Болить‑болить і не хоче переболіти. Спогади виринають то тут, то там. Іноді з цим пов’язана якась дилема, неможливе рішення, в якому всі варіанти — неправильні та жодному з них неможливо надати перевагу. Або просто бажання «нарешті з цим покінчити». Наприклад, ми щиро намагаємося стати віч‑на‑віч із проблемою, зануритися в неї по вуха, пережити всі емоції… і мати спокій. Але це не працює.
Переважно пекучі питання нашої душі пов’язані з якимось типом кохання. Або з її відсутністю.
- Я люблю її, а вона мене ні. Та я не можу перестати її любити і не можу любити нікого іншого. І це триває вже понад два роки. Може, варто побути на самоті? Чи зміг би я так?
- Ми розлучились, але мені й далі болить. Я більше не хочу на нього чекати, проте все ще чекаю. Не хочу більше відчувати біль. Хочу вже про нього забути. Може, поїхати кудись на вихідні, проплакати там два дні, а потім заспокоїтись?
- Я втратила дитину. Минуло трохи часу, всі поводяться так, наче в мене все гаразд, а я вже надто довго горюю, і краще б завагітніти знову. Я навіть не можу цього уявити. Чи варто ще раз спробувати? Або я врешті‑решт буду без дітей?
- Щоразу, коли я зустрічаюся зі своєю мамою, то йду із зустрічі скривджена й без розуміння. Але обірвати з нею зв’язок, як дехто радить, втратити її зовсім, а разом з тим і надію, що наші стосунки коли‑небудь виправляться? Це неможливо. Отже, рішення немає? Чи я приречена вічно цим перейматися?
Звичайно, це можуть бути менш гострі питання. Але важливо, що хоч багато життєвих ситуацій можна вирішити бодай якось (навіть якщо ми й не знаємо, чи правильно), іноді рішення просто немає. Наприклад, ми не можемо «вирішувати» наші емоції смутку, жалоби та втрати. Та й загалом процес переживання емоцій якось набагато вищий від нашої волі, ніж хотілося б.
Емоції не можна переосмислити чи виправдати розумом. Розумні рішення не працюють. Розум проблеми серця не вирішує, зазвичай він просто не знає, як це зробити. Це схоже на спробу полагодити машину шоколадним батончиком. У серця є причини, про які розум не знає.
Іноді нас спокушають розв’язувати такі «проблеми» різноманітними семінарами протягом вихідних чи прискореною терапією, як правило, якимись альтернативними способами, які змушують нас багато плакати та обіцяють велику інтенсивність досвіду.
До того, як знатимете відповіді, живіть питаннями
Я не хочу сказати, що не можна насолоджуватись емоціями чи що це не корисно. Я не рекомендую відсікати емоції або придушувати їх. Якщо ми сприймаємо семінар вихідного дня як нагоду нарешті знайти час і простір для наших емоцій, це чудово. Також корисно зрозуміти джерела своїх емоцій або поглибити їх усвідомлення.
Не менш гарна ідея шукати класичну психотерапію, коли мені всього забагато, коли я в скрутному становищі, коли відчуваю себе в глухому куті, коли мені потрібно знову підключитися до того, чого я по‑справжньому хочу й потребую і що буде найкраще для мене. Це справді може допомогти прийняти якесь рішення.
Але я хочу сказати, що бувають моменти, коли ти просто не можеш пришвидшити переживання чогось. Хліб не сходить за п’ять хвилин, вагітна не народжує раніше, ніж за дев’ять місяців, навіть якщо зосередиться на своїй вагітності. Схожа ситуація з емоціями, життям та з процесами в людському серці загалом.
Іноді як психотерапевт я відчуваю дуже сильне бажання змахнути чарівною паличкою і виправити все в житті клієнта. Або зрушити його з того місця, де він є зараз, і відвезти його літаком у майбутнє, де йому буде добре. Але так не буває.
Часом психотерапевт, партнер або подруга можуть просто пройти весь шлях із людиною до майбутнього, бути поруч, щоб цій людині хоч іноді було на кого спертися.
У такі моменти я згадую слова Райнера Марії Рільке, який писав у листі до молодого поета: “Я був би радий попросити Вас, найкраще як тільки можу, набратися терпіння до всього, що не вирішено у вашому серці… і постаратися полюбити самі питання, як замкнені кімнати або книги, написані дуже далекою мовою.
Не шукайте зараз відповідей, які не можуть бути Вам дані, бо тоді Ви не зможете їх використати. І йдеться про те, щоб усе було корисним. Живіть цими питаннями зараз. Можливо, Ваше життя повільно відкриє відповіді одного далекого дня, перш ніж Ви це помітите”.
Бережімо свою душу у важкі часи
Якщо ви зараз перебуваєте у подібній дилемі, цілком ймовірно, що наведена вище цитата буде вас тільки нервувати. Тривалий час ці слова були на робочому столі мого комп'ютеру і нервували мене щоразу, як мій погляд на них зупинявся. Але водночас це було найправдивіше, що хтось міг мені тоді сказати.
Чи означає це, що ви нічого не можете зробити, лише страждати на самоті? Зовсім ні. Саме в такі моменти дуже важливо бути добрим до себе і дбати про себе. Знайдіть підтримку серед близьких людей чи в психотерапії. Когось, хто був би з вами поряд аж до кінця цієї історії, щоб ви мали з ким поговорити, того, хто буде тримати вас за руку, і на чиєму плечі ви будете плакати.
Бо для того, щоб хліб зійшов, йому потрібні тепло та відповідні інгредієнти. Щоб вагітна за дев’ять місяців народила здорову й спокійну дитину, їй потрібен догляд, підтримка, відпочинок і повноцінне харчування. У важкі часи важливо добре відчувати свої потреби та піклуватися про свою душу.
І завдяки цьому з часом нарешті можна буде почути тихий та несміливий голос серця, який проведе нас крізь труднощі й підкаже (хай і в супроводі постійних вигуків наших сумнівів), що буде добрим саме для нас.
А одного разу ми просто усвідомимо, що вже пройшли вершину цієї історії і зовсім скоро зможемо озирнутися назад та побачити її здалеку.