Мені подобаються явища, на які можна дивитися з різних сторін, бо вони ведуть нас до душі — багатогранної, різнобарвної і настільки глибокої, що її неможливо охопити простими схемами. Реальність, яка дозволяє нам спробувати більше кольорів та смаків, наближає нас до духовного коріння і таємниць, як глибинної сутності життя. Одним із таких прикладів може бути тату. Певно, воно приховує і відкриває більше, ніж здається на перший погляд.
Якщо вже говорити про тату — точніше пробувати «відчути» його або наповнити уявою, — можна почати зі скромного кредо Юнга, яке він застосовував перед розбором нового сновидіння. Перш за все він, наче дзен‑майстер початківець, казав: «Я взагалі не знаю, про що цей сон». Далі б не завадило бажання дізнатися про тату більше з точки зору різних культур та історичних етапів, а також подумати про різноманіття мотивів татуювань і широку палітру причин, які ведуть людину до цього вчинку.
Тату пропонує багато історій, які про нього можна розповісти. Я ж хочу поділитися спостереженнями, набутими з власного досвіду, розмов із моїм тату‑майстром, іншими людьми, які спробували цей шлях, а також з тематичної літератури.
Татуювання має особистий і колективний рівень. Сучасна доба індивідуалізації робить більший акцент на власній мотивації і таким чином посуває тату від ремісничого виконання до витвору мистецтва. Раніше важливішим був колективний рівень, що означав приналежність до цілого, племені чи людства загалом (як відокремлення людини від тваринного світу) або статус особи у певній групі. Не варто забувати, що в наш час навіть індивідуальне рішення продовжує довгу традицію чи радше ряд традицій: наприклад, течію «шляхетного тату», яке включало в себе духовні символи і у ряді культур сприймалося як вираження глибокої віри, або течію «темного тату», куди ми можемо віднести татуювання в’язнів, концентраційні табори, приналежність до мафії тощо.
Про наявність душі іноді свідчить той факт, що явище охоплює весь діапазон «від світла до темряви» і має сонячну й тіньову подоби. Знання інших культур урізноманітнює зміст татуювання. Інколи навіть культури з одного історичного часу й простору мали до тату різне ставлення, про що свідчить приклад проживаючих біля Мармурового моря фракійців, для яких тату було ознакою високого статусу й культури, та їхніх сусідів даків, що татуювали рабів. Татуювання могло вказувати на ієрархію у племінній громаді, підтверджувати групову ідентичність, бути ознакою бунтарства й виставлення власних кордонів.
Символічна мова образів
Тату має також свідомий і несвідомий компоненти. Воно завжди буде включати в себе щось за гранню, куди не сягне свідомий вибір нами певного татуювання. Роблячи тату, ми входимо у світ символів і образів або мови душі. Символи нас оберігають (пригадаймо гасло символдрами, що базується на теорії архетипів і колективного несвідомого Карла Юнга, — «Ми під захистом символів»), але вони також змінюють, формують або й кидають виклик.
Тату нас характеризує — воно виражає на тілі вміст душі, чим продовжує загартовувати і розвивати наш характер. Символ притягує до себе певну енергію або «дух» та може впливати на те, як та з якими почуттями і думками ми будемо дивитися на своє «нове», видозмінене тіло.
Все це відтворює добре відому терапевтичну істину, що зміна в одній сфері (тіло, уявлення, думки, слова, емоції) викликає зміни в інших сферах. Тату символізує бажання змін та може їх підтримати. Це явище, яке стоїть на уявній межі між тим, що є, і тим, що буде / може бути / має бути. Якщо у тату вкладено психологічний зміст, воно має емоційний вплив і стає вражаючою дійсністю та правдою. І знову Юнг зі своїм правилом, відповідно до якого для душі реальним є те, що працює (wirklich ist, was wirkt).
