Помилкове я

Як навчитися жити по‑справжньому та в гармонії з нашим істинним Я?

Kristina Sarisová

Kristina Sarisová
Psycholožka

15. 4. 2022

Після народження дитина і мати утворюють єдність, вони є системою, всередині якої вони сильно впливають одне на одного. Мати є «першим середовищем» для дитини, яке вона відчуває і з яким також взаємодіє. Деякий час вони становлять неподільну психічну одиницю. Потрібен деякий час, щоб дитина почала відрізняти себе від матері або почала розуміти свою окремішність. Досвід дитини в рамках цього первинного зв'язку є суттєвим для її подальшого психічного розвитку.

Цю теорію розробив британський педіатр і психоаналітик Дональд Віннікотт. За його словами, мати перебуває в так званому «первинному стані», коли вона повністю налаштована на потреби та спонтанність дитини. Вона її вітає, приймає і підтримує. Дитина проявляє себе через спонтанні жести. Мама повинна вловити ці жести та належним чином реагувати. Так дитина отримує зворотній зв’язок про свої переживання.

Адекватність реакції матері відіграє важливу роль у тому, як дитина згодом оцінює свої дії. Наприклад, якщо вона демонструє радість захопленим вереском, а мати природно віддзеркалює цей жест, дитина підтверджує правдивість своїх емоцій, отримуючи таким чином повідомлення про те, що її переживання реальні й прийняті світом.

Однак якщо мама реагує на це насуплено, ігнорує або проявляє агресією, це сигнал для дитини, що з її досвідом щось «не так». Поступово у неї виникає відчуття, що її емоції не відповідають реальності. При цьому важливо зазначити, що мати не обов’язково повинна бути абсолютно бездоганною. Важливий певний баланс, з одного боку вона достатньо хороша: дарує любов, турботу та увагу, а з іншого – є помірним джерелом фрустрації та розчарування. Саме це формує здатність дитини досягати успіху у світі.

Істинне та помилкове Я

Мама, яка здорово реагує на дії дитини, не перевантажує її тривожністю, не займається гіперопікою, підтримує появу так званого істинного Я. Воно засноване на чистій природі дитини. Тільки істинне Я може бути творчим і реальним. Навпаки, мати, яка з різних причин недоступна для своєї дитини у достатній мірі, холодна, не реагує на його потреби та спонтанність, своєю поведінкою підтримує появу так званого помилкового Я.

У такому випадку дитина спрямовує свої дії так, щоб не отримувати негативних реакцій, власне, таких, які не підтверджують її автентичності й стають болючими. Вона намагається уникати таких реакцій, але цим самим притлумлює свою натуру. Ілюстрацією може бути ситуація, коли дитина, яка прагне теплих обіймів матері, неодноразово залишається без уваги та відкидається. Причин може бути незліченна кількість – втома, хвороба, турбота про братів і сестер, проблеми з партнером, небажана дитина тощо.

Розчарована дитина починає вести себе неприродно. Щоб запобігти повторному досвіду незадоволеної потреби, обійми та близькість можуть перестати бути потрібні. У цій позиції дитина буде взаємодіяти, щоразу її підтверджуючи, аж поки ця модель не переросте в її особистість і не увійде в несвідоме. Створюється хибне Я, яке на противагу істинному, не потребує близькості.

Віннікотт також стверджував, що для ідеального розумового розвитку надзвичайно важливо, щоб дитина пережила період, у якому вона не повинна брати до уваги жодного іншого. У такий спосіб кожній дитині потрібно дати можливість адаптувати свої потреби та вимоги, навіть якщо це дуже виснажливо. Істинне Я дитини абсолютно аморальне й асоціальне, воно ні на що і ні на кого не озирається.

На якомусь етапі дитячий егоцентризм і егоїзм загострюються до крайності, і це нормально. Дитина таким чином проявляє своє справжнє Я, яке, однак, потребує встановлення певних меж. Для її здорового розвитку важливо відчути, що вона не всемогутня. Наприклад, у ситуаціях коли дитина сповнена гніву на батьків, кричущо та агресивно його демонструє, батьки витримують ситуацію і не повертають злість дитині. Так вона «осягає», що справді не всемогутня: проявлена агресія не знищила батьків, а дитина й надалі для них існує.

