У вас є проблема? Вас мучить дратівливість, тривожність або депресія? Ви безладний, сварливий чи невротик? Чи, може, маєте діагноз у медичній картці та намагаєтеся знайти спосіб з ним співіснувати? Ви живете з проблемою так довго чи так тісно, що вже втратили здатність помічати момент, коли її немає? Що, як ми на мить приберемо ваші погані якості та неприємні думки з вашого тіла і розглянемо ближче? Як би вони виглядали?
Межовий розлад, соціофобія, депресія. Люди стикаються з різними проблемами, і що довше з ними живуть, то більше можуть думати, що вони самі є проблемою. “Я алкоголік, я залежна, моя дочка хвора на анорексію, мій чоловік тривожний”. Так ми говоримо про себе чи своїх близьких. Це здається зовсім незначним, але якщо поглянути на це з точки зору постмодерну, то нескладно усвідомити, що в мові є велика сила.
За постмодерністською філософією, реальність створюється за допомогою мови. Речі існують лише в мові, і те, як про них говорять, надає їм якості та значення. Коли ми говоримо про свої проблеми, то усвідомлюємо їх, і таким чином проблеми стають частиною нас. Видатний наративний психотерапевт Майкл Вайт висловив ідею, що “проблема не в людині, а проблема в самій проблемі”.
Він розмірковував про те, як впливає на людину, коли вона почнинає говорити про свої проблеми іншою мовою – мовою екстерналізації. У наративній терапії екстерналізація проблеми — це не тільки техніка, а передусім установка, яку терапевт приймає і намагається залучити клієнта до неї своїми запитаннями.
Інтерналізація (тобто запровадження всередину) проблеми може призвести до того, що ми отримаємо відчуття, ніби ми з весь час перебуваємо в проблемі й щоб позбутися її, потрібна серйозна внутрішня перебудова: абстиненція, лікування, терапія. Це також викликає в нас враження, що проблема міцно пов’язана з нашою особистістю, і ми сповнені проблемою навіть коли почуваємося добре.
Якщо ж нам вдасться винести свої проблеми за межі власної особистості, говорити і думати про них таким чином, то виникає можливість легше поставитися до них, спостерігати за ними і з’ясувати, що вони не визначають повністю наше життя. Ми також побачимо, що не тільки проблеми впливають на нас, але й ми маємо на них значний вплив. У нас є шанс змінити уявлення про свою ідентичність у напрямку, який більше підтримує нас і зміцнює нашу надію, що ми зможемо жити більшою мірою відповідно до власних уявлень, ніж до проблем, які нас турбують.
Подивімось, як це
Як таке ставлення виглядає на практиці? Чоловік на ім’я Алеш кілька років мав проблеми в особистих стосунках. За його власними словами, він надмірно ревнував. Він прийшов на терапію з бажанням зрозуміти свої ревнощі, в ідеалі — позбутися їх. Адже через них він уже кілька разів зруйнував стосунки. Він боявся, що в нього просто немає шансів побудувати добре партнерство з будь‑якою жінкою. Ми провели з ним кілька екстерналізаційних інтерв’ю.
Першим важливим кроком стала граматична трансформація. Раніше Алеш казав, що він ревнивий, а тепер йому треба було перейти від прикметника до іменника. Ревнощі. Як у його житті з’явилися ревнощі й чим вони там займаються? Може здатися, що це дрібниця, але навіть таке невелике зрушення впливає на наше мислення. Алеш мав можливість сприймати себе не як ревнивця, він міг говорити про себе як про людину, чиї ревнощі почали руйнувати життя та стосунки.
Алеш уявив, як виглядють знайомі йому ревнощі. Він персоналізував їх в образі людини, яку назвав «Детективом», і ми детально описали її: форму, поведінку та міркування. «Детектив» прийшов до Алеша, коли той повернувся додому з роботи, і просканував усю квартиру, шукаючи докази невірності. Іншого разу «Детектив» відвідав його, коли він був сам, і змусив перевірити, коли його дівчина перебуває в соціальних мережах, пропонуючи сценарії того, що вона там може робити і з ким.
