«Це як боротьба за життя. Ніби вас щось витягує назовні, і ви тримаєтеся з усіх сил, бо якщо відпустите, то все закінчиться». Так описала клієнтка свої стани, які привели її спочатку до колапсу, потім до антидепресантів, а потім до мене. Звучить страшно й це є страшно. Але це також те, що дуже чутливі люди відчувають аж занадто часто.
Уже сама можливість просто говорити про це і знайти розуміння надає велике полегшення, тому що ці стани виникають не тільки в деяких напружених ситуаціях, а й у моменти, коли зовні (а часто навіть і всередині) нічого принципового не відбувається. Тим важче зрозуміти і прийняти ту бурю, яка раптово з’явиться в нашому житті.
Я називаю цей стан роздробленістью, і в мене самої є досвід із ним у минулому. І, звичайно, він не з’являється нізвідки, просто це так виглядає на перший погляд. Він, звичайно, може вразити мабуть будь‑кого, але високо чутливі люди до нього мають більшу схильність. Про що йде мова і як ми опиняємося в такому стані? І головне — як із нього вибратися?
Будинок із тисячею вікон
Уявіть, що у вас є прекрасний великий будинок, оточений з усіх боків великим садом. Це велика краса. Але це також трохи небезпечно. Коли підвал затопить водою, довго можна нічого не помічати, коли хтось перелізе на паркан у другому кінці саду, ви про це не дізнаєтесь. Але все це можна забезпечити, хорошою системою відеоспостереження, а потім просто перемикати екрани та дивитися, що відбувається.
Усе можна дивитися в режимі реального часу, навіть дистанційно, просто дивовижно. Тож час від часу ви помітите місця, які не покриті, але блискавичною швидкістю додається ще одна камера. Ви все бачите, ви все знаєте, у вас є постійний запас даних і ви просто оцінюєте.
Це ж чудово. Чи не так? На все це потрібно багато часу, для оцінювання також, а ще гірше — це розрахунки, де ще потрібно додати камери і які. Замість того, щоби жити та насолоджуватися у своєму прекрасному будинку, ви сидите в диспетчерській і спостерігаєте, що відбувається. Ви перемикаєте камери з блискавичною швидкістю, тому що, якби щось…
Реальність високочутливої людини, яка губиться у своїй високій чутливості, може виглядати схоже. Ви сприймаєте все, до вас надходить багато даних і інформації, на вулиці постійно щось відбувається, що привертає вашу увагу, і ви аж буквально розбиваєтеся на мільйон шматочків.
Уся енергія спрямовується назовні, а всередині (у нашому центрі) раптом виникає жахлива порожнеча. Наче щось буквально висмоктало нас із власного життя, і воно розлетілося на тисячу частин. Ми скрізь і ніде, і ми не можемо повернутися до себе, тому що ми більше не можемо навіть сказати, хто ми є.
Шлях болю
У такий момент часто починає просити нашої уваги й тіло, і на поверхню виходять усілякі фізичні недуги, мігруючі болі та дивні хвороби. Наче замало, що людину мучить душа, що вона її буквально втрачає — тут ще й тіло добавляється, до того ж нерозбірливим способом. Важко зрозуміти, що наше тіло в цей момент приходить нам на допомогу. Але це справді так.
Гіперчутливі люди часто настільки поглинені тим, що до них надходить ззовні, що по суті забувають про тіло. Уся енергія пересунута на сприйняття, аналіз і оцінку, тож тіло стає таким дещо занедбаним супутником, від якого автоматично передбачається якесь функціонування.
Ніхто не любить біль і фізичний дискомфорт, і ми зазвичай намагаємося позбутися від них якомога швидше. Але те, що найбільше в них дратує, це водночас саме те, що може нам найбільше допомогти. Біль втягує нас у себе, вона не хоче дати нам змогу забути про неї. Вона постійно звертає нашу увагу на тіло, а отже, і на нас.
Так, у той час, коли нам психічно погано й ми втрачаємо самі себе, це не зовсім найкращий спосіб комунікації, але в той момент у нас немає нічого кращого. Намагатися зануритися в цю біль — це звичайно порада так собі; я сама пробувала і знаю, що іноді це просто не можливо, і людині найбільше хочеться, щоб усе це припинилося. Але це не заважає звернути якомога більше уваги на тіло й до тіла. Люблячої уваги.