Під час раннього розвитку дитина пізнає світ через матір (або іншого опікуна). Поступово вона відокремлюється від матері, перетворюючись на істоту, яка хоче досліджувати, пізнавати і відкривати все, що її оточує. Ця схильність є природною для дитини і дуже важливо, яку саме реакцію вона отримує від матері. Надмірне занепокоєння, що проявляється постійною гіперопікою та не дає малюку трохи віддалитися, може стати причиною майбутньої зневіри в собі та своїх силах. Адже мама завжди буде перешкоджати цим зусиллям. Це вчить дитину нездатності розкрити себе, що знову ж таки підтримує помилкове, а не істинне Я.

Здорове помилкове Я

А це ще трішки складніше. Віннікотт розрізняв здорове і нездорове помилкове Я. Пережитий досвід справжнього чистого Я є основою для створення здорового помилкового Я. Якщо дитина пережила період, коли їй не доводилося на когось або на щось зважати, його помилкове Я сформоване адекватно.

Під час виховання дитина потрапляє в різні соціальні ситуації – у садок, різні гуртки, потім школу. Тут необхідно дотримуватися певних правил і повернути своє істинне я. У ці моменти з’являється помилкове Я: дитина відчуває, що не може поводитися так, як хоче. У цьому сенсі роль помилкового Я дуже важлива і не повинна сприйматися негативно.

Здорове помилкове Я – це те, що дозволяє нам функціонувати в суспільстві, і воно для нас дуже вигідне. У різних соціальних ситуаціях бажано, щоб ми «упорядкували» своє справжнє Я. Найпростішим прикладом може бути робоче середовище, де ми виступаємо професіоналами, якщо це можливо. Однак навіть у цих ситуаціях ми не повинні втрачати зв’язок зі своїм істинним Я. Здорове помилкове Я також може виконувати захисну функцію: іноді світу вигідніше показати маску.

Помилкове Я проявляється з різною інтенсивністю. У нормальній роботі ми можемо спостерігати це у вигляді вимушеного і жорсткого дотримання суспільно цінних норм. Воно також переважає при психічних захворюваннях – його постійно підтримують і зміцнюють, щоб хворий міг вижити в непередбачуваному, ненадійному і часто загрозливому для нього світі.

Іншою формою сильно розвиненого помилкового Я є виражена інтелектуалізація реальності. Це означає, що людина намагається логічно та інтелектуально пояснити й виправдати все, що відбувається, незалежно від емоцій, спонтанності чи творчості. З огляну на це, саме таке Я вважає себе «нормальним», але при цьому відчуває своєрідне відчуження – переживає все так, як «потрібно», а не природно.

Помилкове Я також може відігравати певну роль у неприйнятті похвали, нагород чи досягнень — особливо коли прагнення до таких досягнень не ґрунтується на справжньому Я. Справжнє Я знає, що оцінили саме помилкове Я, відповідно, не може цю оцінку прийняти.

Психотерапія може допомогти повернутися до свого справжнього Я. У ньому ми можемо дозволити собі знову пережити ситуацію, коли нам не доводиться озиратися на очікуванням. Ми можемо бути тими, ким є насправді. Цей досвід допомагає зробити наше помилкове Я більш стерпним. Ми будемо розрізняти, коли воно необхідне і ми можемо отримати від цього користь, а коли ні.

Віннікотт стверджував, що шлях до здорового і справжнього Я веде через безмежну та крайню форму егоїзму: спочатку ми повинні бути справжніми, щоб використовувати помилкове з користю. Без безмежного егоїзму наша несправжність може проявлятися у вигляді психологічних проблем, які й приведуть нас до психотерапії, за допомогою якої нам і доведеться встановлювати зв’язок із нашим справжнім Я.

Більше на цю тему:

James William Anderson, Jerome A. Winer: Recent Psychoanalytic Theorists and Their Relevance to Pyschobiography: Winnicott, Kernberg, and Kohut

Donald W. Winnicott: The Maturational Processes and the Facilitating Environment: Studies in the Theory of Emotional Development

Оригінал статті чеською мовою