Депресія в стосунках

Людина з депресивним настроєм дуже піклується про стосунки. І в цьому вся біда.

Kristina Sarisová

Kristina Sarisová
Psycholožka

29. 8. 2022

Симптоми депресії пронизують усі сфери життя. Вони впливають на проживання, мотивацію та загальну енергію. У близьких стосунках вони можуть створювати динаміку, яка з зовнішнього погляду не має логіки, однак психоаналітична оптика може багато чого нам прояснити.

Люди з депресією, як правило, схильні формувати залежні стосунки — в обох напрямках. Оскільки вони бояться потенційної втрати, яка би виявила їхню порожнечу й нереалізованість, вони або дуже сильно прив’язуються до партнера, або, навпаки, прив’язують партнера до себе. Усе це відбувається на несвідомому рівні. Залежність від стосунків забезпечує принаймні уявну впевненість у тому, що людина з депресією не залишиться покинутою та самотньою.

Це знання її дуже заспокоює, адже втрата близької людини — те, чого вона боїться найбільше й чого намагається уникати, наскільки це можливо. Партнерські стосунки для людини з депресивними ознаками є альфою й омегою її життя. Будь‑яку дистанцію в стосунках вона зазвичай сприймає як загрозу, яка спричиняє розпачливі почуття, — її також дуже обтяжують звичайні конфронтації й конфлікти.

Однак у стосунках цілком природно і здорово, коли партнери зближуються, а потім віддаляються. Ця відстань може приймати форму, коли людина більше хоче проводити вільний час на самоті, займатися своїми хобі або навіть замкнутися в собі. Наближення і віддалення створюють динаміку стосунків.

Два боки медалі

Для людей із депресією характерна глибока здатність до емпатії та любові, за допомогою яких вони можуть створювати дуже гарну базу для стосунків. Вони спроможні поважати свого партнера, приймати його з усім, що йому належить, бути добрими й щирими до нього та давати йому відчути, що вони його підтримують.

Таке про‑партнерське налаштування і ставлення мають зазвичай люди з депресивними ознаками. Люди, які борються з глибоким депресивним станом, зазвичай діють на двох рівнях.

1. Взаємини з партнером чітко визначаються страхом втрати

Тому вони намагаються максимально підлаштуватися під нього, переймають його погляди, мислення, намагаються йому у всьому догодити, живуть його життям, а не своїм, оскільки кожне розмежування збільшує ступінь відчуження й загрозу потенційної втрати зростає.

У крайній формі депресивна людина відмовляється від своєї дорослості та повертається до дитячої ролі. Так вона стає все більш залежною й безпорадною з баченням того, що в такій позиції партнер не може її покинути. Мантра — головне не бути самотнім і не наражатися на проживання самотності, заради чого вони здатні майже на все.

Безсилля й беззахисність у партнера часто викликає почуття неадекватності і провини в тому випадку, якщо особа, про яку йдеться, хотіла би таку людину покинути. Так виникає залежність, яка може працювати й навпаки. Аби гарантувати, що партнер її не покине, депресивна людина «перетворює» його в беззахисну дитину й намагається максимально утримувати його в такому положенні.

Аби зберегти гарний імідж коханої людини, яку вона не хоче втратити, депресивна людина формує до неї дитячий підхід, заснований на ідеалізації та непомічанні її темних сторін. Просте визнання того, що партнер може бути не таким бездоганним та ідеальним, яким його вважає депресивна людина, вже може бути ознакою відчуження. Саме тому вона максимально уникає обміну думками та суперечок, які би також могли поставити під загрозу близькість.

2. Надмірна турбота й опіка партнера

Під цим часто ховається бажання контролювати іншого, яке знову ж таки виникає через страх його втратити. Якщо таким способом людина не прив'яже партнера до себе, вона перейде до викликання почуття провини: я піклуюся про тебе якнайкраще, я роблю все для тебе, а ти відплачуєш мені тим, що хочеш покинути мене. Депресивна людина згодом може почати маніпулювати своїм партнером, погрожуючи щось зробити з собою або заявляючи, що життя без нього не має сенсу.

Пригнічена агресія

Для депресивної динаміки характерне придушення агресивних імпульсів. Часто буває так, що агресію, яку ці люди відчувають щодо якоїсь особи, вони не вентилюють до неї, а повертають проти себе. Згодом це може проявлятися у вигляді самодеструктивної поведінки в різних формах — залежностей, постійного перебування тільки в деструктивних стосунках, незавершення навчання тощо.

Пригнічена агресія та прихована лють забирають життєву енергію й силу. Тоді людина почувається постійно втомленою і виснаженою, їй нічого не цікаво й не приносить радість, і тому вона все глибше впадає в депресію. Мотивом цієї поведінки є знову ж таки девіз головне не втратити партнера чи близьку особу.