Найбільша проблема болю полягає в тому, що ми сприймаємо його як ворога, якого хочемо знищити та перемогти. Але коли ми усвідомлюємо, що фізичний біль у певному сенсі є відображенням душевного, тобто болю нашої душі, усе вже не так гостро. Таким чином я краще відчую, що потрібно заспокоювати й піклуватися, а не боротися й усувати. А оскільки наша душа наразі розбита на тисячі частин і ми не знаємо, де їм кінець, нам потрібно звернутися туди, де ми ще цілі.
Свідомий і ласкавий догляд за фізичним тілом має величезний потенціал, але він не такий привабливий, як усілякі духовні техніки, тому ми часто нехтуємо ним або вважаємо його другорядним. Або обмежимо його до відповідного вибору якісної їжі, натуральної косметики та спорту. Але цього замало. Свідомий догляд — це те, що ви робите тут, зараз і постійно, це як медитація, де головну роль відіграє ваше тіло.
Наприклад, їсти, розжовуючи кожен шматочок тридцять разів. От спробуйте, у цьому є цікаві переваги — смак їжі при цьому сильно змінюється. Ви усвідомите, що зазвичай ви їсте дуже швидко, вам раптом вистачить менше їжі (і не тому, що вона вам більше не подобається) і ви відчуєте зовсім нову якість. І це набагато корисніше для травлення, адже процес травлення починається вже в ротовій порожнині. Або нанесіть крем на руки, ретельно масажуючи долоні. Відчуйте структуру речей, яких ви торкаєтеся. Якщо це можливо, попросіть близьку людину зробити вам масаж. Якщо у вас є собака або кіт, обійміться з ними й ретельно відчуйте дотик їх тіла й шерсті на своїй шкірі.
Усе це дається складніше, якщо нам погано, але це ключ до того, як допомогти собі максимально ефективно на даний момент. Томущо кожна активована частина вашого тіла буквально притягне назад один із фрагментів вашої душі. Так само як фізичний біль намагався нагадати вам, що «роздробленість» — це трохи ілюзія, що ви все ще тут і цілі, так само ось ця лагідна увага до вашого тіла поволі переконує вас у цьому, і душа починає загоюватися.
Як не розбитися
Але ми так не хочемо, ми не хочемо постійно мусити збирати себе і складати. Потрібно навчитися, щоби до ніякого роздроблення взагалі не доходило або щоби ми могли розпізнати, коли це наближається, і зупинити це. І тут я повернуся до вступної метафори будинку та камер відеоспостереження. Вам потрібно навчитися їх вимикати.
Більшість високочутливих людей переконана, що те, що вони сприймають і як вони це сприймають, це просто факт і інакше не може бути. Але так само, як ви можете навчитися вступити в крижану воду або пройтися по гарячому вугіллі, ви можете навчитися вимикати ці датчики або фокусуватися в інші місця. Висока чутливість часто асоціюється з тривогою, і це небезпечний зв’язок. Томущо є велика різниця, якщо ви контролюєте ці уявні «камери безпеки» через те, що вас цікавить, що відбувається, або через страх і відчуття небезпеки. Наша чутливість має допомагати нам, а не бути джерелом стресу.
Про високу чутливість говорять як про щось, що більше стосується нашої психічної та духовної природи, але коли ми безсторонньо подивимося ближче на те, що насправді означає висока чутливість, ми усвідомимо, що це не спрямоване в першу чергу кудись у духовні сфери, але саме в протилежному напрямку. Томущо «високочутливі» насправді всі тварини. Їхнє сприйняття виходить далеко за межі того, що в даний момент для нас є об’єктивно видно, чутно або відчутно.
Можливо, високочутлива людина десь підключається не до «вищої свідомості», а до того, що ми часто вважаємо «нижчим» у своїй сліпоти. Але повернення на цю частоту часто може допомогти нам більше, ніж сумнівні духовні практики (звичайно, не всі сумнівні, багато з них дуже корисні, але чи справді ви знаєте, які з них правильні, коли вам важко й негайно потрібна допомога?).
