Вам хочеться, щоб ваші діти з легкістю справлялися з вимогами повсякденного життя? Вміли долати кризи? Скористайтеся тим, що діти свідомо й несвідомо нас наслідують. Замість складних пояснень та «виховання», відірваного від реального життя, краще за все було б вчити їх власним прикладом.
Засновник вальдорфської педагогіки Рудольф Штайнер період розвитку від народження до сьомого року життя називав віком наслідування. Ще будучи зовсім маленькими, діти повторюють за дорослими, висовуючи язика, посміхаючись, хмурячись, відкриваючи рота…
Дошкільнята стають у наслідуванні справжніми майстрами. Дивлячись на них, як у дзеркало, ми можемо впізнати не лише свою поведінку та слова, але й інтонації, тон голосу, міміку, жести й пози (наприклад, типову манеру сидіти за столом), все це вони майстерно відтворюють залежно від ситуації. Не дивно, що діти наслідують і наші способи подолання різноманітних труднощів.
Емоції в пісочниці
Мама з дитиною йдуть з майданчика, дитина впирається. Вона вже трохи втомлена і у відповідь на дії мами злиться, кричить, плаче, брикається чи робить щось подібне, відповідно до свого темпераменту. Коротше кажучи, класика. А як на це реагують мами?
- Мама А, назвемо її Аліна, у розпачі, вона переживає, що про неї подумають інші. Вона кричить на дитину: «Ану перестань! І тобі не соромно! Морозива сьогодні не буде!»
- Мама Б — Бланка — візьме дитину та винесе її з майданчика.
- Мама В, Вероніка, присяде до дитини, коротко пояснить, чому вже треба йти, втім, вона ще хвилину тому про це говорила. Запропонує дитині руку, це періодично спрацьовує. Сьогодні ні, тому Вероніка візьме дитину на руки і винесе її з майданчика.
Аліна сердиться, наказує, вичитує, викликає докори сумління, погрожує. Вона б ще могла нашльопати дитину «по попці». Коротше кажучи, Аліна не справляється із дитячим гнівом та власним страхом через думку оточення. Ситуація для неї загрозлива, вона реагує агресивно.
Дитина спостерігає за Аліною та засвоює її поведінку. Ставлення дитини до матері теж змінюється: на слабку маму не можна покластися, що робить дитину ще вразливішою та веде до подальших проявів злості. Пізніше Аліна скаржиться подрузі (на жаль, перед дитиною), що «з нею неможливо витримати, вона жахлива» тощо. Дитина приміряє на себе наліпки плакси і злюки.
Бланка та Вероніка, на мою думку, реагують адекватно, що впливає на подальший розвиток ситуації. Дитина у обох випадках ще хвилину сердиться, а потім заспокоюється. У першому випадку дитина засинає на руках у матері, у другому — через сто метрів дає поставити себе на землю. Додому вона вже весело біжить.
Зауважу, що не мати негативні емоції — зовсім не ціль. Для дитини корисно бачити, що й ми звичайні люди з цілою шкалою емоційних реакцій. Важливо, що ми вміємо їх слушно виразити в контексті конкретної ситуації, працюємо над ними. Ми можемо розсердитися, конструктивно посперечатися і потім помиритися.
Модель подолання щоденних труднощів
Звичайна побутова ситуація. Припустімо, що на кухні забилася раковина. Ймовірно, це сталося через батька, який вдень хазяйнував на кухні, а надвечір поїхав на тренування. Тут на сцені з’являється мати, яка планує приготувати гарячу вечерю, однак забита раковина ускладнює їй це завдання.
- Аліна почне лаятися, звинуватить чоловіка в недбалості, накричить на дітей, що вони такі ж самі як батько, і закінчить наріканнями на злочестивість світу. Зробить дітям бутерброди, причому від запропонованої допомоги відмовиться, бо звикла, що «мусить все робити сама». Зітхаючи, як у неї від усього цього болить голова, вона піде полежати.
