Я помічаю це в консультуванні, спостерігаючи за людьми навколо та за власним життям. З клієнтом, який хоче знайти свою професію, змінити спосіб життя або познайомитися з новими людьми, ми розмовляємо. Спілкування в нас виходить добре. Спілкування безпечне й комфортне. На жаль, деякі клієнти, які прочитали забагато психоаналітичних романів про клієнтські інсайти на диванах, помилково уявляють, що саме в правильному «спілкуванні» полягає вся магія психотерапії, а отже, — їхні зміни. Вони вірять, що ми будемо спілкуватися так довго й дедалі краще — завдяки тому, що я магічно знаю, як і про що говорити, — аж доки трапиться так, що внаслідок цієї розмови проблема зникне і відбудуться зміни. Вони уявляють собі процес зміни як розв'язання математичної задачі: ми будемо інтенсивно займатися нею доти, доки рішення саме спаде нам на думку, а ще краще,— коли воно відбудеться в житті. Однак це правда в математиці, але нечасто — в життєвих змінах.
Життя в цьому сенсі набагато простіше, ніж математика, хоча така проста істина розчаровує любителів глибоких розмов: змінитися зазвичай неможливо, нескінченно прокручуючи думки в голові й розмовляючи про це з іншою людиною. Зміни можливо реалізувати лише завдяки тому, що я готовий внести фундаментальні зміни у своє життя — тобто змінити свою поведінку, свої рутини та свій вибір, тому що моя життєва ситуація, яку я хочу змінити, є не що інше, як наслідок саме цієї моєї поведінки, цих виборів і рутини. І так ми з клієнтами дістаємося до ключових моментів:
- Якщо ви хочете знайти професію, потрібно вийти й щось спробувати, до когось звернутися. Навіть якщо ви не знаєте, до кого звернутися або що вам буде цікаво. Але те, що вам буде цікаво, ви знайдете, лише щось спробувавши. А не навпаки.
- Якщо ви хочете змінити свій спосіб життя, вам потрібно перестати робити те, що є настільки зручним і привабливим, — врешті‑решт, саме тому ви це й робите, правда ж? Ви повинні почати робити те, що змушує вас почуватися дуже незручно, можливо, тривожно, як аматор, як повний нуль.
- Якщо ви хочете познайомитися з кимось, ви повинні бути готові сьогодні піти на концерт, завтра — на лекцію, а післязавтра — на зустріч із колегами. Вам слід розуміти, що в половині цих середовищ ви будете почуватися незручно і що вас там нічого не цікавитиме. Вам слід бути готовим почути відмову, звершувшись до когось, або що до вас навпаки звернеться хтось, із ким не буде бажання говорити… І ви повинні бути готові робити це сьогодні, завтра, наступного тижня, наступного місяця — усе життя.
Що спільного у всіх цих ситуаціях? Прагнення робити те, чого ми боїмося, що нам неприємно. Те, що часто не просто трохи незручно, а принципово незручно. І зробити це не один раз, а, наприклад, сто разів — і, можливо, за жодним разом так і не буде легше. Робити це не лише пів години, а й тиждень або місяць.
Дайте мені інструкцію, як увімкнути почуття
У момент, коли клієнти усвідомлюють, наскільки реальні зміни складні не в сенсі їх неможливості, а навпаки в сенсі довгої серії зрозумілих, але неприємних і важких дій, заходів, зустрічей, які їм доведеться провести, вони іноді починають говорити: «Але я не зможу, я не вмію так. У мене немає на це часу». Або «Скажіть мені, що я маю зробити, щоб у мене вийшло. Навчіть мене сміливості. Дайте мені інструкції, які б гарантували, що я хотітиму це робити». Але якби вам завжди хотілося робити щось неприємне для вас, ви були би психопатами.
«Інструкції для набуття сміливості, звичайно, існують — це якраз ваше неодноразове бажання (або звичка) вступати в дуже неприємні ситуації, разом із неприємними відчуттями, які їх супроводжують, і наслідок того, чого вас навчить цей вступ», — відповідаю я. «Але це як проблема з куркою та яйцем», — каже клієнт. «І я, безперечно, спочатку хочу яйце», — може додати він, але зазвичай цього не робить.
Очевидно, чого хоче клієнт у такій ситуації, — він хоче магії. Він хоче трюку, щоб почуватися комфортно, безпечно і впевнено в незручних, нових і принципово загрозливих для його самосприйняття ситуаціях. Відповідь на цю вимогу проста: такого трюку не існує. Він неможливий за визначенням того, що мається на увазі під «загрозливими ситуаціями» й того, що означає «якось почуватися». Якби ви почувалися в безпеці, ви б не опинилися в небезпечній ситуації, правда ж? Це дуже просто.