Тату втілює. Воно пропонує спосіб, як поєднати світ духів і фантазій з матеріальним світом. На тілі залишається мотив, який може підказати, через що ми пройшли, що нас приваблює, чого ми прагнемо, чого нам бракує й що б ми хотіли мати. Ми ніколи не знаємо, що несе із собою конкретне татуювання, подібно до сновидінь, коли неможливо одразу зрозуміти, про що йшлося уві сні — про здійснене бажання, компенсацію, вираження туги, страху, переживання втрати тощо.
Ми можемо дозволити собі поринути у невідоме, мрії, сподіваючись відкрити щось нове, іншу перспективу, яка зробить наше життя багатшим і глибшим. На мій погляд, тату — це щось на кшталт персоналізованого тесту Роршаха: хоча ми й не бачимо стандартних плям і проекцій того, що б це могло бути, татуювання спонукає нас інтерпретувати зображення відповідно до нашого досвіду та внутрішніх установок.
Межі мого Я
Тату — це один зі способів бути оригінальним. Анонімне тіло стає унікальним. Хтось починає краще ставитися до свого тіла, тому що раптом на ньому з’являється щось гарне та обране самостійно. Стає легше не дивитися на тіло лише крізь призму вимог сучасної доби та відповідність суспільним критеріям краси.
Тату може підтримати нас у процесі індивідуалізації, бути своєрідною печаткою цього шляху. Врешті‑решт, оригінальне слово «татау» перекладається як малюнок, знак, але також рана. Мотив оригіналу був найбільш помітним у корінного народу Нової Зеландії маорі, чиї татуювання «моко» наче штрих‑код розповідали про сім’ю та історію носія тату.
Шкіра — це зв’язок між Я та не‑Я, між внутрішнім і зовнішнім світом. Татуювання промовляють та об’єднують, створюють місток між почуттями, уявленнями й тілом, між Я та символом, між Я та іншими людьми, що постають перед реальністю, яку не обов’язково зможуть зрозуміти. Я думаю, що одною з підсвідомих причин неприйняття тату (точніше татуйованих людей) є якраз аспект незрозумілості. Подібні почуття невпевненості й тривоги виникають, коли ми не знаємо (наприклад, в онлайн‑середовищі), з ким ми розмовляємо — з чоловіком або жінкою, не знаємо вік, соціальний статус тощо.
Ми відчуваємо постійну потребу в ясному, безпечному світі, і все, що цьому заважає, може викликати тривогу. Але також полегшення. Тату має в собі шаманську складову через свою багатозначність і неможливість класифікації. Це написаний на тілі знак, який може сприйматися як мантра або молитва. І який зі знаку може перетворитися на тавро — не в останню чергу через зарахування носія тату до меншин або нерозуміння його мотивів. Сьогодні це стало мейнстрімом, що може бути лише новою формою захисту від глибшого вивчення теми душі та тіла, матеріального й духовного.
Татуювання можна розглядати як освячення, так і оскверніння тіла. Спосіб оцінки відрізнятиметься в залежності від широти світогляду, розуміння духовності тощо. Інколи можна почути спрощену думку типу «християнство забороняє тату», підкріплену кількома цитатами з Біблії, яку, на жаль, традиційно використовують у якості молоту відьом для захисту будь‑якого переконання, замість того, щоб посилатися на милосердя та безмежну любов Ісуса й адекватні знання тексту та історичного й мовного контекстів.
Прихильники татуювань мають натомість власні духовні аргументи й судження — подивіться лишень на згадки про таємничі «шрами» св. Павла, які згадуються у Новому завіті, хрещення в Ефіопії за допомогою води і нанесення на тіло тату у вигляді хреста, паломницькі татуювання в Єрусалимі як доказ пройденого духовного шляху, «набожні тату», що століттями практикувалися на Балканах, захист отця церкви Григорія з Ніси, чия сестра — представниця релігійного ордену — мала на тілі «захисне» тату у вигляді хреста на знак віри в Христа, вираження посвячення…
Проте як і в усьому, потрібно мати більше знань, інакше нам можуть задурити голову поверхневі підходи та фундаменталізм — одна з головних небезпек сучасної непростої доби, що претендує на роль ліків від неоднозначності світу, але, на мою думку, є лише добре маскованою отрутою. Складність не вилікувати спрощенням, радше — посвяченням у глибину життя. Все, що допомагає нам у цьому, можна вважати хорошим, а що навпаки «обезболює» — поганим.
