Нещодавно ми запитали у психотерапевтки Ольги Кунертової: Чи натрапляли Ви у своєму навчанні або професійному житті на глухий кут, про який би хотіли попередити читачів, а разом із ними, можливо, і своїх колег? Щось, у що Ви вірили, прийняли, але пізніше переоцінили?
Я не вірила, що хтось може бути по‑справжньому злим. Я вважала, що це просто люди, які не вміють захищати власні інтереси інакше, крім як маніпулювати іншими та поводитися агресивно. Я думала, що у схожих ситуаціях всі люди мають більш‑менш подібні емоції — достатньо постаратися зрозуміти мотиви їхньої поведінки. Завжди можна домовитися. Джерелом зла у суспільстві є нестача порозуміння та невелике бажання слухати одне одного.
Саме тому я намагалася вести своїх клієнтів, які переживали через певний конфлікт або непорозуміння, до того, щоб вони подивилися на ситуацію очима іншої людини і спробували зрозуміти, що він чи вона проживає та чого потребує.
У більшості випадків це допомагало клієнтові переоцінити ситуацію: перестати думати, що інша людина робить йому назло, та почати розвивати ситуації, в яких панує комфорт, хороший настрій тощо. Жоден конфлікт між двома людьми не триває 24 години на добу, і в житті з будь‑яким родичем або близькою людиною, нехай це буде партнер, батьки, власна дитина чи будь‑хто інший, завжди можна знайти моменти, коли їм добре разом.
Емпатія має межі
Варто визнати, що у моєму власному житті такий підхід здебільшого працював та досі працює, і, до певної міри, я від свого переконання не відрікаюся. На мою думку, більшість конфліктів справді виникає через непорозуміння та нашу підсвідому тенденцію звертати увагу на помилки.
Можна без кінця намагатися зрозуміти, чому інша людина робить саме цю дурницю, яка нас так мучить і злить. Без кінця наступати на ті ж самі граблі, роблячи речі, які провокують на відповідну поведінку. Наприклад, дружина, яка прагне від свого чоловіка більше уваги, але за нагоди завжди дорікає йому, дочекається скоріше того, що він буде всіляко уникати контакту з нею.
Однак порозуміння не є універсальним рішенням для всіх стосунків. Тепер я вважаю цю ідею почасти наївною, а в контексті психотерапії — і досить небезпечною.
Будь‑яке переконання терапевта, яке він насаджує без огляду на те, що думає та чого хоче його клієнт, призводить до того, що терапевт перестає цікавитися людиною перед собою, а натомість починає просувати певне рішення. Цим ми вже можемо нашкодити.
Насаджування ідеї розуміння іншої людини, до того ж ще й клієнту, призводить до ігнорування клієнтом власних потреб та розвиває в нього почуття провини. Це може утримувати його в токсичних стосунках довше, ніж потрібно. Прагнення порозумітися може навіть бути частиною певних патологічних моделей взаємної поведінки пари.
Існують речі, які не варто залишати так, як є, хай ми і розуміємо мотиви поведінки людини. Навіть тоді, коли він чи вона вибачається та намагається нам усе компенсувати.
Нездорові стосунки
Даша вирішила розлучитися із чоловіком, коли він видалив у неї на комп’ютері майже повністю готову дипломну роботу і пояснив це тим, що вона не може осоромити його десь в університеті такими дурницями. До того часу вона стверджувала, що її чоловік є загалом хорошою людиною, просто він травмований у дитинстві власними батьками, котрі його принижували, тому він потребує від неї багато захоплення та похвали — він відчуває загрозу в тому, що вона також може досягти в чомусь успіху.
Насправді він атакує її через те, що сам перебуває у відчаї, і завжди потім вибачається за це. Хвилини примирення зазвичай настільки прекрасні, що вартують того. До того ж у них є спільні діти, та й шлюбні обіцянки ніхто не відміняв. Але диплом став останньою краплею. Для неї це був нелегкий момент, проте він допоміг зрозуміти, що все має межі і життя в неї лише одне. Вона ж бо не хоче принести його в жертву людині, яка не дає їй досягти успіху.
Нарцисичні особистості поводяться саме так. Вони впевнені в своїй унікальності, вимагають, щоб інші люди захоплювалися ними та дбали про їхні потреби. Вони задоволені лише тоді, коли перебувають у центрі уваги. Потреби чи почуття інших людей їх не цікавлять. Чужі успіхи вони зазвичай знецінюють.
Для нарцисичного партнера/партнерки ви — той, кого він терпить лише через свою великодушність. Він буде без кінця повторювати, який ви егоїст, зовсім не цінуєте його жертви тощо. Він буде ревнувати до будь‑чого, чому ви приділяєте свою увагу, навіть до кота. Немає сенсу нічого заперечувати, опиратися, пояснювати чи сваритися.
Нарцисичні партнери просто не можуть погодитися з вашими аргументами — це б порушило їхню крихку душевну рівновагу. Життя з нарцисом може настільки підірвати вашу впевненість, що у вас виникне залежність від нього. І це не дивно, бо якщо ви будете без кінця слухати про свою нікчемність, врешті‑решт ви в неї повірите.
Нове життя
Випадок із дипломом допоміг Даші подивитися на конфлікт із чоловіком інакше: не як на непорозуміння або навіть наслідки того, що вона сама не докладає достатньо зусиль, а як на маніпуляції для утримання її під постійним контролем.
Згодом вона змогла відновити, дописати і захистити дипломну роботу. Вона отримала ступінь магістра майже у 50 років. Це допомогло їй відновити власну самооцінку, що було ще важливіше. Вона переїхала від чоловіка та почала жити сама, утримуючи себе і дітей. Отримала свободу та право жити власним життям.
Мені ж співпраця з Дашею допомогла зрозуміти, що вплинути на поведінку окремих людей власним ставленням до них практично неможливо. Вони не прагнуть порозумітися, а хочуть тримати іншу людину в постійній напрузі та невпевненості.
Намагатися пристосуватися до такої людини може бути небезпечно, і вимагати цього від клієнтів нечесно. Хочемо ми цього чи ні, але ми для клієнтів є авторитетом, а тому не мали б примушувати їх робити щось, що заздалегідь приречене на провал. Для людини, виснаженої життям із нарцисом чи іншим патологічним партнером, це може бути останній цвях у труну її самооцінки.
Переклад: Ольга Долга