Вихід із поточного стану означає вихід із поточного комфорту
Погляньмо на процес змін ще з іншого ракурсу: якщо ми не захочемо відмовитися від зручності нашої рутини та комфорту нашого життя, воно ніколи не переналаштується та не зміниться. Ми не можемо почати жити його інакше й бути кимось трохи іншим. Це неможливо саме тому, що залишитися в комфорті рутини та звичок (які завжди приносять не тільки комфорт, а й неприємні наслідки) є синонімом поточної конфігурації нашого життя… яку ми хочемо змінити, чи не так? Принаймні так ми про це говоримо. Вони є одним і тим самим, ми просто називаємо ці речі різними словами.
Це все одно, що постійно напихатися ковбасою (мати таку звичку), але хотіти від життя (або від терапевта), щоб усередині нас щось «поміняли», аби ми правильно харчувалися — з єдиною умовою, що ми не хочемо позбутися ковбас. Або ми відкриті до можливості припинити їх їсти, але тільки після того, як «перестанемо їх хотіти», коли «не буде апетиту». Це ж замкнуте коло, чи не так? Ми готові змінитися тільки тоді, коли вже будемо іншими. Ви, мабуть, самі бачите, наскільки неможливі такі зусилля. І тому ми віримо в магію всіх типів, у шарлатанів, або шукаємо гіпнотизера, який обіцяє легко й назавжди встановити в нас зміни, як програміст, що встановлює нову програму на комп’ютер і запускає її.
Готовність зазнати дискомфорту є основною передумовою змін
Ми говоримо про зміни, які б нам хотілося робити в нашому житті. Але чи готові ми відкласти наші ковбаски, що б вони собою не являли? Чи готові ми прийняти, що навіть після цього рішення ми й далі будемо їх хотіти? Насправді здебільшого ні (хоча вголос ми говоримо протилежне). Якщо ми готові щось змінити, то уявляємо, що це будуть лише невеликі поступки та комфортні корективи в житті. Що ми самі виберемо, які вони будуть і куди мають вести. Ми будемо їх робити лише доти, доки ми все ще — і ви вже знаєте — почуватимемося комфортно, безпечно, як удома.
Ми не хочемо нічого змінювати у своєму комфортному способі життя, але шукаємо чудодійний метод, який змінить лише наші емоційні переживання. Ми не маємо наміру знаходити якісні стосунки та робити щось кардинально корисне, але хочемо отримати рецепт для пошуку сенсу та глибокого задоволення. Ми відмовляємося відсунути наші комфортні, але не дуже благородні цінності з вершин наших чартів, але дивуємося, як так — нам не вдається знайти духовну глибину в житті.
Так, можна ставити собі зручні запитання й можна ставити собі ефективні запитання. Перші зазвичай приємні й нічим не загрожують. Для того, щоби змінити своє життя, нам слід потрапити в середовище, де ми не будемо одразу почуватися як вдома, тобто де ми не почуватимемося добре. Нам потрібно піти й отримати новий досвід, який підриває наше уявлення про те, що важливо в житті. І це підривання завжди емоційно некомфортне. Тільки таке нове середовище та новий досвід можуть принести нове натхнення або змінити структуру нашого досвіду чи звичок.
Наслідком цих нових середовищ і нових вимог, звісно, є те, що ми в них будемо неспокійними, напруженими, тривожними, можливо, безнадійними, можливо, депресивними. Тому що вони нові, невідомі, а тому за визначенням психологічно загрозливі. Ми будемо якими завгодно, тільки не веселими, оптимістичними та невимушеними. Принаймні частину цієї подорожі. Той, хто не готовий цього витримати, не може змінитися.
Зміна (новизна, незнайомість) еволюційно завжди означала можливу наявність небезпеки, і тому ми реагуємо на неї пильністю, тривогою, стресом і дискомфортом. Навпаки, однаковість, стабільність і знайомість (тобто стан, із якого ми хочемо вийти) були безпечним вибором із погляду виживання, і тому наша природа підтримує перебування в ньому приємними почуттями, які ми проживаємо. Добробут стабілізує і веде до перебування в ньому, а зміни руйнують і призводять до дискомфорту, якого ми хочемо позбутися.
Із погляду виживання це чудовий механізм. Однак як цивілізовані люди ми не просто хочемо вижити. Ми хочемо жити добре і якісно, ми хочемо жити у певний спосіб. А для цього потрібна готовність рости, змінюватися та шукати напрямків зростання і змін. Потрібна готовність подолати примітивні (а тому сильні!) біологічні механізми, які допоможуть нам швидко реагувати в разі фізичної небезпеки, але насправді не можуть гарантувати, що ми знайдемо підходящу професію чи особистісно сумісну партнерку.
