З ранку до ночі нас переповнюють тисячі імпульсів, неначе спокій неможливий ні в нашому оточенні, ні в нашій душі. Ця стаття адресована тим, хто не може зупинитися, — їхній день наповнений ущерть, а спонтанна кава з другом є чимось нереальним. По життю вони здебільшого мчать. Вони встигають багато зробити, але, скоріш за все, не насолоджуються процесом. Фізично вони можуть перебувати в одному місці, але при цьому думатимуть про подальші обов’язки, роботу, телефонні дзвінки та справи. Вони постійно щось планують, прагнучи використати кожну хвилину свого часу, вдосконалити себе. Лише інколи зупиняються, аби видихнути.
Таке життя було донедавна і в Андрія — спритного, працьовитого й відповідального, на вигляд успішного, безтурботного та енергійного. Але щось пішло не так. Власні плани почали його сильно виснажувати:
Я нічого не розумію. Я ж сам усе планую і потім хочу все виконати — я не можу працювати упівсили та й, власне, не хочу. Але останнім часом справ якось забагато. На роботі я викладаюся на максимум. До того ж я записався на карате, де основна мета — постійне вдосконалення.
А ще я не хочу відставати від друзів. Вони постійно щось читають або слухають. Я відчуваю — одного мене їм замало. До того ж я мав би присвячувати час стосункам, планувати вихідні, цікаву відпустку. Я б мав розбиратися в інвестиціях та облаштуванні будинку. Я стільки всього не вмію, у мене на все не вистачає сил. Я постійно відстаю.
Відпочинок? Навіть не кажіть мені про це. Я пробую, справді, але мені здається, що я можу відпочивати лише активно. Спорт мені допомагає. Ендорфіни приносять полегшення. Власне, я можу заснути лише від сильного виснаження. Інакше я всю ніч ворочаюсь, а в голові пробігають тисячі думок: що ще я маю зробити чи організувати. Як же так, чому всі інші встигають, а лише я — ні? Невже я такий нездара?
Можливо, ви вже відчули, що Андрій прискіпується до себе. Постійно порівнюючи себе з іншими, він «з’їдає» себе. Намагається виграти бій, який узагалі неможливо виграти, тому що він обирає для порівняння лише тих, хто в чомусь кращий за нього. Йому здається, що він повинен прискоритися, бігти ще швидше, намагатися жити «на повну». Він не дозволяє собі відпочивати, «вимикатися».
А як живете ви? Ви вмієте відпочивати? У вас виходить набиратися сил протягом дня? Ви можете відступати від власних вимог?
Хвилі спокою
Нам часто здається, що сон чи лінощі варто звести до мінімуму. Справді, коли на нас іще з дитинства тиснуть майже звідусіль, важко не прискорюватися, не перемикатися з одного на інше, не тримати в голові десятки завдань та обов’язків, які на нас чекають.
Чи можливо з цим щось зробити? Нам нерідко здається: для щасливішого та спокійнішого життя потрібні вагомі зміни в собі. Але я насмілюся стверджувати протилежне: часом достатньо дрібнички.
Андрій раз у раз повторював такий сценарій: щойно він брався за нову справу, йому хотілося показати найкращі результати, хоч би чого це стосувалося. Власне, навіть розслабляючись, він негайно прагнув відчути полегшення. Після лише однієї медитації він бачив себе майстром дзен і страшенно дратувався, коли в нього щось не виходило, а план у його голові не ставав реальністю. В Андрія відпочинок теж мав бути швидким та ефективним.
Андрій, як і багато інших людей, був зосереджений на результаті. Не те щоб він зараз повністю змінився, але дещо почав робити інакше. Час від часу в нього виходить трішки сповільнитися. Нічого більше. Він зосереджується на спокійних мілісекундах, секундах, максимально — хвилинах, коли перестає кудись поспішати.
Це не якась складна медитація або дихальна вправа, він лише подумки повторює: Помалу, Андрію. Пригальмуй. Ти можеш пригальмувати. Якусь мить просто поспостерігай. Що зараз відбувається? Де ти зараз?
Раніше Андрій постійно намагався наздогнати час, що був проти нього. Вони воювали одне з одним. І хоча він аж зі шкіри пнувся, у нього не виходило знайти спокій. Він снідав поспіхом, частенько пропускав обід, а паузи використовував для різних завдань. Йому щоразу здавалося, що він намагається наздогнати тигра зі швидкістю равлика.
Як я маю медитувати у такі миті? Я ж навіть хвилину не можу глибоко дихати. Доведеться здатись. У мене стільки завдань, що я не можу просто так сидіти цілу годину та зосереджуватися на порожнечі. Все одно в мене не виходить! І це гнітить ще дужче.
Знайомі відчуття? Спробуймо на мить уявити, що медитація та відпочинок не є обов’язком, а навпаки — це можливість, пропозиція. Одна з альтернатив, яку ми можемо обрати. Хоча для декого з нас вона може перетворитися на каральний батіг, коли в нас не виходить втілити техніки у життя чи отримати бажаний результат.
Андрій зі своєю мотивацією до звершень після складної наради на роботі насварив сам себе через те, що міг би краще впоратися з ситуацією. Міг би глибоко дихати, не думати заздалегідь про те, що буде на нараді, натомість залишатися спокійним, як його флегматичний колега. Але поки що він так не вміє.
Зупинися негайно!