Дуже важливо, що тепер можна було говорити про ситуації, до яких Детектив не має доступу. З’ясувалося, що «Детектив» приходить, щоб допомогти Алешу захистити стосунки, якими він переймається. Насправді він у дуже невдалий спосіб допомагав будувати важливі для Алеша цінності: партнерство, довіра, вірність.
Або Аліса. Вона знову зустріла «пані Досконалість», яка нагадує, що їй не варто їсти так багато, натомість слід бути стрункішою. «Пані Досконалість» дуже часто з Алісою — і коли вона сама, і коли проводить час із друзями. Але ми вже знаємо, що вона ніколи не ходить на уроки гончарства, де Аліса деякий час почувається добре й спокійно.
А от у Мілана є два Камені, які обтяжують його і змушують думати про своє важке минуле. Він сам уже навчився кількох способів їх зняти і трохи відпочити. Він також знає, з якими людьми Камені важчають, а з якими — легшають.
Екстерналізація проблем – це корисна перспектива, яка дозволяє розмовляти про проблеми дуже конкретно та відмовитися від загальних визначень і порад. Як виглядають наші ревнощі в житті, звідки вони взялись і куди можуть подітися? Таке дослідження проблеми — це категорії, коробки та діагностичні посібники. І я думаю, що це полегшення. Такий підхід дозволяє нам відступити і подивитися на труднощі збоку.
Проблеми не можуть жити без людей
А як ви? Чи бажаєте запустити цю трансформацію у вашому мисленні та способі обговорення проблем? Який би вигляд мала проблема, яка забирає з вашого життя на зразок радості, любові, партнерства?
Подумайте про ім’я для вашої проблеми. Воно може не мати нічого спільного з діагнозом або професійним найменуванням, нехай ваша фантазія знайде щось лаконічне і відповідне. Наприклад, комусь проблема може нагадати персонажа з популярного серіалу або негативного героя з книжки.
Скористайтеся фантазією та уявіть цю проблему як об’єкт або персонажа. Чи має він якийсь колір, структуру, форму? Дітям такі вигадки зазвичай даються легше, але мене часто цікавить саме те, що цікавого побачать у своїй уяві дорослі.
Щоб змінити мову сприйняття проблем, Джилл Фрідман у «Наративна терапія» пропонує цікавий «мисленнєвий експеримент», який може допомогти зрозуміти, що ми відчуваємо, коли прив’язуємо проблему до себе й описуємо через прикметник (заздрісний, злий, згорблений), а потім трансформуємо її в іменник (заздрість, гнів, худорлявість), а також виводимо за межі себе.
Спробуйте відповісти на такі запитання (вставте «проблемний» прикметник після X):
• Як ви стали X?
• Що найбільше спонукає вас бути Х?
• Що зазвичай відбувається, коли ви починаєте бути Х?
• Які наслідки для вашого життя та ваших міжособистісних стосунків має те, що ви X?
Зверніть увагу, що саме ви відчуваєте, відповідаючи на такі запитання. Як це впливає на вас? Тепер зробіть другий варіант, про який я писав вище, і назвіть властивість або проблему іменником; додайте їх після Y:
• Чому ви настільки сприйнятливі до Y, що воно може керувати вашим життям?
• У яких ситуаціях Y найчастіше перемагає вас?
• Який вплив Y має на ваше життя та стосунки?
Відповідаючи, знову дослухайтеся до відчуттів. Ваше сприйняття себе чи проблеми відрізняється? Я вважаю, що ця зміна мови, а отже, і сприйняття наших проблем має великий вплив — вона дозволяє нам перестати вважати себе проблемними чи патологічними і дозволяє по‑іншому підходити до себе. Проблеми це проблеми, а ми — люди.
Людина одні проблеми сприймає, а інші ні. З одними вона дає раду, з іншими ні. Проблеми шукають людей, як паразити господаря. А потім живуть за їхній рахунок, виснажуючи ресурси. Проблеми не можуть жити без людей. Однак у людей більше можливостей, і вони можуть жити без проблем. Власне люди – не проблема.