Ілюстрація: Петр Деймек

Піддайтеся втомі

Відпочинок — це не нагорода. Це основа, на якій ґрунтується все, що ми робимо.

Aneta Langrová

Aneta Langrová
Psycholožka

1. 9. 2022

Магній, пігулки, вітаміни. Заняття спортом, медитація, йога. Зберіться з духом. Не здавайтеся. Витримайте. Ви все подолаєте. Ви зможете виконувати те саме, що й кілька тижнів тому або вчора. Немає часу на втому. Ви не можете собі її дозволити. Ви мусите працювати… Деяким читачам ці речення можуть здатися знайомими. Від нас очікують продуктивності, а часто ще й гарного, оптимістичного настрою. Ми повинні бути ефективними, енергійними, дієвими і, звісно, ​​в доброму настрої. Відпочинок зазвичай не стоїть на порядку денному. Коли настає втома, ми повинні її позбутися. Махнути над нею рукою: зараз не час тинятися. Я повинен довести це до кінця. Це не можна скасувати. Не можна пропустити. Мені це зараз зовсім не годиться. Ніхто б не зрозумів.

Якщо ви вимовляєте подібні речення (подумки чи вголос), повірте, що ви не самі. Нинішній час не надто сприятливий для втоми, а відпочинок чи бездіяльність є для багатьох людей ознакою ліні, небажання чи, що ще гірше, некомпетентності. Досягнення результатів, продуктивність, успіх, навантаження, ефективність і заповнений до розриву календар зазвичай навпаки буває джерелом захоплення. Бажаним результатом.

Ще в дитинстві ми можемо почути від дорослих: дивися, який він вправний! Чого він уже досяг. Який він успішний у спорті, у школі, чим займається на роботі! Подивися, що в нього вже є й де він. А що ти? Що важливого робиш ти? Якби ж відповідь у такі моменти була: Ну, можливо, з твоєї точки зору, нічого важливого. Я відпочиваю. Насолоджуюся днем. Я прислухаюся до свого тіла. Роблю дрібні речі й не шукаю визнання. І мені так добре.

Однак вимовити ці чи подібні слова для багатьох із нас немислимо. Буквально нереально. Ми бачимо навколо себе (зокрема, через соціальні мережі) вдавані приклади для наслідування. Це люди, які встають о п’ятій ранку і, перш ніж піти на відповідальну роботу, бігають, прибирають, вивчають іспанську мову, після восьми годин продуктивної роботи вони піклуються про своїх дітей, встигають ще трохи культури і суспільно корисної діяльності. На додачу до всього вони ще й виглядають до люті красивими, свіжими і відпочившими.

Як вони це роблять? Вони такі ідеальні, ефективні, завжди повні енергії? Що це зі мною, що я ні до чого не здатен? Чому я не видавлюю із себе стільки? Я ходжу тільки на роботу й додому… І все одно почуваюся, як викручена ганчірка.

Важка втома може виникати як від щоденної рутини, так і від екстремальної продуктивності.

Криштоф втомлений без причини. Він бореться зі своєю волею й часто бореться сам із собою. З вагою, їжею, роботою, тривогою. Однак найбільше він бореться з постійною втомою. З виснаженням, від якого неможливо відпочити. Сон не допомагає — насправді все навпаки. Він прокидається розбитим із дивними думками в голові. Про яку б діяльність він не подумав — він навіть не хоче її починати.

Він знає, що мав би. Але коли він уявляє, що йде на прогулянку, побігати, у магазин за продуктами, готувати їжу, прибирати, він, швидше за все, роздратовано падає на ліжко або сідає за комп’ютер. Грає в ігри, іноді працює. Йому достатньо цього для життя. Він знає, що сюди він втікає. Він знає, що тут він у безпеці. Але сам відчуває, що його це не радує.

Вероніка не розслабляється. Тренується, займається спортом, напружено працює з ранку до вечора. Вона пишається тим, що така працьовита. Вона пишається своїм життям і досягненнями. В очах свого батька вона сяє — і їй це подобається. Вона заслужила його повагу. Він дослухається до неї. Нарешті.