Такі люди не дозволяють собі проявити агресію. Більщ‑менш так само вони поводяться і в інших стосунках. Вони не проявляють гніву, натомість можуть трансформувати його в миролюбність і часто надмірну турботу.

Ще одним виходом агресії можуть бути постійні нарікання, розмови про те, наскільки їхнє життя жахливе, що всі і все проти них. Так хоча би невеликою мірою вони випускають пару, яка в них накопичується. Загалом вони можуть поширювати дуже негативну атмосферу, важку для оточення.

Страх індивідуації

Бути автономною істотою означає відокремитися. Депресивна людина боїться стати сама собою, тому що це означає йти власним шляхом. Індивідуація — це процес, який триває все життя. Якщо ми розвиваємося згідно з нашою самістю, ми все більше відрізняємося від інших і визначаємо себе. Зростають наша індивідуальність та унікальність.

Так ми відокремлюємося від інших, і може статися, що ми втратимо деяких людей у ​​своєму житті. Наші шляхи, чи, точніше, ментальні налаштування, більше не перетнуться, і це природно. Що менше уваги ми приділяємо розвитку власного «я», своєї сутності, і що менше ми стаємо самими собою, то більше нам потрібні інші люди та прив’язаність до них.

Вони є для нас якорем і штурвалом одночасно. Однак тоді ми не живемо своїм власним життям, а стаємо тінню життя іншого. І, оскільки він веде нас своєю індивідуацією, а ми слідуємо за ним, у нас немає власного напрямку. І через це нас також може лякати потенційна втрата цієї близької людини, адже ми втратимо не «тільки» її, а й наш напрямок у житті.

Страх індивідуації може прявлятися в повсякденному житті у вигляді низької асертивності, яка призводить до того, що депресивна людина не спроможня сказати про те, чого вона хоче й потребує, не кажучи вже про те, аби в здоровий спосіб боротися за це. Такий розвиток подій ще більше підтверджує, що вона на це не здатна, підриває її самооцінку й посилює її залежність від інших. Згодом вона займає пасивну позицію, коли очікує, що все в житті прийде до неї зовні й саме собою.

Байдужість

Оточуючі часто вважають депресивних людей пасивними й ледачими, однак саме в цьому проявляється їхня депресивна динаміка. Апатичний підхід спричинений їхньою слабкою психічною силою: вони не вірять, що на щось здатні та взагалі можуть своїми діями впливати на щось і досягати чогось.

Із цим також пов’язана невизначеність і незрозумілість у висловленні своїх потреб і побажань, що може спричиняти непорозуміння. Оскільки вони бояться самовизначатися і пробиватися, вони висловлюють свої бажання нечітко, часто так, щоб перш за все нікого не зачепити й нікому не нашкодити. Так вони часто отримують щось інше, ніж те, чого вони справді хотіли і вимагали, — що ще більше підсилює їхню думку, що їм не пощастило, а інші їх не розуміють.

Зовні їхнє ставлення часом здається смиренним і байдужим. Це може бути пов’язано з тим, що подразники з навколишнього світу доходять до них поверхнево, точніше, вони їх до себе не пускають. Вони спостерігають за навколишнім світом, сприймають те, що в ньому відбувається, але проживають це немов за склом.

Оскільки вони не зовсім присутні (це звичне й знайоме нам тут і зараз), вони сприймають світ і життя як нудні, сірі, сумні й порожні. Вони нічого не очікують, тому що живуть у переконанні, що вони не зможуть цього отримати, воно не призначене для них. При цьому вони спостерігають, що інші чогось чекають від життя, щось беруть собі, словом, живуть. Це, природно, може викликати в них заздрість.

У партнерстві важливо, щоб кожен реалізувався й розвивався як унікальна особистість, маючи достатньо простору й часу для себе. Тоді людина також зберігатиме свою самоповагу а, отже, і повагу свого партнера.

Якщо ми не розглядаємо самі себе як автономну істоту, у якої є достатньо сил, аби в здоровий спосіб постояти за себе й самовизначитися, як ми можемо очікувати, що наш партнер сприйматиме нас саме так?

Якщо один із партнерів розчиняється в іншому, він втрачає цю унікальність, і відбувається саме те, чого він боїться. Він втрачає повагу. Надмірна залежність може з часом перетворитися на тягар.

Оригінал статті чеською мовою

Nastavení soukromí

Můžeme povolit některé další služby pro analýzu návštěvnosti? Svůj souhlas můžete kdykoliv změnit nebo odvolat.

Více informací.