«Я б хотіла дізнатися думку спеціаліста, який має досвід із високочутливими дітьми, — написала нам у редакцію читачка Люція. — У моєї дванадцятирічної доньки минулоріч почалися проблеми з відвідуванням школи. Їй часто було погано, і навіть коли вона туди йшла, то невдовзі телефонувала мені, аби я її забрала, бо їй зле. Вона описувала це як сильний страх, від якого їй стає погано. Шкільна психологиня рекомендувала продовжувати регулярно ходити в школу й винагороджувати за це доньку. Цей спосіб виявився невдалим — після тиску з мого боку донька була в такому стані, що могла тільки лежати і мало їла. Нам допомогла ще одна психотерапевтка, але відвідування школи донькою все одно лишалося спорадичним. Школа пішла нам назустріч, і донька ходила туди так, як їй вдавалося, атестацію вона надолужувала через індивідуальні іспити в позаурочний час. Це було минулого шкільного року. В вересні якийсь час здавалося, що ми на правильному шляху. Але з плином часу її потреба відпочивати від школи стала все частішою. Ми знову сконтактували з терапевткою, до якої ходила донька. На думку спеціалістки, я повинна наполягати на постійному відвідуванні школи з, наприклад, двома вихідними на 14 днів. Я з цим не згодна. Я сама високочутлива людина і не ходжу на роботу щодня, бо знаю, наскільки важливий для моєї психіки баланс між діяльністю та відпочинком, перебуванням між людьми та самотністю. Чи справді потреби високочутливих дорослих та дітей такі різні?»
Високу чутливість визначають як більшу сприйнятливість нервової системи, яка глибше опрацьовує зовнішні і внутрішні подразники. У таких дітей ми бачимо велику сприйнятливість та сильніші емоційні реакції. Це проявляється, наприклад, у тому, що вони помічають невелику різницю у зовнішньому вигляді іншої людини або в облаштуванні кімнати. Вони також помічають зміну тону голосу, його тембру, а також будь‑які вияви інтересу або ознаки зневаги.
Через те, що такі люди сприймають стільки всього, вони набагато швидше втомлюються або зазнають перестимуляції. В менших дітей це може призводити до різних (на перший погляд) незвичних і сильних емоційних реакцій або скарг, труднощів із засинанням або пробуджень уночі, нічних кошмарів. Через це вони можуть уникати нових і невідомих ситуацій та людей, а також і цілком звичайних речей, надаючи перевагу, наприклад, знайомій їжі.
Психологиня і дослідниця Елейн Арон, яка вивчає цей феномен, стверджує, шо високочутливі діти мають виразніші реакції, ніж діти, які не є високочутливими, але в цьому плані вони підпадають під норму, як і більшість інших їхніх особливостей і реакцій. Переважну кількість часу вони розслаблені та доброзичливі до тих, кого вони добре знають.
Особливості й потреби
Головним результатом усвідомлення цієї риси має бути те, що ми допоможемо високочутливій дитині і покажемо їй, як працювати з її сприйнятливою нервовою системою. Сенс у тому, щоб така дитина могла задовольняти всі свої потреби, важливі для неї з огляду на її особистість та етапи розвитку. Високочутлива дитина — це нормальна дитина, яка всього‑на‑всього більше сприймає і переживає.
Зазвичай висока чутливість не з’являється в людини сама по собі, а буває пов’язана із низкою інших вроджених або набутих рис. Наприклад, дослідження показують її взаємозв’язок із невротизмом, який є не діагнозом, а особливістю особистості. Така людина приносить сама собі більше клопотів і має більше страхів, сприймає себе як психічно нестабільну й таку, яку легко засмутити. Це не означає, що цій людині потрібно змінитися, але вона мусить навчитися працювати з усім цим, щоб реалізовувати свої таланти й плани.
Водночас кожну особистість виразно формує середовище, в якому вона виростає, і виявляється, що у високочутливих дітей такий вплив набагато сильніший. Якщо високочутлива дитина виростає в оточенні, яке її підтримує, це надзвичайно позитивно пливає на неї, а в протилежному випадку це позначається на ній набагато більше, ніж на дитині, яка не є високочутливою. Однак підтримка не означає надмірну турботу й уникнення ситуацій, з якими вона зможе поступово і під чутливим керівництвом справитися, — уникнення ні для кого не є гарною стратегією.
Елейн Арон стверджує, що високочутливі діти проживають емоції, такі як страх, лють і смуток, виразніше, ніж інші. Також, згідно з іншими дослідженнями (наприклад, Джерома Каґана), страх нових ситуацій є вирізною ознакою високочутливих дітей — дитина спершу зупиняється, а потім реагує. Цей страх пов’язаний із переповненням емоціями і потребою опрацювати подразники раніше, ніж дитина проявляє реакцію.
При цьому може статися, що високочутлива дитина прожила ситуацію, коли вона була перевантажена і з якою вона не справилася (або їй не вистачило підтримки та розуміння зовні), і через це зафіксувався взірець страху, котрий переноситься до наступних подібних ситуацій. Із цього потім може виникнути тривога, яка почне ставати все більш неконкретною й тривалою.
