Молодь не сприймає онлайн і офлайн світ окремо. Вони невпинно занурені в інформаційний потік і коли винурюються з нього, відчувають тривогу. Віхи розвитку з психологічного погляду не змінюються, але сучасні підлітки проходять їх у зовсім інших умовах. Про основні чинники, які сьогодні впливають на підлітковий період, говоримо з психотерапевтом Міхалом Книгою.
З погляду старших поколінь, у них усе є. Чого сьогодні бракує молоді?
Сучасний «віртуальний» світ — це світ без кордонів. Не можна сказати, що тут закінчується а тут починається. Для того, щоби я мав як підліток змогу відшукати, хто я власне такий, мені потрібно визначитися. Відмовитися й бунтувати проти того, що дано, і так для мене застаріле. Мені потрібна стіна, проти якої я можу стати, знести її і створити свою. Однак у наш час комплексні цінності та стандарти або повністю відсутні, або змінюються з величезною швидкістю. Вони не міцні, а віртуальні, текучі, і проти таких дуже важко визначитися.
Як це впливає на процес дозрівання?
Погляньте, де ми були десять років тому, а де ми зараз. Ми переживаємо неймовірну кількість змін, до яких у нас навіть немає достатньо простору та часу пристосуватися. Потяг продовжує рухатися, і те, що діяло вчора, сьогодні вже не діє. Тож як і коли мені, як підлітку, зрозуміти, хто я, коли щодня все по іншому? Одного дня я щось виберу, але моє рішення відразу поставлене під питання через інші стимули, і я знову стою перед цим океаном можливостей. Я завжди згадую «Братів Карамазових» Достоєвського, а саме репліку одного з братів: «Якщо Бога немає, то все дозволено». Коли немає ладу, правил, даності, тоді можливо повністю все, і це дуже тривожно. Я часто зустрічаю молодих клієнтів, які не знають, на що покластися, від чого відштовхнутися у своєму житті. Їм нема за що триматися, у плані навчання, професії, взаємин. Коли я можу що завгодно, я є всім і водночас нічим. Тим важче я знаходжу відповідь на питання, хто я власне такий.
Британський соціолог Джон Томас описує сьогоднішню молодь як сучасних Робінзонів.
У контексті сьогодення відчуття самотності чи розгубленості ще більше посилюється через величезний тиск суспільства на продуктивність. Що я роблю, як виглядаю, що я вмію. Коли я зроблю помилку або в мене щось не вийде, це має великий відгук і вплив: зі мною щось не так. Отже, з одного боку є великий тиск, щоби бути «ідеальним» на всіх фронтах, з іншого боку але немає стабільної опори чи цінностей, на які я можу покластися. Підлітки тому часто опиняються в безвихідній ситуації. Вони стараються впоратися з вимогами батьків, свого оточення і школи, докладають величезних зусиль, що може призвести до почуття тривоги. Від неї вони потім ховаються в цифровому світі, який але парадоксально тривогу ще підживлює.
Управління емоціями
Як вирватися з цього замкненого кола?
Цифровий світ працює насамперед на основі емоцій, які він у нас викликає. У підлітковому віці, у період активного виробництва гормонів, ми природно відчуваємо екстремальні емоційні коливання, які зараз ще посилюються цифровим світом. Уявний довідник із цього непростого завдання тому може, з мого погляду, бути сама робота з емоціями. Необхідно зупинитися, звернути увагу на свої процеси мислення, сприймати свої почуття, і таким способом не полегшувати роботу цифровому світу.
Але це непросте завдання навіть для більш досвідченої людини.
Для початку важливо усвідомити, що в мені віртуальний світ викликає. Відрізняти, що означає кожна емоція, назвати, що я відчуваю, або що мені потрібно. Ми маємо емоції як приємні, так і неприємні, і питання в тому, що ми можемо з ними робити. Ми не мусимо ними тільки руйнуватись. Ми можемо їх усвідомити, назвати й шукати способи, як із ними працювати.
