та Алекс всередині себе борються з думкою, що вони завжди мають знати, куди прямують чи як хочуть жити. Що вони мають знати, як правильно, ще до того, ніж з'ясують усі наявні варіанти. Вони мають знати всі невідомі своїх життєвих рівнянь.
Замість того, щоб бути відкритими до того, що може принести їм життя, Катя та Алекс переживають через те, що в них не все виходить. Обидва постійно повертаються думками до минулого. Вони б хотіли, щоб все стало так, як було раніше, бо раптом їхнє рішення таки було неправильним. Але помилки — це добре. Оступатися, помилятися, відчувати, що ви щось робите неправильно, — це те, на чому ми можемо вчитися.
Замість сумнівів краще сказати собі: Я задоволений своїм рішенням. Ситуація, в якій я опинився, нічого мені не давала, ба й навпаки. Певним чином вона була для мене дуже складною, виснажливою, викликала занепокоєння. Я спробував вчинити інакше. Можливо, це ще не зовсім те, чого я хочу, але я можу пишатися собою, бо я зробив крок уперед. Принаймні я дізнаюся щось про себе та своє життя.
Лише уявімо собі: щойно я беруся за нову справу, вона одразу має бути успішною, інакше рішення було неправильним. Думаю, ви розумієте, що ми б навряд чи багато дізналися про себе, особливо у дитинстві. Коли нам щось не вдається протягом певного часу — це абсолютно нормально. Коли ми вирішуємо навчитися малювати, ми ж не очікуємо, що всі малюнки одразу будуть ідеальними.
Однак, коли ми пробуємо знайти роботу або стосунки, які нам підходять, то нерідко вимагаємо від себе одразу зрозуміти, чи це «те саме місце» або «та сама людина». Дорікаємо собі, що не побачили чогось на початку, що з нами щось не так. Але ж ми вчимося, пробуємо й пізнаємо. Це простір для подальшого кроку, інформація, яка допоможе нам рухатися далі.
Стратегія балансування
Можливо, ви зараз думаєте: Вам легко писати, але як я маю все це перелаштувати у своїй голові? Що я повинен/повинна зробити, щоб справді так думати? Першим хорошим кроком може стати реалістичне усвідомлення того, чому ми змінили своє життя. Що, власне, сталося? Якою ситуація була до змін?
Під впливом докорів сумління та тривоги ми схильні повертатися до колишньої роботи чи стосунків, бо прикрашаємо минуле. Ми забуваємо про причини змін. Якщо ми самі собі реалістично опишемо ситуацію, в якій перебували (бодай і ситуацію, через яку ми зробили помилку), то, можливо, одразу почнемо ставитися до себе приязніше.
В нас була на це причина. Ми не знали того, що знаємо зараз. Ми зробили так, як вважали за краще в ту мить. Згодом ми зможемо обирати між двома типами так званих стратегій балансування: або ми зосередимося на проблемі, або на своїх емоціях.
У нас щось не вийшло. Ми опинилися в нелегкій ситуації, і, цілком можливо, ми не можемо її змінити протягом певного часу. Наприклад, ми змушені залишатися на роботі, у стосунках чи місці, де не почуваємося повністю щасливими, але інакше поки що не виходить. Проте є дещо, на що ми завжди можемо вплинути, — це наші емоції та наш підхід:
- Яким є моє ставлення до теперішньої ситуації? Чи можу я знайти в ній щось хороше?
- Чи може ця ситуація допомогти мені у майбутньому? Я можу чогось навчитися?
- Чи може мене щось задовольнити у цій ситуації?
- Що я можу зробити, щоб покращити свій стан?
Хоча Катя й досі почувається нещасною через своє рішення змінити роботу, поступово вона стала зосереджуватися на практичних речах, яких може навчитися на новій роботі. Цих речей небагато, однак щось та й знайдеться. Вона постаралася знайти бонус: на що їй варто буде звернути увагу під час наступного пошуку роботи.
Одночасно вона працювала над тим, щоб пробачити собі, оскільки вона не змогла одразу під час співбесіди з’ясувати багато речей, про які дізналася вже безпосередньо під час роботи. Наприклад, вона не знала, як насправді працює відділення, які там стосунки, наскільки суворий та небалакучий начальник. Вона мала лише викривлене уявлення, яке отримала під час співбесіди.
Алексу після розриву стосунків було самотньо, він був невдоволений ситуацією. Він намагався зосередитися на своїх емоціях — звідки ж береться те, що він проживає. Він почав вивчати себе. Дав собі час, щоб знайти те, що любить, — не у стосунках, а сам. Він зрозумів, що має велику потребу робити інших людей щасливими, піклуватися про їхній комфорт.
Алекс був переконаний, що може задовольнити цю потребу переважно у партнерських стосунках. Але зараз він почав реалізовувати її і в інших місцях: став асистувати хлопчику‑аутисту. Він сам не очікував, як це наповнить його життя та скільки щастя принесе.
Частина мого життя
Обидві історії навіяні уривками з реального життя, де люди потрапили до скрутного становища: вони вирішили зробити крок уперед, але замість винагороди отримали ляпаса. Життєвий урок. Немає ідеального способу з цим упоратися. Єдине, чого ми не повинні робити, — це відвертатися від проблем та вдавати, що їх немає.
Боротися з невідомим, неприємним чи болісним, боротися зі своїми помилками, хибами або неправильними рішеннями складно і вимагає багато енергії. Може з’явитися відчуття, що ситуація нас пригнічує, проте ми завжди можемо покластися на себе та на те, чого ми завдяки їй навчилися або ще навчимося. Що нового ми про себе дізналися, як це збагатило наш внутрішній світ.
В нашому житті хиби та помилки дуже цінні. Лише уявімо собі, що було б, якби ми повинні були все знати без попереднього досвіду: чого ми не хочемо та що нам не потрібно в житті, які партнери нам не підходять. Тільки після того, як ми проживемо щось неприємне на власній шкурі, ми зможемо по‑справжньому оцінити нові чи відмінні риси.
Наприклад, лише на цьому етапі ми зможемо надати перевагу іншому типу партнера. Оберемо радше надійного, ніж занадто активного та нестримного. Інтроверта, а не екстраверта. Або ж навпаки. Досвід навчає нас, де та з ким нам буде добре.
Якщо ви саме зараз дорікаєте собі, що повинні були чи могли зробити щось інакше, спробуйте натомість подумати, чим саме може бути корисною ця мить. Знайдіть у неприємних речах щось прекрасне. Я вірю, що навіть ця ситуація з часом зміниться. Кожна помилка, промах, кожна уявна хиба можуть нас чогось навчити.
Якщо голос у вашій голові каже, що помилятися погано, а кожен промах має бути покараним, спробуйте йому відповісти: Я знаю, можливо, це рішення не було найкращим, але нічого. Тоді це було важливим і здавалося правильним. У будь‑якому випадку я щось із цього отримаю. Можливо, не зараз, але у майбутньому точно. Я вдячний/вдячна за кожен досвід. А головне… я хвалю себе за сміливість спробувати щось змінити у своєму житті.
І наостанок я б хотіла відзначити — ви сміливі! Кожен, хто має хоробрість вийти з чогось, що, як він знає, є для нього знайомим, безпечним, але водночас неприємним, має неабияку хоробрість та мужність. Я поважаю кожного, хто робить крок і щось пробує, тому що завжди є ризик впасти. Є ризик, що щось не вийде, але він все одно береться за справу.
Я вірю, що в результаті це завжди принесе щось хороше. Нагороду за сміливість. Щось, що допоможе вам впоратися з цією неприємною ситуацією.
Переклад: Ольга Долга