Ми відчуваємо їх усі: радість, сум, плач, гіркота, внутрішній біль, гнів, страх, образа… Чому так важливо проявляти емоції? Коли ми цього не вміємо і не робимо, як наслідок, ми не задоволені самі собою, бо переважно відчуваємо, що придушуємо своє справжнє «я». Поступово знижується наше самоусвідомлення і наростає розчарування, що ми постійно підкоряємося оточенню. Інколи ми можемо навіть розвинути тривогу або соціальну фобію — людина починає уникати інших, адже боїться говорити, що справді відчуває.
Люди, які тривалий час придушують у собі емоції, мають страх, що хтось перейде їхні межі, а вони не зможуть захиститися. Часто вони відчувають безсилля від того, що вони наче віддані на поталу іншим, а тому схильні уникати контакту і закриватися від світу. Інколи така людина починає каратися і повертати гнів проти себе, бо звинувачує себе в тому, що вона не зробила чогось, що сама хотіла, просто щоб догодити іншим. Деякі люди можуть перетворювати накопичене розчарування й гнів від придушення своїх потреб та емоцій на агресію щодо оточуючих.
Проявлення емоцій важливе й для того, щоб ми були зрозумілими для свого оточення. Якщо ви даєте знати, що відчуваєте, люди загалом здогадуються, чого від вас можна очікувати. Водночас й взаємна комунікація стає простішою. Інші беруть до відома ваші потреби і вже відповідно до цього можуть діяти. Якщо вам щось у комусь заважає, але ви усміхаєтеся до цієї людини, в неї складатиметься враження, що все в порядку. Тоді вона й далі робитиме речі, які вам не подобаються, а у вас зростатиме огида до неї. Коли ж ви дозволите емоціям проявитися вчасно, це допоможе запобігти конфліктам та домислам.
Чому ми не дозволяємо собі проявляти емоції?
Найкраще вміють поводитися з емоціями діти — вони безпосередні. Якщо їх щось засмучує, вони починають плакати, а коли їм радісно, то вони сміються. Їхні емоції швидко змінюються, і за короткий час вони вже й не згадують, що кілька хвилин тому плакали. Вони чітко дають нам зрозуміти, що з ними відбувається.
Однак, на жаль, діти з часом вчаться розуміти, як вони будуть виглядати перед іншими, чи що їм слід поводитися певним чином, аби їх приймали близькі. Наприклад, плач, гнів та інші подібні прояви можуть вважатися неадекватними, тому що вони незручні для оточуючих. Дитина вчиться бути хорошою дівчинкою або хорошим хлопчиком для своїх батьків і перестає бути справжньою. Вона починає грати різні ролі, розраховувати, як отримати те, що їй потрібно.
Якщо нас виховували так, у дорослому віці ми навчені пригнічувати свої емоції. Найчастішим мотивом буває страх, що про нас подумають інші, коли ми висловимо іншу думку, аніж мають вони. З цього може випливати страх, що нас вилучать із певної групи, не приймуть, відкинуть. Або побоювання, що інші вказуватимуть на нас як на чорну вівцю, тому що ми не йдемо разом із натовпом, тощо.
Коли емоції ранять
Звичайно, важливо знайти баланс, щоб не виплескувати свої емоції за рахунок інших. Коли ви вчитеся висловлювати свої потреби, це є для вас чимось новим. Може статися так, що ваша поведінка перейде на протилежний полюс. Якщо ви почнете поводитися агресивно, інші через це страждатимуть. Така людина, наприклад:
- Зовсім не сприймає потреб інших, а наполягає лише на своїх.
- Не здатна оцінити ситуацію й адекватно реагувати (це часто стається з людьми, яких у дитинстві принижували і які вчаться самостверджуватися).
- Не дає іншим простору, не прислухається до них.
- Підвищує голос, висловлюється грубо.
- Поводиться імпульсивно, коли це недоречно.
- Не має емпатії.