Як почати?
Коли мене щось роздратує і я знаходжу притулок у цифровому світі, наприклад, я просто «залізаю в соцмережі», то мій гнів через велику кількість емоційних імпульсів несвідомо ще більше наростає або переростає в інші емоції — як‑от тривога, відчуття несправедливості, ревнощі. Тому ми мусимо старатися вийти зі своїх почуттів, здобути неупереджений погляд і спробувати окремі емоції розпізнати. Шукати їхнє походження й потім на ньому зосередитись.
Як одна емоція перетворюється на заплутаний набір емоцій?
Цифровий світ заграє з нашими емоціями й загалом примножує наше переживання. У такому емоційно насиченому просторі важко орієнтуватися у власних емоціях. Підлітки занурюються в нього, несвідомо дають йому змогу розбурхати свої емоційні рівні, але як впоратися з результатом — це вже тільки їхня справа.
Чи можуть потім бути реакції та поведінка підлітків у реальності неадекватними?
Реальний світ і віртуальний світ сприймаємо як два окремі, паралельні світи вже тільки ми — старше покоління, яке виросло без цифрових медіа. Для підлітків ці світи зливаються в один. Вони народилися в такому світі, така їхня реальність і іншої вони не знають. Вони спускаються по природних емоційних американських гірках, які сьогодні завдяки невпинному потоку стимулів із віртуального світу в деяких місцях значно стрімкіші.
Це, мабуть, виснажує.
Тому я порівнюю дорослішання з американськими гірками. Емоційно забарвлені подразники спричиняють посилене спливання адреналіну, рівень якого різко коливається. Таким способом, підлітки перебувають у постійному стані тривоги, який непомітний, але значно виснажливий.
Що потрібно підліткам у сучасному світі?
Нудьгу. Можливість немати що робити. Очікуючи поїзд, вони одразу беруть у руки телефон, під час обіду читають новини зі світу, беруть із собою телефон і до туалету й у ліжко. У кожну вільну хвилину вони занурюються в цифровий світ і постійно вбирають нову інформацію та стимули. Їм бракує можливості проводити час самим із собою, з власною головою. Залишити думки вільно текти, не слідувати викривленим ідеалам і таким способом створювати власну ідентичність.
Чому нудьга важлива для формування ідентичності?
Вона дає нам час і простір для того, щоб усе, що ввійшло в нас, оселилося. Зупиняємось і фільтруємо.
То чи це правильний шлях для пошуку себе та своєї сутності?
Саме так, але її дуже мало. Як ми вже говорили, сучасне покоління підлітків не сприймає онлайн і офлайн світ окремо. Їхня реальність — віртуальна. Вони щодня занурюються в потік інформації, і тому повністю природно, що в «щасливий» момент бездіяльності вони відчувають тривогу. Під накопиченою інформацією та емоціями їх тисне власне я, до якого їм але потрібно продратися, тому вони найчастіше обирають можливість повторної втечі у віртуальний світ.
Чи виникає ця тривога через перенасиченість?
Частково так. Підлітки не знають, з якої сторони вони мають до всіх цих накопичених інформацій і емоцій підійти. Крім того, у контексті сучасного суспільства продуктивності я часто стикаюся з почуттям провини в підлітків. що вони байдужі чи ліниві. Ми забуваємо чи не розуміємо, що це «нічого не робити» завжди було важливою діяльністю для розвитку власної ідентичності.
Отже, як запобігти тривожності? Як правильно нудьгувати?
У своїй практиці я бачу, що цей рецепт сьогоднішні підлітки повільно, але впевнено знаходять самі. Вони більше цікавляться темами саморозвитку, турботи про себе, стратегіями добробуту. Швидкість і продуктивність сучасного світу навчать нові покоління зупинятися й піклуватися про себе. Я з оптимізмом вірю, що це спосіб зробити віртуальний світ для них хорошим слугою, а не поганим господарем.