Діалог із життям
Татуювання може бути проявом креативності, рішучості надати своєму життю форми, виразити себе. Воно також символізує вибір та прийняття внутрішньої трансформації, подолання страху. Тату є матеріалізованим рішенням, або, інакше кажучи, посиленням здатності обирати та приймати рішення на все життя (мінімально в той момент, коли ми це рішення втілюємо), а це важлива якість для щасливого життя.
Татуювання включає в себе ставлення до неприємних почуттів і свідоме наражання на біль, якого ми не просто не уникаємо, але й витримуємо, йдемо крізь нього, інтегруємо його і таким чином долаємо власну кризу. Тату нагадує, що й після травми можна вилікуватись і що справжнє страждання настає тоді, коли біль поєднується з вірою в нестерпність та муку — сам же біль не обов’язково має бути лише ворогом. Татуювання як ритуал включає в себе прийняття болю, що само по собі є посвяченням у доросле життя — тільки доросле Я може вийти за межі інстинктів, які ведуть нас якнайдалі від болю.
Тату дає можливість тілу стати тотемом або іконою, щоденником душевних переживань, записом важливих подій і віх на нашому шляху чи вираженням мрії та надії. В історії татуювання могло «розказувати» про заслуги в певних ситуаціях (наприклад, у моряків, що досягли омріяних цілей, або в «темній» подобі у в’язнів, які скоїли особливо злий вчинок). У якомусь сенсі тату — це шрам на шкірі, що ре‑презентує (робить видимими) душевні шрами, якими ми можемо пишатися як воїни, якщо знайдемо спосіб включити їх у наше повсякдення та дозволимо їм дофарбувати наше уявлення про своє життя.
Тату може бути трансформованим болем, що представляє собою філософію стійкості (подібно до популярного сьогодні загартовування), яку я вважаю дороговказом та доповненням до філософії здорового способу життя, чий потенціал у наш складний час вичерпується, і на сучасний світ його не вистачить.
Татуювання виконує функцію ритуалу, який переводить носія тату на новий рівень існування, і тому має духовне підґрунтя. Тату‑майстер стає кимось на кшталт (сприймайте символічно, а не буквально) священника, шамана та митця. Тату поглиблює надію на відродження, фантазію про появу нових сил, дорослішання тощо.
Тату виконує естетичну функцію. Так ми відкриваємося принципу краси — ніби тату є формою обіцянки «богу краси й креативності». У цьому сенсі воно має еротичний вимір, тому що краса і креативність є атрибутами Еросу або Духа Святого. (Мені подобається, що останнім часом все більше авторитетних авторів і теологів описують подібності у значенні цих двох слів.)
Татуювання є вираженням експерименту, важлива терапевтична складова — за допомогою тату людина каже, що вона жива і перебуває в контакті з натхненням, якому хоче надати форму. Тату може поєднуватися з творчістю й іншими способами. Наприклад, татуювання QR‑кодів, які з’єднують тату з віртуальним світом, чи новела американської мисткині Шеллі Джексон «Шкіра» з 2090 слів, кожне слово якої витатуйовано на одній окремій людині — щоб прочитати весь текст, потрібно зібрати цих людей разом. Це по‑новому висвітлює стару думку, що ми створені за подобою Бога — оригіналом, і водночас ми лише частина, яка належить до одного цілого.