Це може статися з кожною дитиною, але у високочутливих дітей такий сценарій є більш імовірним, зважаючи на більшу чутливість нервової системи. Очевидно, сталося щось, що ввело вашу дочку в стан так званої тривоги очікування, коли зафіксувався взірець страху. Варто було б подумати, чи не сталося в її житті щось значне, що могло б її заблокувати та викликати в неї інтенсивну реакцію.
В кожному разі, важливо навчати дитину боротися зі страхом. Для цього можна використовувати різні дихальні та розслабляючі техніки і передусім підтримувати у дитині віру, що вона з цим усім справиться. Так до неї повертається віра, що її переживання в неї під контролем у найпозитивнішому сенсі цього слова.
Я хочу ще раз наголосити, що високочутлива дитина — це нормальна дитина, яка більше сприймає та проживає. Якщо в неї проявляється стратегія довгострокового уникнення, це в принципі пов’язано із чимось іншим, ніж вища чутливість нервової системи, і це варто намагатися виправити — дуже чутливу дитину не потрібно ніде ізолювати.
Вмію, можу, зроблю
Підвищити впевненість у собі високочутливим дітям допоможе усвідомлення себе самих стосовно інших дітей. Високочутливі діти зазвичай розуміють, що в низці ситуацій реагують трохи по‑іншому, і можуть інколи почуватися здивованими й навіть присоромленими. Крім усвідомлення, що це пов’язано з їхнім чутливішим сприйняттям та переживанням, добре навчати їх, аби вони не приймали все так близько до серця і розвивали свою емоційну опірність.
- На практиці це означає навчити їх казати такі речі, як я хочу, тепер моя черга, зробімо це по‑моєму, перестань, мені це не подобається.
- Якщо вони бачать, що їх не помічають, допомогти їм не почуватися як жертва.
- Посилювати здатність дитини розуміти свої потреби і бажання.
- Наполягати на тому, щоб дитина (коли це можливо) сама приймала рішення.
- Аби налаштувати мозок високочутливої дитини на здорову впевненість у собі, також добре нагадувати їй про її успіхи, коли вона почувається невдахою.
Чутливість довго сприймали як негативну рису особистості. Досягненням досліджень останніх років є більша виваженість. Чутливість вашої дитини має багато позитивних рис, на які потрібно обережно звертати її увагу. Важлива також підтримка в будь‑якій діяльності, яка є її сильною стороною. Кожна високочутлива дитина — унікальна, тому її даром може бути, наприклад, емпатія й інтерес до інших, глибокі й оригінальні думки, креативні ідеї, мистецькі таланти, вміння працювати в команді…
Всі високочутливі діти хочуть досліджувати і пізнавати світ довкола себе. Їхні страхи й обережність можуть їх гальмувати, адже вони частіше, ніж інші діти, переживають ситуації, коли з чимось не справляються через перенавантаження, коли вони раптом не знають, що сказати чи зробити, або, навпаки, перебувають під впливом сильних емоцій.
Саме тому їм необхідно багато підтримки і знання, що вони отримають, коли опиняться в нових ситуаціях, — що, врешті, це може бути позитивно. Дорослі можуть допомагати їм готуватися до ситуацій, які викликають стрес, наприклад, пояснюючи, що їм не потрібно брати участь у всій події, що не потрібно говорити з усіма, можна відпочивати, якщо в них буде таке бажання, і так далі.
У дванадцять років кожній (а особливо високочутливій) дитині потрібно задовольняти свою потребу в тому, щоб усвідомлювати власні здатності, належати до спільноти, освоювати діяльність та ролі, які вона вивчила в минулі роки та які вивчає тепер. За Еріком Еріксоном, цей період готує нас до наступних періодів становлення й формування ідентичності. Ми не можемо порівнювати високочутливого дорослого і його потреби з високочутливою дитиною або підлітком.
Із викладеного вище очевидно, що виховання високочутливої дитини може бути для батьків великими викликом із низкою позитивних моментів і темних закутків. Оскільки ця риса особистості значною мірою спадкова, дуже ймовірно, що батько або мати також високочутливі.
Такі батько чи мати також сприйматимуть й переживатимуть більше, тому іноді можуть передавати дитині свої побоювання й страхи. Відтак, у першу чергу рекомендовано, щоб батьки відрізняли свій досвід та своє сприйняття від досвіду та поведінки своєї дитини. Водночас це часто батьки, яким потрібно працювати над собою, зі своїми страхами й тривожністю, що значно допомагає дитині та позитивно на неї впливає.
Більше на цю тему:
- Елейн Н. Арон. Високочутлива дитина. (Elaine N. Aron. The Highly Sensitive Child).
- Ерік Еріксон. Завершений життєвий цикл. (Erik Erikson: Životní cyklus rozšířený a dokončený).
- Магдалена Словачкова. Магістерська робота: Висока чутливість як риса особистості. (Magdaléna Slováčková. Vysoká citlivost jako osobnostní rys: magisterská práce).
Переклад: Тетяна Сопронюк