Уявімо, що до метушливого, гарячкового, наповненого стресом ранку ми втиснемо одну дрібничку, власне, одне‑єдине слово: Помалу. Але лише до тієї хвилини, коли ми, наприклад, ненароком не розіллємо чай. Можемо це прийняти як сигнал — ми не зосереджені. Ми не тут. Ми діємо швидко з метою підігнати себе, підвищити власну ефективність, але все відбувається з точністю до навпаки.
Спробуймо в такий момент уголос сказати: Помалу. Повільно. Сядьте на стілець та якусь мить спостерігайте — за собою, ситуацією, оточенням, диханням, тілом, чим хочете. Лише кілька секунд спостерігайте та нічого не робіть. Ви не повинні медитувати або відпочивати, намагатися чогось досягти. На декілька секунд перестаньте робити будь‑що, просто будьте. Можете спробувати ще раз голосно та чітко сказати: Помалу. Більше нічого.
Як ви думаєте, що станеться? Що ви зараз відчуваєте? Що відбувається всередині вас?
Можливо, ви відчули, як повіяло легкістю. Ситуацію вам не змінити — все одно на вас чекає неприємна нарада або якась інша важка хвилина, але змінилося щось усередині вас. Можливо, ви почали чіткіше усвідомлювати, що надміру на себе тиснете. Тиснете на щось, на що все одно вплинути не можете.
Або ж уявіть себе в автівці. Ви кудись поспішаєте. Мозок розуміє, що все одно швидше доїхати не вийде. Немає сенсу обганяти, тому що це не допоможе. Та все одно вас може роздратувати водій‑черепаха, що «повзе» перед вами. Спробуйте подумки сказати: Помалу. Від тебе нічого не втече. Нічого не зміниться. Спробуй помалу.
Можливо, ви почнете більше бачити обабіч дороги. Чи усвідомите, що саме ви зараз проживаєте і відчуваєте. Можливо, ви навіть зробите глибокий вдих та видих. Або ж зміните контекст ситуації і скористаєтеся подарованим в автівці часом, щоб зробити те, на що зазвичай «не маєте часу».
Ви можете провести цей маленький експеримент коли завгодно протягом дня і побачите, що станеться.
Магія полягає в тому, що наш мозок перемкнеться з каналу «Хаос» або ж «Нічого не встигаю» на канал «Кілька секунд лише спостерігай». Подекуди ми таким чином отримаємо додатковий простір чи інші перспективи, подекуди — ні. У нас з’явиться можливість на мить перевести подих. Усвідомити, що ми, можливо, панікуємо без причини, ігноруючи важливі речі.
Я знаю, що це працює. Іноді я поспішаю, і мені здається, що трохи прискоритись не завадить, можна ж встигнути більше. Та насправді, коли я відчуваю тиск, то зазвичай роблю помилки, хибні кроки, потрапляю в неприємні ситуації. Ну треба ж таке, от я молодець! Чому я забула ноутбук саме зараз, коли я запізнююсь?! Як таке зі мною могло трапитися!
Але ж це сталося якраз тому, що подумки я перебувала у двох інших місцях. Через поспіх я забула, що роблю тут і зараз. У такі хвилини я теж подумки кажу: Помалу… Спробуй сісти, якщо хоч на хвильку вийде. Спробуй усвідомити, що ти робиш зараз. Крок за кроком. Помалу…
Можливо, ця стаття не стала для вас відкриттям. Всі про це кажуть: зупинись, дихай, усвідомлюй… Так. Ви маєте рацію, саме так і є — тому що це працює. Маленькі зупинки мають сенс. Особисто я періодично відчуваю, що багато людей стрибає з крайності в крайність: або ж вони майже майстри дзен, закриваються у темній кімнаті, медитують від ранку до вечора, або ж нічого не роблять, оскільки ніщо не має сенсу.
Хочу вам сказати, що сенс є завжди. І то великий. Якщо медитація для вас є чимось недосяжним, а на інші вправи не вистачає сили волі або ж ви з них робите (подібно до Андрія) особисті виклики, спробуйте такі дрібниці:
- Зупиніться, коли спішите.
- Присядьте на мить, коли навколо панує хаос.
- Хвилину лише спостерігайте, що відбувається в оточенні чи в вас самих.
- Приляжте на п’ять хвилин, коли ви дезорієнтовані.
Ці поради я взяла з концепції усвідомленості (mindfulness), гештальт‑психології, буддизму та медитацій. Вони мені відгукуються. Я розумію, що вони підійдуть не кожному, бо не всі захочуть у це занурюватися. Проте я вірю, що майже кожен би час від часу з радістю зупинився. Тому спробуйте: Помалу. Не потрібно поспішати. Лише на хвильку. Спостерігай. Відпочинь. Зроби щось помалу.
Спробуйте на собі
Ви можете спробувати магію повільності буквально під час наступного прийому їжі. Коли будете їсти (чи, наприклад, пити каву), спробуйте перед тим гучно сказати: Помалу. Це не повинно лунати, як наказ, а мусить бути сказано спокійно, з піклуванням про стан своєї душі. Спробуйте про все забути, крім того, що ви відчуваєте, який смак, запах. Дайте собі хоча б декілька хвилин, кілька спроб. Я не буду вам щось марно обіцяти, достатньо буде, якщо ви спробуєте цей експеримент на собі.
Переклад: Ольга Долга