Однак останнім часом із нею відбувається багато дивних речей. Вона забуває про робочі завдання. Вона навіть отримала догану від начальника за помилки у звітах. Це несподівано сильно її засмутило. Крім того, її тіло дивно протестує. У неї часто болить голова і спина. Раніше вона придушувала біль, тренувалася і працювала за будь‑яких обставин. Тепер так не виходить. Це стає дедалі сильніше і болісніше. Буває, що навіть таблетка вже не діє.

Петра просто більше не може. Це триває вже кілька місяців, можливо, більше року. Вона потрапила в жахливу карусель між сім’єю, роботою, турботою про батьків і веденням домашнього господарства. Вона відчуває, що у жодній сфері не може робити менше, розслабитися. Вона ж не може сказати на роботі: Шеф, вибачте, але мені потрібно трохи розслабитися. Я більше не виконуватиму цей порядок денний. Він би з неї посміявся, можливо, навіть звільнив би її! І вдома так само. Всі звикли до її турботи. До комфорту приготованої вечері, прибирання, прання та прасування, які Петра забезпечує. Уже пізно це змінювати.

Кілька тижнів тому Петра потрапила в ДТП. Вона не помітила машину. І досі не розуміє, як так могло статися. Відтоді вона відчуває відсутність концентрації та розсіяність уваги. Часто забуває зачинити машину чи квартиру. Губить свої робочі записи. Це все дрібниці… поки що, але вона наче інша людина. І ще, крім усього, в неї на руках з’явилася неприємна висипка. Яка ніяк не зникає. На роботі її вже точно помітили. Вона соромиться і прикриває її, наскільки це можливо.

Криштоф, Вероніка та Петра відчувають, що насправді нічого драматичного в їхньому житті не відбувається. Нічого, що варто було б згадати, не кажучи вже про те, щоби поділитися з кимось своїми проблемами. Навпаки: їм радше соромно за те, як вони зараз почуваються. Так само — й за почуття втоми та недієздатності, які починають супроводжувати їх на кожному кроці і стають бетонною кулею біля їхніх ніг.

Але спробуймо на хвилинку поглянути на втому як на корисну інформацію, повідомлення про спосіб життя. Можливо, зараз у їхньому житті відбувається щось складне, що поглинає багато життєвої енергії. Можливо, втома є сигналом, благанням, бажанням, яке висилає їхнє тіло: Будь ласка, зроби щось по‑іншому! Не продовжуй так далі. Це нищить тебе. Це не добре для тебе. Ні для твого тіла, ні для твого розуму. Спробуй щось змінити!

Криштоф раціонально оцінив, що він усе‑таки відпочиває достатньо. Що йому нема від чого втомлюватися. Почуття беззмістовності, порожнечі, самотності та покинутості він від себе відштовхує й не визнає їх. Йому важко їм протистояти. А тому він воліє тікати до комп’ютера, ігор і їжі.

Вероніка залежна від кофеїну. Кава супроводжує її з ранку до вечора. Час від часу є також енергетичний напій, сигарета, словом, будь‑що, що може усунути ознаки втоми чи відсутність концентрації. Її потреба в продуктивності виходить за межі розумової та фізичної сили. Але це не змінює того факту, що успіх для неї є єдиною важливою цінністю. Вона готова знищити себе заради визнання інших — принаймні так було досі.

А Петра? Петра вважає свою втому ознакою невдачі і слабкості. Її виховували до важкої праці, до суворої ролі жінки‑опікунки. Їй довелося піклуватися про своїх братів і сестер і батьків. Ніхто ні про що її не питав. У дитинстві вона виконувала все без відмовок. Навіть будучи дорослою, вона не усвідомлює, наскільки сильно відсуває власні межі заради комфорту інших. Єдина людина, про яку вона забуває піклуватися, — це вона сама.

Якщо не зробите перерву ви, це зробить ваше тіло

Якщо втома означає для нас занепад, щось, чого ми соромимося, щось, що ми відштовхуємо від себе — ми ігноруємо симптоми. Ми ігноруємо благальні повідомлення. У цей момент ми кажемо тілу й душі: мені байдуже, що тобі потрібно і що з тобою відбувається. Ти мусиш працювати. Мені це потрібно. Від мене цього всі очікують. Я не можу підвести ні їх, ні себе. Я зараз заткну тобі рот. Я вдаватиму, що все гаразд, і продовжуватиму працювати за планом.