Як же знайти межу між безжалісністю та намаганням догодити всім (або принаймні нікого не розлютити)? Важливо навчитися коригувати свої емоції. Якщо ви довгий час підкорялися іншим людям і пригнічували свої почуття, принижували самі себе, у вас може прокинутися імпульсивність і агресія, тому що ви звикли придушувати гнів. Ви також можете відчути себе жертвою, яку скривдили.
Здорові межі
Важливо усвідомити: якщо ми не встановили жодних кордонів, то ми самі створили ці неприємні ситуації. Тож навчімося спокійно відмовляти іншим і наполягати, що щось для нас неприйнятне, що ми цього не хочемо. Наступним кроком є повідомляти про свої права — навчитися бути асертивним. Що означає асертивність?
- Ви маєте право не погодитися.
- Ви маєте право сказати «ні».
- Ви маєте право змінити свою думку.
- Ви маєте право бути самими собою.
Думайте про те, щоб вам у певній ситуації було добре, але щоб водночас ваша поведінка не шкодила іншим. Це означає виставити свої межі, але не перетинати меж іншої людини. Зважати на інших, дати їм простір для самовираження, поважати їхні думки й погляди — але це не означає, що ви повинні погоджуватися чи навіть підкорятися.
Усім людям не догодиш. Неможливо впоратися з усіма справами й задовольнити потреби кожного. Дуже важливо берегти себе, адже здоров’я в нас тільки одне. Крім того, коли ви випромінюєте розчарування і тривогу, інші можуть підсвідомо вловлювати ці почуття й не довіряти вам (навіть не розуміючи чому). З часом це може перерости в конфлікт або відчуженість.
Перші кроки
Багато людей, які не проявляють своїх емоцій, почуваються в ролі жертви і часто проєктують почуття безпорадності на інших. Це може проявлятися у звинуваченнях на зразок ти винен у тому, що мені погано, я нещасний. Із часом вони забувають, що розірвати це замкнуте коло можуть тільки вони самі.
Тобто важливим кроком є взяти на себе відповідальність і усвідомити, що саме ми створюємо та живимо проблему. Ми встановлюємо свої межі, також можемо вільно висловлювати свої потреби чи незгоду. Спробуйте вийти із зони комфорту і почати вчитися спілкуватися з людьми довкола.
Не забувайте дати собі простір для заспокоєння емоцій — якщо ж ви відчуваєте агресію щодо іншого, дайте собі час, навіть коли це лише кілька глибоких вдихів, а тоді спробуйте спокійно й асертивно пояснити свою позицію. Спочатку це може бути дуже важко, оскільки ми вчимося робити щось, до чого не звикли.
Людський мозок схильний до лінощів і вважає за краще вдаватися до старих моделей поведінки — уникнути конфлікту певною мірою зручно. Коли ми будемо продовжувати наполягати, незвична поведінка буде для нас усе простішою й простішою.
Якщо ж ви поступово подолаєте свій страх і навчитеся говорити людям, чого ви хочете, чого не хочете, що вам подобається або не подобається і що ви відчуваєте, ви дасте їм знати, ким ви є. З часом ви будете почуватися більш задоволеними, спокійними, врівноваженими і впевненими у собі. Також ви станете зрозумілішими для інших, і люди ставитимуться до вас відповідно. Завдяки цьому ви можете отримувати від навколишнього світу те, що вам потрібно.
Можуть покращитися стосунки, які у вас є, а також з’являться нові — з людьми, з якими ви будете ладити. Водночас можуть виокремитися люди, які висмоктували з вас енергію. Якщо раніше ви догоджали кожному, тому що вам було важко висловити незгоду, люди, які звикли до цього, можуть злитися, емоційно шантажувати вас. Цей тиск може знову викликати у вас відчуття провини, тривогу й бажання повернути все так, як було.
Коли дійде до цього етапу, я рекомендую мати поруч когось, для кого ви важливі. Це може бути близька людина або навіть психотерапевт, словом, хтось, хто буде з вами і підтримуватиме вас на шляху до себе та до свободи. Здорові стосунки ґрунтуються на довірі й свободі, а не на примусі чи служінні іншим людям. У здорових особистих стосунках інша людина нічого від нас не очікує, вона щаслива, що ми такі, як є.
Переклад: Тетяна Сопронюк