Психотерапевтка Домініка Чехова відповідає на наше запитання: Чи натрапляли Ви у своєму навчанні або професійному житті на глухий кут, про який би Ви хотіли попередити читачів Psychologie.cz, а разом із ними, наприклад, своїх молодших колег? Щось, у що Ви вірили, що прийняли, а пізніше переоцінили?
Поки що найбільшим глухим кутом для мене була думка про те, що я з усім повинна впоратися сама. З молодості я плекала своє почуття я сама, яке з роками накопичувалося й розбухало, аж доки після університету не стало досить важким тягарем. Хоч іноді я й почувалася добре щодо власної самодостатності, але що далі, то більше втомлювалася від кількості «богоугодних» діянь.
Відпочити після роботи в корпорації означало піти витиснути з себе всі соки на сквош або на пробіжку довкола озера о 6:30 ранку. Нічого не можна було скасувати, викинути з розкладу, все було важливо, і я відчувала, що якби навчилася краще все організовувати, то й мені було б краще.
Коли перед своїм тридцятиріччям я нарешті скинула цей багаж продуктивності в психотерапії, то виявила неприємну річ: недостатньо переставити й оптимально організувати важкі речі в наплічнику. Курси тайм‑менеджменту чи подорожі Індією мене не врятують. Потрібно просто зменшити навантаження — деякі речі, справи чи потреби слід відкинути, відпустити або ж пожертвувати ними.
Це було боляче, і я досі так не вмію. Я постійно беру на себе більше, ніж можу витримати в довгостроковій перспективі. А що мені допомагає?
Змістовне залучення
Я намагаюся вносити сенс у свою діяльність. Мені добре, коли я можу робити щось, що позитивно змінює світ, в якому я живу. Я радію, коли мої здібності використовують для добрих справ. Я намагаюся присвятити свою енергію діяльності, яка впливає й на інших. Я радію, коли бачу, як хтось бере велосипед зі стійки, про яку я просила наш муніципальний офіс, — і з‚явилася велосипедна зона. Або коли мені надсилає фото новонародженої дитини клієнтка, яка багато років тому на першому сеансі заявила, що точно ніколи не матиме дітей.
Робота з емоціями
Та навіть мені не вдається уникати меланхолії. Іноді здається, що те, що я роблю, насправді не має жодного сенсу. Буває, що мене роздратує якись незначний відгук — не такий суперпозитивний, як зазвичай, і тоді я відчуваю біль. Хоча в той момент я почуваюся кепсько, але я навчилася розуміти це почуття. Я спроможня побути з ним якийсь час і подумати про те, що зі мною зараз відбувається, що мене настільки зачепило. А потім я повертаюся до того, чи не хочу я знову бути найкращою, найпродуктивнішою, най…
Відпочинок
Коли я остаточно виснажуюся, то просто на мить відпочиваю. Згодом я у власному темпі закінчу цю справу — або ні. Можливо, її просто не варто доводити до кінця. В мене є улюблене правило 80:20, про яке я дізналася, працюючи в корпорації. Я виконую 80% роботи за 20% часу — чи потрібно мені у такому разі доробляти 20% роботи за решту 80% часу? Це вже (переважно) не має особливого сенсу. Мене більше хвилює те, який вплив матиме моє рішення щось не/доробити, й те, як я буду ставитися до нього в майбутньому.
Підтримка з боку інших
Коли йдеться про командний проєкт, я пробую просити про підтримку. Мене часто дивує, скільки людей готові долучитися, допомогти, зробити щось додаткове. І навпаки, коли моя робота подобається іншим, я прийму похвалу й добре її запам‘ятаю. Вона стане в пригоді, коли я захочу кинути все й поїхати на безлюдний острів.
Примирення
Деякі речі я вирішила більше не робити — я залишаю більше місця для інших, аби вони також могли реалізуватися. Світ ніколи не буде ідеальним. Те, що я вважаю важливим, може бути неважливим для інших. Я беру на себе роль ініціатора, натхненника, я змирилася з тим, що в багатьох сферах не доводжу справи до кінця — і через це я нічим не гірша людина. Наприклад, якщо я не дочитую книгу, то намагаюся не докоряти собі й прийняти той факт, що я просто не орієнтована на деталі людина й що швидко схоплюю головну думку.
Вдячність
Я вдячна своїм психотерапевтам, які супроводжували мене в цих темах, і моїм клієнтам, які знову і знову «приносять» мені нові теми. Адже разом усе вдається набагато краще.