Татуювання може бути формою концептуального мистецтва щодо образу самого себе та формою діалогу з життям. Ми маємо уявлення про те, як виглядатиме наше життя, але (скоріше і водночас) ми ведемо діалог з життям, з тим, що воно нам приносить, які успіхи та не‑успіхи ми отримуємо або якому натхненню відкриваємося. Це впливає на історії, які ми про себе напишемо, і в яких наша ідентичність буде домальована та видозмінена. Татуювання може ці процеси віддзеркалювати.
Дзеркало душі
Проте тату не матиме духовної складової, якщо ми поставимося до нього поверхнево і будемо копіювати друзів або когось іншого, не шукаючи власні мотиви, а вдовольняючись якимось поверхневим псевдосимволом типу зірочки. Окрім «неефективного» татуювання цей шлях за певних обставин може бути шкідливим симптомом, який не змінює ставлення до болю, а лише відображає та закріплює його.
Через імпульсивність та нестримне бажанням робити все нові й нові татуювання, цей процес може стати нав’язливою думкою, залежністю і доказом внутрішнього мазохізму, який свідчить про неуспішну спробу змінити ставлення до болісних речей та уникнути духовного розвитку. В певному контексті тату може відображати психопатологію, будь‑то через обраний малюнок або ж «травмовану» мотивацію до татуювання. Однак тату може стати одним із багатьох інструментів діагностики в терапії, незалежно від того, чи йдеться про реалізовані тату, або ті, які клієнт лише планує зробити. Іноді тату можна «прочитати» як крик про допомогу й розшифрувати в ньому натяк на внутрішню травму.
Часом буває корисно позбутися зробленого татуювання (згідно з дослідженнями, 17% людей шкодують про своє тату) та спробувати з часом зайняти іншу позицію щодо малюнка/напису. Тату можна видалити за допомогою лазера, перетворити його на новий мотив або ж прийняти своє «старе Я» і розділ життя, в якому ми думали інакше, ніж зараз.
Наше «старе Я» теж заслуговує на співчуття, ми можемо виправдати його недосконалим знанням себе, тому що досконалість не є ціллю. Забігаючи вперед, хочу зазначити важливість «випробування часом» — ми уникнемо імпульсивних рішень, якщо дамо речам достатньо часу для розвитку.
Чим краще ми себе знатимемо та будемо в змозі відрізнити внутрішній голос від усіх інших думок і голосів, які борються за нашу увагу, тим краще ми зможемо зрозуміти, чи буде тату відповіддю на наші запитання. Однією з ознак може бути те, що думка з’являється знов і знов, зріє та відкриває наше серце.
Тоді діалог із життям розвиватиметься так, що в хорошому випадку народиться певна взаємність — ми шукатимемо татуювання, а воно в якомусь сенсі шукатиме нас. Якщо настане правильний час (kairos, сприятливий момент) для прояву одного з аспектів душі, стане можливою синхронізація, і може відбутися повний цикл творчого процесу від сприйняття ідеї до її втілення. У разі успіху тату може зіграти роль на шляху «перетворення на янгола».
Поясню останню фразу, щоб уникнути неправильного тлумачення. У багатьох духовних традиціях янгола зображають посланцем, чиї послання ідентичні його імені. Тому стати янголом означає об’єднати повідомлення та особу, яка транслює щось унікальне світу й про світ. Одна з відповідей на людські бажання та сенс життя полягає в тому, щоб знайти своє послання — для мене головним чином йдеться про пізнання кохання, краси й глибини, єднання з ними, вихід за межі власного маленького его.
Ми можемо ділитися своїми мріями з іншими людьми всіма доступними способами, підбираючи різні художні форми. Тату — це один із багатьох способів пошуку душі та надії, який можливо реалізувати. Воно несе в собі священне сяйво, оскільки розкриває і втілює те, у що ми віримо, й те, що становить нашу особистість, — часто глибше, ніж визнає свідомість. Тату може бути дзеркалом і союзником душі. А кожен союзник заслуговує на повагу.
Переклад: Ольга Долга