Інколи буває так, що життя якось важчає. Важчають думки, важчає тіло. Сильно б’ється серце, пітніють долоні, ми відчуваємо нудоту, запаморочення, з’являються «мушки» перед очима. А в голову приходять ті самі найчорніші думки. Але в реальності взагалі може не відбуватися нічого кошмарного. Жодних нещасних випадків, жодних трагедій. Ми можемо бути вдома, у теплі, з нашими близькими. Власне, нічого не сталося — вистачає однієї лише думки. Думки про невдачу, втрату, побоювання через події, які можуть відбутися. Потенційна небезпека, яка взагалі може не настати. Думка про ситуацію, яка існує тільки в нашій голові.
Зазвичай цю чорну думку ми не можемо викинути з голови. Вона настирна й поглинає все позитивне. У цю мить єдине, чого ми хочемо, це: Хай ця думка зникне! Хай іде геть! Будь ласка! Чому вона так мене переслідує? Що змушує мене весь час думати про найгірше? Я божевільна? Я хвора?
Чи знайомо це вам? Можливо, так. Можливо, колись ви вже проходили через це у своєму житті — або проходите саме зараз. Тривога. Безпорадність. Безсилля. Можливо, ви сумніваєтеся в серйозності вашої проблеми. Вам страшно висловити свої думки вголос, аби інші не сміялися з вас. Аби не думали, що ви дурні, нездарні, що займаєтеся дурницями. Можливо, ви сумніваєтеся щодо свого психічного й тілесного здоров’я. І, можливо, боїтеся, що вам уже нічого не допоможе.
Сьогодні я хотіла б розповісти вам історію. Натхненням для неї стала нескінченна кількість тривожних думок, із якими доводиться мати справу деяким людям. Щодня, щохвилини, щомиті свого життя. З думками, сповненими гризливих болісних сумнівів у власній зовнішності, продуктивності, поведінці, досвіді. Врешті, навіть у праві на допомогу.
Прийти чи не прийти?
Катя зважувалася на консультацію кілька місяців. На те, щоб написати імейл, у неї пішло багато сил. Більше, ніж сказало б її оточення. Власне, на все йде багато сил. Поговорити, одягнутися, іноді навіть встати з ліжка. Піти до психолога було одним із найважчих рішень за останній час:
Чи є в цьому сенс? Я все одно не знатиму, що сказати! Я однозначно виглядатиму як нездара. Наче я тільки скаржуся. Все одно в мене на це немає права! Об’єктивно все в порядку. Звісно, я не буду скаржитися на свою родину, вони цього не заслужили. Можливо, я божевільна. А якщо він це зрозуміє? А якщо це щось серйозніше? Це точно не нормально! Ніхто з людей не скиглить, як я. Як так, що я не можу впоратися сама із собою?
Катю, те, що ви переживаєте, усі ці думки, — це тривога. Тривога, яка забирає у вас перспективу й унеможливлює бачити реальність. Ваші труднощі важливі вже тому, що вони ускладнюють ваше життя. Ніщо з цього взагалі не означає, що ви божевільна. Просто ви відчуваєте душевні страждання, і було б прикро залишатися з ними наодинці. Ви ведете боротьбу всередині себе, і це може забирати багато сил. Тривога зазвичай заважає вам побачити вихід із труднощів. Але це точно не означає, що його немає.
Те, що ви відчуваєте страждання зараз, не означає, що ви божевільна. Вам не потрібно це розуміти. Можливо, ви просто опинилися у важкій життєвій ситуації. Можливо, ви вже подолали багато перешкод, але останні просто завдали вам труднощів. Можливо… Я не знаю. Відповідь шукатимемо разом.
Вам не слід боятися шукати допомоги. Не бути в цьому сам на сам — добрий крок. Інша людина — чи то близька особа, якій ви довіряєте, або ж спеціаліст — допоможе вам знайти перспективу. Допоможе вам повернутися до реальності. Вона вислухає ваші страхи, і ви разом почнете їх відпускати.
