Прагнення бути прийнятими — це те, з чим певною мірою маємо справу ми всі. Втім, у деяких людей воно може бути трохи болісним і помітно впливати на задоволення від життя та здатність комунікувати. Під час кожної зустрічі такі люди ставлять собі в умі дуже багато запитань і змушують себе контролювати свою поведінку більше, ніж це потрібно. Комунікація для них є стресом та безупинним прорахунком, як привабити інших. Згодом це призводить до деякої неприродності.
- «Я поводжуся з людьми відсторонено».
- «Інші відчувають, що від мене іде зверхність, але я не така».
- «Мені потрібно схилити до себе людей, щоб я їм подобалася».
Хоч у якому середовищі ви виросли, з часом ви сформувалися відповідно до того, як на вас реагували (або не реагували) інші. Ви зайняли певну позицію, яка виявилася для вас ефективною, але наслідки від неї можуть бути різними.
Майже всі ми знаємо випадки, коли дитина, якій не вистачає батьківської уваги, всіляко намагається її привернути, іноді й у не дуже доречний спосіб. Люди, які виросли в такому середовищі, у дорослому віці часто відчувають, що інші їх не помічають. Коли ж вони привертають до себе увагу, то отримують у відповідь неприємний удар у вигляді відмови або неуважності. Вони почуваються неуспішними, можуть озлобитися й саме так вести свою комунікацію з іншими.
«Коли я була малою, мені потрібно було докласти багато зусиль, аби хтось звернув на мене увагу. Пам’ятаю, що мама ніколи особливо мною не цікавилася, і тому я дуже злилася. Тільки тоді мене помічали, хай навіть зазвичай після цього було покарання. Я навчилася штовхатися ліктями. Коли я спілкуюся з кимось, люди часто відчувають у мені напруженість. Я не дуже успішна, люди переважно обходять мене стороною», — поділилася зі мною на консультації Клара.
Вона виростила в собі відчуття, що вона нікому не цікава і взагалі не хоче жодної уваги, їй часто здається, що люди її радше відкидають. Вона випромінює віддаленість і недовіру, а це відображається на тому, як її сприймають. Щоб не привертати уваги, вона навіть одягає чорний непомітний одяг, щоб, як каже вона сама, зливатися з оточенням.
Нині Клара з’ясовує, ким є насправді, і шукає, як освоїти нове ставлення до себе і свого оточення. Вона не довіряє ні людям, ні собі, і так певний час триватиме, перш ніж вона зможе вийти назовні зі своєї «безпечної» мушлі.
Задовольнити інших
Протилежним прикладом того, як можна знайти прийняття, — є підхід people pleaser, тобто людини, яка догоджає, намагається за будь‑яку ціну зберігати добрі взаємини з іншими та робити їх щасливими. Вона часто здатна відмовити навіть самій собі лише для того, щоб догодити та сподобатися іншим. Вона погано вміє говорити «ні», тому часто досить швидко вичерпує свої ресурси.
На деяких своїх життєвих етапах такого догоджальника впізнала в собі я. Якщо ви працюєте в професії, де піклуєтеся про когось або будь‑яким чином допомагаєте людям, у вас можуть бути подібні схильності. Я навчилася розпізнавати схожі ситуації і запитувати себе, чи свідомо я в цей момент граю цю роль.
Коли я їздила до старшої школи, то бачила на вулиці продавців, які намагалися нав’язати мені товар. Лише за деякий час я змирилася з тим, що нічого від них не брати — нормально. Я зрозуміла, що якщо я ввічливо скажу «ні», то нікого не «вб'ю». Страх, що своєю відмовою я завдам болю, був великий. Для тих, хто намагається ладнати з усіма і всім догоджати, сказати «ні» без почуття провини справді проблема.
У такому разі головні зусилля професійний догоджальник спрямовує на задоволення потреб інших, щоб вони почувалися добре. Однак за цим стоїть власна сильна потреба в прийнятті, любові або самоствердженні. А також певна небезпека: що більше ви зайняті іншими, то більше забуваєте задовольнити свої потреби та поповнити джерела енергії.
Чксто ці люди мають відчуття, що вони можуть віддати себе мало не повністю, але їм це не повертається так, як вони б потребували. Переважно вони діють із позиції очікування: якщо я щось зроблю для них, вони зроблять щось для мене у відповідь. Однак ця стратегія, як правило, призводить до вигорання. Потреба в енергії справді висока.
Час на себе
За надмірною турботою про інших також може стояти бажання відвернути увагу від власного життя. Догоджальник боїться відповідальності за себе, тому зосереджується на благах інших. Утім, це тимчасова милиця. У той момент, коли він має простір подумати про себе і починає ставити себе на перше місце (як йому скрізь радять), він раптом стає невпевненим.
Віч‑на‑віч із неприємними відчуттями — насправді я не знаю, хто я і чого хочу. Він може зробити висновок, що замість того, аби залишатися наодинці зі своїми думками та відчуттям порожнечі, краще піти подбати про когось іншого, залатати неприємне відчуття «нікчемності».