Однак ви, напевно, можете здогадатися, як усе це закінчиться, якщо ми знехтуємо мовою тіла. Коли ми сприйматимемо втому як щось недоречне. У дусі гасла якщо ти не будеш слухати, я буду кричати тіло почне страйкувати. Інтенсивність симптомів зазвичай наростає. Так, щоб ми почули. Щоб ми щось змінили. Або щоб принаймі задумалися, чи не пора почати звертати увагу на ці повідомлення.

На практиці ми знаємо багато випадків, коли тривалий тиск і стрес провокують появу фізичної хвороби. Від астми, висипань, болю в спині та голови до раку та злоякісних захворювань. Втома може бути одним із симптомів, який супроводжує вимогливий, стресовий спосіб життя.

Криштоф, Вероніка та Петра — кожен із них проживає свою історію життя. Їх об’єднує відчуття, що в них закінчуються сили. Що вони більше не можуть. У їхніх тілах, дуже ймовірно, накопичуються катехоламіни та кортизол — гормони стресу, які негативно впливають на наш розум, тіло та імунітет. І вони точно не самотні.

У великому метааналізі 2015 року вчені розглянули вплив хронічного стресу та порівняли дані багатьох досліджень, у яких узяли участь понад 160 000 людей. Статистика чітко показала, що життєвий стрес значно підвищує ризик раку та подальшої смерті.

У такий спосіб я не хочу лякати нікого з читачів. Особливо не в тому сенсі, що будь‑який тиск чи важкий момент у нашому житті є поганим, що ми одразу смертельно захворіємо — точно ні. Але я би дуже хотіла, щоби ця стаття слугувала попередженням, добрим дружнім застереженням для тих, хто відкладає, відкидає, пригнічує чи долають свою втому. Бо якщо вона є, вона проявлятиметься все більше й більше, поки ми не почнемо слухати.

Достатньо зусиль

У випадку з Петрою та Веронікою більшість читачів здогадуються, що їм, імовірно, слід трохи розслабитися й насолодитися необхідним відпочинком. Але як щодо Кріштофа? Це ж щось зовсім інше. У нього ж усе нормально. Жодних обов’язків, він робить, що хоче, і відпочиває аж занадто…

Так, ви праві. Криштоф насолоджується спокоєм. Але так само, як і в Петри з Веронікою, його спосіб життя хронічно нещасливий і нездоровий. Від порожнечі й самотності на нього лягають тиск і стрес. Ніби йому просто потрібно переживати кожен новий день. Без чогось приємного, без радості й насолоди, без сенсу. Це руйнує його так само, як бурхливий поспіх і заповнений календар у випадку Петри та Вероніки.

Ключове магічне слово, яке ми тут шукаємо, це баланс. Оскільки, як багато читачів добре знають, жодна крайність не є правильною.

Вероніка й Петра будуть вчитися уповільнити, принаймні хоч в одній сфері. Вони старатимуться робити маленькі кроки доброти до себе. Це важко. Спочатку це здається нереальним. Вони не знають, як вирватися з налагодженої рутини. Вони не знають, куди втиснути відпочинок, не думаючи в той час про роботу. Бо коли ми тут говоримо про відпочинок — ми не маємо на увазі запис на заняття йогою, які з часом стають черговим пунктом у списку справ.

Перший крок — це взагалі усвідомити, як виглядає їхнє життя. Записати свій день. Бачити його перед собою. Ті, хто не знають, за що братися в перше чергу, можливо, навіть здригнуться від того, скільки обов’язків вони взяли на себе. Можливо, вони викреслять або делегують якусь дрібницю — це не повинні робити вони, хтось може їм допомогти. Або вони усвідомлять, що їм не потрібно висувати до себе таких високих вимог у певній сфері: може, нічого не станеться, якщо я не приготую вечерю сім разів на тиждень, а тільки тричі. Можливо, я можу ходити в спортзал лише через день. Можливо, мої діти можуть допомогти з прибиранням у вихідні…

Іншим може здаватися, що це дрібнички. Адже неважливо, чи піде він у спортзал п’ять разів чи один раз. Він же ж вигладає чудово! І не потрібно витирати пил щодня. Навіть не обов’язково добровільно братися за роботу колеги… Оточення зазвичай бачить повно сфер, де працьовиті можуть дозволити собі трохи відпочити.