Думки й реальність
Як так, що моє мислення працює таким чином? Чому воно мене так мучить? Я взагалі не маю поняття, звідки це взялося. Як так, що інші люди легко справляються з такими самими ситуаціями? Я єдина така нездара? У мене ніщо не виходить зробити нормально! Я роблю купу помилок. У всьому винна тільки я…
Катю, можливо, ви багато пережили. Наприклад, ваше дитинство чи шкільний досвід не були найпозитивнішими. Чи, може, ви якраз пройшли через важкий період вашого життя. Партнер, близька подруга, керівник чи колеги відчутно надломили вашу впевненість у собі. Або ж вам дісталася не найкраща біохімічна карта, і ваш мозок просто більш схильний відчувати тривогу.
Цілком можливо, що разом ми розберемося, коли почалися ці відчуття, з якими подіями вони первинно пов’язані. Можливо, вони пов’язані з людьми, яких уже давно немає у вашому житті, але питання все одно залишилися. Можливо, ви навіть приймете ідею, що минуле вже не має такого великого значення. Що ви хочете відпустити його й зосередитися на тому, що відбувається зараз.
Ми будемо дошукуватися, чого ви боїтеся насправді. Чи стали колись ці страхи реальністю. Чи справді ви можете зазирнути в голову до інших людей й прочитати їхні думки (завжди негативні). Ми шукатимемо альтернативи. Після різних сценаріїв і пояснень, які стосуються теперішнього моменту.
Можливо, ви по‑справжньому «надихнетеся». Побачите світ трішки інакше. Залишите собі простір для різних пояснень. Звертатимете увагу на те, що відбувається довкола вас. Будете вчитися бачити дистанцію, зворотний зв’язок і перспективу. Я не кажу, що це завжди буде легко, але у вас вийде. Поступово, безпечно, маленькими кроками, які ви самі для себе сплануєте.
Втекти чи залишитися?
Останнім часом я нікуди не ходжу. Усе одно зі мною ніхто не хоче розмовляти. Я не маю чим зацікавити інших. Я не вмію бути дотепною. Усі вдалі думки з’являються пізніше. Врешті, я бачу, як інші витріщаються на мене. Я не відчуваю, що хтось би міг мене зрозуміти. Навіть зараз ви, вочевидь, думаєте, що я белькочу п’яте через десяте. Мені б варто заткнутися. Або ще краще — взагалі піти. Якби ж то я могла з’ясувати все це сама. Мені вже ніщо не допоможе, так?
Катю, дихайте. Це знову почалися автоматичні думки. Це не проблема. Нічого не відбувається. Залиште їх там. Поки що вони мають своє місце у вашій голові. Зараз ми деякий час поспостерігаємо за ними. Вони справжні? Відповідають тому, що відбувається насправді? Чи це говорить ваша тривога?
Ви вже бачите, що та найчорніша думка, яка автоматично у вас з’явилася, — це одне з можливих пояснень. Розумію, що вам потрібно відігнати цю думку, придушити її, забути. Але вона продереться на поверхню. Залишмо її в голові — ми тільки разом розберемо й детально проаналізуємо її. І, цілком можливо, ми виявимо, що той найгірший сценарій, ймовірно, взагалі не настане. А якщо й так, то ми все одно дамо собі з ним раду.
Те, що деякі думки виринають автоматично, не означає, що вони правдиві. Я знаю, що ви часто повторюєте собі це речення. Ви маєте для себе й інші формули. Вчитеся навіть говорити із собою лагідно. Вчитеся дихати. Розслаблятися. Вчитеся триматися в ситуаціях на хвильку довше, ніж витримували раніше.
Ви безстрашно дивитеся в обличчя своєму страху. Сама шукаєте ситуації, від яких раніше безоглядно тікали. Інколи просите про допомогу свою хорошу подругу. Що далі, то частіше стається, що ви приходите з усмішкою на устах. Вам щось вдалося. Або ж ви просто прожили гарний, спокійний вечір із книгою. Здається, думок, які раніше заглушували все добре, майже не було. Майже. На це треба час. Ми йдемо вашим темпом.
Ми разом проходимо всі ситуації, які вас жахають. Інколи зовсім не так легко зрозуміти, чим конкретно вони вас жахають. Часто ми бачимо поранену самооцінку. З’являються болі з минулого, складні стосунки в родині. Інколи навіть вас саму дивують деякі зв’язки. Ви усвідомлюєте, що принесли у своє життя купу сумнівів через суворого батька. Або згадуєте кілька пекучих і отруйних речень від однокласників чи одного зламаного життям учителя.