Догоджальники відчувають у собі потребу бути добрими до інших. Доброта часто є однією з їхніх головних цінностей. Але іноді вони забувають використовувати її щодо себе. Дозволити собі звернути увагу на свою чутливість, дозволити собі бути добрим до себе і, перш за все, намагатися задовольнити свої потреби — це важливі звички, які їм потрібно освоїти.
Це не приходить відразу, і потрібен час, перш ніж ми дозволимо собі цю «розкіш». Іноді достатньо простого усвідомлення — коли я добрий і корисний іншим, чи я добрий і до себе? Або ж, як каже Пауло Коельйо: «Коли ви говорите “так” іншим, переконайтеся, що ви не говорите “ні” собі».
Я й інші
Одним із головних мотиваторів також є невпевненість і потреба не бути сприйнятим як безсердечний егоїст. Існує тонка межа між здоровим задоволенням своїх потреб та егоїзмом, і догоджальники іноді сумніваються, до якої міри вони можуть собі щось «дозволити».
Особисто я цю межу сприймаю так: я знаю свої ролі та пов’язані з ними обов’язки, які беру на себе у співпраці зі своїми близькими. Коли я їх виконала, я знаю, що настав час для мене.
Якщо я внутрішньо відчуваю, що попіклувалася про дітей або ж домовилася, що про їхні потреби подбає хтось інший, настає час для мене, коли я можу піти повечеряти з подругою, але іноді також буває навпаки. Коли я приходжу додому з роботи, родина знає, що мені потрібен час для себе, щоб задовольнити свої потреби (душ, їжа, кава), щоб далі я могла повністю та з відчуттям внутрішнього благополуччя присвятити їм себе.
Розуміння того, що коли мої ресурси вичерпані, я не зможу добре служити іншим (навіть якби хотів), є тут ключовим, якщо ми хочемо бути добрим прикладом для наших близьких або дітей, які зблизька спостерігають за нашими діями.
Багато людей вірять, що їхня цінність полягає в задоволенні потреб інших, і начебто забувають, що передовсім ключове — розпізнати власну сутність. Якщо ми живемо життям інших, ми втрачаємо можливість збагатити їх своїми знаннями чи думками, а наша добросердечність, незважаючи на всі наші зусилля, стає слабшою.
Позитивна самосвідомість також може спричинити фундаментальні зміни в житті інших. Якщо ми знайдемо час, щоб краще пізнати себе, ми зможемо використати наші унікальні здібності, щоб допомогти набагато більшій кількості людей, які дійсно цього варті, з тією різницею, що це не виснажуватиме нас, а натомість заряджатиме. Тоді ми в потрібному місці в потрібній компанії.
Якби я міг, чого б я справді хотів?
Дуже просте питання, на яке може бути на диво важко відповісти, особливо якщо ви дивитеся на себе з нижньої перекладини уявної драбини. Вміти відчувати і називати те, чого ми дійсно хочемо, відчувати емоцію, заряджену енергією «ось воно, ось чого я хочу!», — це те, що ми всі можемо тренувати.
Ви можете поміркувати про те, чого б ви хотіли, аби вам, наприклад, приніс наступний тиждень. Це дає напрочуд цікаві результати, і з власного досвіду можу сказати, що іноді голова буквально закипає. Головна перевага цієї вправи полягає в тому, що ви даєте простір своїм потребам і бажанням, що, своєю чергою, є кроком до того, щоб не чіплятися за свою роль догоджальника.
Якщо ви у своєму житті вже тривалий час не почуваєтеся добре, можливо, настав час поставити собі фундаментальне запитання: що змінилося б, якби ви залишили поточну роботу, припинили стосунки, перестали спілкуватися з людьми, які вам нічого не приносять? Коли ви усвідомлюєте, у яких соціальних системах вам погано, і розумієте, що б могло змінитися, якби ви їх покинули, ви раптом відчуваєте приплив енергії та певне полегшення.
Коли я робила цю вправу з клієнткою, після того, як я запитала її, що б вона зробила, якби розірвала свої теперішні стосунки, вона помітно загорілася й почала думати про багато можливостей: подорожувати, ходити на танцювальні курси, довше спати на вихідних, більше гуляти з друзями… Було помітно, що в її нинішньому житті не все добре, але в неї просто не було достатньо вагомих причин, щоб це змінити.
Дайте собі час розпитати самих себе і відчути, що для вас добре, а що ні. Відчуйте, наскільки добре ви задовольняєте свої потреби та бажання. Якщо ви були догоджальником усе своє життя, може знадобитися деякий час, щоб це усвідомити і зрозуміти, де ви витрачаєте енергію і не відчуваєте віддачі. Перевірте, де ви стримуєтеся більше через страх перед реакцією інших, ніж через відчуття того, чого ви насправді хочете.
Переклад: Тетяна Сопронюк