Втім, для Петри та Вероніки це великі, навіть гігантські життєві кроки. Це робота з тривогою, з їхньою особистістю, з їхньою потребою в продуктивності, але воно того варте, бо інакше вони б нашкодили самі собі. Поки що вони тримаються, але, ймовірно, це триватиме недовго.

Коли ви втомилися від порожнечі, першим кроком може бути спроба включити будь‑яку значущу діяльність у своє життя. Вона не мусить бути енергетично вимоглива, але ми повинні завдяки ній почуватися добре: створювати щось, щось вирощувати, піклуватися про інших. Ми можемо спробувати вийти зі своєї оболонки. Вийти зі стереотипу. Вийти із самотності.

Це може бути волонтерство, читання пенсіонерам, садіння дерев, вирощування квітів, робота в кафе. Це може бути хобі, яке наповнює нас теплом і відводить наші думки до діяльності. Це може зарядити наші внутрішні батарейки на кілька днів.

Якісний відпочинок — це магія. Це добре описує й так званий Принцип Парето. Італійський економіст, статистик і математик Вільфредо Парето спочатку використав його, щоби висловити ідею про те, що 80% багатства належить 20% населення. Пізніше це правило перенесли майже на всі суспільні науки. Наприклад, 80% наслідків походять від 20% причин. У психології його використовують в основному в галузі тайм‑менеджменту, де ми за його допомогою висловлюємо, що 80% роботи ми виконаємо протягом 20% нашого часу.

У нашому повсякденному житті інколи здається, що, незважаючи на втому, ми проводимо багато непродуктивних годин, виконуючи робочі завдання. До пізнього вечора опрацьовуємо таблиці, статті, презентації. Ми робимо помилки і є неефективними. У такий момент нам, можливо, варто подумати, чи не замінити одну годину роботи на годину якісного відпочинку. Чи не варто спочатку заплющити очі, насолодитися масажем, відпочити або просто повтикати на дерева — й лише потім братися за роботу.

Що якісніше ми відпочинемо, то ефективнішими можемо бути — час взагалі не мусить відігравати якоїсь ролі. Не забуваймо про баланс. На енергію, яку ми повинні поповнювати. Не миттєво кофеїном, сигаретами, цукром чи адреналіном. Не доріканням і страхом: Що станеться, якщо я на мить розслаблюся.

Втома — це природна, хороша річ. Це ознака того, що ми переживаємо або нещодавно пережили щось важке. Вдома, на роботі, у стосунках, або ж на нас вплинули події, які відбуваються навколо. Правильно, якщо ми дозволимо собі трішки гарного відпочинку. Якщо ми піддамося благанням нашого тіла.

Зрештою, можливо, ми виявимо, що нічого страшного не сталося. Кілька днів ми проспимо, кілька днів будемо медитувати або читати книжки. Набиратися сил. Переоцінювати. І тоді ми вскочимо — у потрібний момент, коли в нас є енергія. Оточення зрозуміє, якщо ми самі собі це дозволимо. Якщо ми хочемо бути добрими до себе. Якщо ми самі хочемо бути добрими до себе.

Тому що ми не можемо бути ефективними 100% свого часу. Це розумів італійський геній у ХІХ столітті, і відтоді це не змінилося. Іноді достатньо однієї години, коли ми енергійні, щоб встигнути зробити набагато більше, ніж за вісім таких годин, коли ми без енергії і відпочинку.

Якщо після прочитання цієї статті у вас заплющуються очі — піддайтеся втомі. Поспіть, розслабтеся. Наберіться сил. Тоді ви зможете впоратися з будь‑чим.

Оригінал статті чеською мовою

Nastavení soukromí

Můžeme povolit některé další služby pro analýzu návštěvnosti? Svůj souhlas můžete kdykoliv změnit nebo odvolat.

Více informací.