Ви намагаєтеся відмовитися від старих моделей поведінки і вклинити у своє життя нові. Знаєте, що ви вже не та маленька дівчинка, яка не розуміла, що робити з несправедливим оцінюванням від авторитетів або однокласників. Вам уже не слід їх боятися. Ви не повинні бачити їх у своїх колегах чи керівниках. Ви виявляєте гігантську відвагу.
У багатьох ситуаціях ви отримуєте чудовий зворотний зв’язок від ваших близьких. Намагаєтеся не відкидати його. Чути його. Усвідомлювати його. Вклинювати у свою картину світу. Інколи це ще тяжко, інколи це геть не вдається, але ви пробуєте знову. Ви потихеньку починаєте вірити, що можете впоратися зі своїми тривогами.
Назавжди чи тільки тимчасово?
А якщо все повториться? Якщо це знов мене вразить? У тій найдурнішій ситуації? Що як я вже ніколи не буду нормальною? Що як усе це вплинуло на мене настільки, що воно повернеться, як тільки я перестану до вас ходити?
Не дивуюся, що вам це спало на думку. Втім, це тільки ще один чорний страх. Думка про те негативне, що може статися. Тепер зупиніться. Вдихніть. Розслабтеся й давайте разом: Що сталося б, якби ці тривоги прийшли в повній силі? Що б ви робили? Як би вчинили?
Катя відповідає на подібні питання. Заспокоюється. Вона вже давно пішла вперед. Вона багато чого усвідомила. Багато страхів набирало страхітливих розмірів тільки в її уяві. Багато з них розчинилося, як пара над горнятком. Реальність (і люди довкола неї) була набагато привітнішою.
Катя усвідомила, що тепер вона має набагато більше сил. Якби тривоги вразили її знову, вона б знала, що робити. Вона ж стільки разів знаходила допомогу раніше. Тому вона відчуває, що має на це право.
Тривога може прийти й піти. Може раптово виринути й буквально очорнити ціле наше життя. Ми почнемо потопати в болісних, нестерпних думках, із яких ніяк не вибратися. Це не обов’язково має бути з дитинства, а може початися в якийсь момент. Під впливом життєвих подій, втрат, невдач. За даними Національного департаменту психічного здоров’я, після пандемії COVID майже кожна третя людина страждає від певної форми психічних проблем.
Ми можемо мати схильність до тривоги, переживати кращі й гірші періоди. Не будьте сам на сам із чорними думками. Інколи наше оточення (хай навіть від щирого серця) може порадити: Ну, не думай про це зовсім! Просто зроби це. Впорайся. Не турбуйся через те погане, що може статися. Або навіть краще: Думай позитивно! Візьми себе в руки. Уже не будеш така налякана! Якщо з цим можуть упоратися інші, ти також впораєшся! Тощо.
Та от тільки ми просто не можемо взяти і вирішити, що більше не будемо відчувати тривогу. Ми не можемо взяти й переконати себе, що ми самі або ситуація, у якій ми перебуваємо, цілком у порядку. Важко знайти пояснення, погляд збоку, дистанцію чи нову модель поведінки тільки завдяки свідомому рішенню. Ми можемо деякий час долати себе, робити вигляд, що в нас усе гаразд, але якщо ми не попрацюємо над внутрішніми відчуттями, всередині все кипітиме.
Рука допомоги може багато. Якщо ви відчуваєте, що ваше життя, як і Катине, трохи важчає, не сумнівайтеся, що ви маєте право на допомогу. Хороший терапевт або психолог знатиме, яким шляхом вас вести. І я можу запевнити, що у вашій історії, поведінці або досвіді не буде нічого дурного, вартого сорому чи смішного. Навпаки: шукати допомоги та зіштовхуватися зі своїми психологічними труднощами означає багато мужності й відваги.
Тривога процвітає в глибині самотності й темряви. І я сподіваюся, що ця стаття принесла хоча б трохи світла й думку, що ви точно в цьому не самотні.
Переклад: Тетяна Сопронюк