Змінюватися без змін — наше нездійсненне бажання
Готовність увійти у фундаментальний дискомфорт чужого — це не мазохізм — це суть і вимога змін. Нинішній стан, який ми повинні (і не хочемо) залишати заради такої зміни, є не що інше, як наш комфортний «дім». На перший погляд, це твердження здається нам «не дуже», тому що ми частково незадоволені таким своїм нинішнім житлом (з цієї причини ми приходимо до терапевта або шукаємо змін), і тому ми не бачимо причин, чому покинути його має бути для нас проблемою. Якщо ми не відчуваємо нестерпного дискомфорту від психічного розладу чи травми, тоді набагато більшою мірою наш «дім» також і насамперед гарантує фундаментальне відчуття добробуту та безпеки. Тут трохи неприбрано, трішки дискомфорту, трохи сварок — але все‑таки вдома є вдома.
Тільки вийшовши з дому, тобто порушивши цей комфорт, я можу потрапити в стан готовності по‑справжньому навчитися чогось нового або включити щось нове у свою особистість. Інакше навіщо я б це робив? Коли в мене все добре (комфортний спосіб життя й рутина), мені більш‑менш нічого не бракує — у мене немає причин щось змінювати. Тільки тоді, коли мені стане погано (тобто я вийду з цього комфорту), я почну шукати спосіб, як створити це задоволення по‑новому. Шукати, де б мені поселитися.
Я можу знайти своє втрачене задоволення, швидко повернувшись до старих добре відомих мені шаблонів, які створять добробут. Або я експериментую, почуваюся незручно й завдяки цьому стикаюся з новими (хорошими й поганими, відповідними й невідповідними) формулами і стимулами, і деякі з них поступово покращують у мені «самопочуття». І якщо я поступово виберу, прийму, проживу та автоматизую ці нові шаблони (ситуації, стосунки, середовище, діяльність), це означає, що я змінився. Вони змінять мене.
По‑іншому, ніж через дискомфорт, — іноді навіть дуже фундаментальний дискомфорт і радикальну, фундаментальну відмову від того, що створює мою ідентичність, звички та впевненість у собі, — я не можу дістатися до цих нових шаблонів.
Таким чином, зміна без дискомфорту неможлива, як грім без блискавки: Дискомфорт веде до бажання встановити (інший, новий) комфорт, що дає можливість встановити цей комфорт іншими засобами, тоді як комфорт сам по собі призводить лише до прагнення стабілізувати те життя, яке вже створює комфорт.
Говорити про зміни — це лише нова ковбаса, яка тримає нас у нездоровому сьогоденні
Кожен, хто хоче кардинально змінити своє життя, повинен бути готовий витримати цей (тимчасовий, але значний) дискомфорт і ввійти в нього. Інакше він залишиться просто кимось, хто тільки розповідатиме про свої старання змінитися. Так він стане в дуже довгу чергу замріяних людей і візіонерів змін, які він зробить або «колись», або «коли настане час», або коли він прочитає всі книги про візуалізацію.
Але мріяти про те, що я колись змінюся, читати бестселери поп‑психології і при цьому залишатись у домашньому затишку, сидячи на дивані, — це, як не дивно, дуже зручний механізм, що утримує нас у безпеці існуючих структур способу життя і звичок. Якщо він триває занадто довго, він дає нам помилкову ілюзію, що ми кращі за інших, які взагалі й не думають про зміни… Ми можемо почати думати, що живемо психологічно ціннішим життям, ніж «ті інші», і що ми насправді змінюємося, тому що ми цього прагнемо, це обговорюємо, візуалізуємо й розповідаємо.
Хоча наші розмови й розумова робота зі змінами є важливою першою фазою змін, якщо ми влаштуємося в ній комфортно, це буде просто ще одним витончений спосіб заспокоїти себе і зберегти комфорт, тобто стабільність. Подивіться на мене: я кажу, що хочу бути іншим, я читаю про це, я відвідую чудові семінари. Я навіть плачу найкращому терапевту! Хіба це не приємно? Отже, хіба я недостатньо стараюся?
Це змушує мене почуватися добре, показно, комфортно. На відміну від «тих інших», які навіть нічого не знають про психологію, я думаю про зміни й читаю про них розумні книжки. Це ще одне джерело комфорту та самозадоволення. Комфорт, який стабілізує нас там, де ми є, і який ніколи не змінює нас. Це пастка, у яку можна легко потрапити в сучасному світі перевантаження інформацією та нескінченних пропозицій поговорити. Але вам не допоможе ще одна книжка й зазвичай навіть ще одна розмова. Вам допоможе тільки ваше бажання вийти туди, де ви ще не були, у незнайоме середовище, де (для вас) завжди дутиме холодний вітер.