Мій чотирилапий вчитель
Тваринам доводиться дуже ефективно боротися зі своєю «високою чутливістю», бо інакше вони не могли б функціонувати. Це не відхилення, це їхня природа, тому вони так із цим і працюють. Якщо ви берете дитинча або дику тварину в середовище, яке воно не знає, воно деякий час насторожене, напружене, на все реагує і вбирає інформацію.
Але водночас воно також певним чином оцінює та класифікує її. І воно поступово фільтрує ті важливі (загрозливі чи, навпаки, корисні йому), реагує на них — а іншим просто дозволить нібито проникнути собою. Воно знає про них на певному рівні, але бере до уваги лише тоді, коли вони якимось чином змінюються.
Те, що я вважаю однією з найбільших проблем високочутливих людей, з якими я працюю, є часте переконання, що коли вони щось сприймають, відчувають або знають про це, вони просто повинні відреагувати: вони повинні це якось осмислити, вони повинні з цим щось зробити. Іншими словами, вони повинні мати постійно ввімкнуті всі ці камери і якимось чином обробляти або інтегрувати отримані дані.
Жарт у тому, що вони не повинні. І це не так уже і важко. Ми всі вміємо «ігнорувати» деякі явища — перестати слухати, коли нам нецікаво, не помічати те, що нам нецікаво, або забути про подію, на яку ми не чекаємо. Як перенести цю навичку в реальність високочутливих людей, цьому можуть навчити нас саме тварини. З нашої точки зору, ними керують лише інстинкти і вони просто піклуються про фізичне виживання.
Так, і ми знову тут: турбота про фізичне тіло й те, що безпосередньо допомагає нам залишатися живими. Це, здебільшого речі, які відбуваються в матерії, а не на рівні духу. Їжте, дбайте про себе та своїх близьких, прибирайте навколо себе, створюйте щось своїми руками. Наприклад це може бути робота з тваринами, вирощування рослин.
Це занадто банально? Так і є. І саме про це йдеться. Про баланс. Якщо я сприймаю багато речей «зовні», я також повинен бути в змозі відчути таку ж різноманітність всередині. Отже, чого я можу навчитися від цього чотирилапого друга або з’єднавшись зі своєю «душею тварини»?
- Що життя відбувається тут і зараз. Чи вигідно мені зараз те, що я сприймаю? Чи допомагає це мені рухатися далі чи продовжувати те, з чим я борюся? Або, принаймні, це приносить мені задоволення? Якщо ні, то навіщо на це звертати увагу.
- Як всередині, так і зовні. Якщо ви хаотично плаваєте в тій кількості сприйнять, які ви насправді просто пасивно поглинаєте й дозволяєте їм впливати на вас, то те, що ви надсилаєте ззовні іншим, буде таким же хаотичним. І ваше оточення сприйматиме вас саме так. Щодо людей це ще можна трохи виправити розмовами, а ось із тваринами чи квітами цей «фейк» вам не вийде. Вони вимагають чіткості та цілеспрямованості. З невеликим перебільшенням: якщо ви високочутливі і ваші рослини гинуть вам вдома, перестаньте читати розумні статті про душу й навчіться підтримувати їх живими. Так ви зробите більше і для себе й саме на цьому не‑раціональному рівні, з яким вам потрібно навчитися справлятися.
- Турбота про себе. Знову. Зверніть увагу, скільки часу тварини витрачають на догляд за собою. Їжа, сон, очищення… Важливо не тільки зосередитися на собі та зосередитися на почуттях, але і вміти добре оцінити, що ми можемо собі дозволити. Багато високочутливих людей живуть і на фізичному рівні дуже виснажливим способом. Вони демонструють ту саму перевантаженість, як і на розумовому рівні так і на фізичному рівні, хоча це не мусить бути явним фізичним зусиллям.
Висока чутливість може бути як дарунком, так і прокляттям. Насправді це ні одно ні друге, це лише ми вибираємо, як до цього підійти. Сама по собі така установка є нейтральною й насправді більш поширеною, ніж ми думаємо. Тому найчастіше саме звичайні й буденні речі мають найбільший потенціал для допомоги. Навчитися працювати з цим означає почати використовувати весь свій потенціал і працювати в гармонії, а не проти себе.