- Бланка прочистить забитий злив та приготує вечерю.
- Вероніка залишить злив чоловікові, бо він його прочистить краще за неї. Вона не готуватиме гарячу вечерю, тому що бігати до раковини у ванній було б незручно. Дітям вона пояснить, що в житті так буває — раковини забиваються, але цьому можна запобігти (і пояснить як). Вероніка попросить дітей допомогти, і вони разом приготують холодну вечерю. А батько їм завтра покаже, як правильно чистити злив.
Усі три матері попіклувалися про те, щоб діти поїли. Проте відмінності в опануванні ситуації принципові.
Аліна єдина, хто вказує на свою силу (все зробить сама). Однак з ситуацією вона зовсім не впоралася. Вона витрачає більшість енергії на захист себе (свого его), знижуючи авторитет батька та самооцінку дітей. Крім того, вона позбавляє їх можливості взяти активну участь у вирішенні ситуації.
З точки зору розвитку психічної стійкості (резилієнтності) у дітей — її поведінка проблемна. Діти спостерігають за матір’ю, яка всіх навколо звинувачує, жаліючи себе й тікаючи від вирішення ситуації. Вона лишає дітей із бутербродами, проте на самоті, з почуттям провини, яку сама ж і викликала. Ця матір не впоралася з невеликим ускладненням, що виникло на шляху до приготування вечері, але від дітей вона вимагає, щоб вони впоралися зі звинуваченням батька та самих себе.
Не виключено, що діти по схемі що нас не вбиває, робить нас сильнішими якусь користь із цієї ситуації винесуть. Але набагато вірогіднішим є те, що постраждає їхня психічна здатність до опору, бо людина, яку вони мають за взірець, показала свою неспроможність впоратися (яку ще й не може визнати), а залежних від неї осіб позбавила можливості активної участі у вирішенні ситуації.
Поведінка Бланки — безпроблемна, адже вона й сама не бачить у ситуації проблеми. З точки зору розвитку психічної стійкості у дітей — це позитивний приклад, тому що діти спостерігають за тим, як не створювати проблем на рівному місці та правильно поводитися.
А що ми можемо сказати про Вероніку? Злив вона не прочистила, гарячу вечерю не приготувала. Думаєте, це був поганий приклад для наслідування? Психічна стійкість її дітей постраждала? Якраз навпаки.
Важливо не те, що її діти їли холодну вечерю, а вона не прочистила злив, важливо те, що вона не знесилилася, чоловіка не обмовила, дітей накормила та ще й дала їм хороший урок. Також була підтримана сімейна єдність — діти допомогли мамі у несподіваній ситуації. Авторитет батька не постраждав, навпаки — завтра він покаже дітям, як правильно чистити злив.
Батько також повинен бути прикладом для наслідування. І, по можливості, щодня, у буденних ситуаціях. Матір не може замінити ігрові бійки, під час яких хлопчики стають сильнішими (і не лише фізично). Як битися, боротися та змагатися з повагою до суперника, як справлятися з агресією, знати, як далеко можна зайти та коли потрібно зупинитися… Хлопчики цього вчаться від тата, або, як варіант, від старших братів, але не від мами.
Що робити, якщо перешкода занадто велика?
Дитина вчиться, спостерігаючи за нами: як ми, наприклад, заперечуємо щось у магазині, як вимагаємо присутності відповідальної особи в державній установі, як захищаємо власні права та права слабших. І, будьте впевнені, дитина запозичує й наші почуття. Якщо вона неодноразово спостерігатиме, як ми здатні обмежити себе на користь іншої людини та при цьому відчуваємо радість і задоволення, то (найімовірніше) так само охоче буде допомагати іншим.
Психічна сила має багато форм. Кожен з нас може опинитися біля перешкоди, яку не здатен подолати. Проте в нас завжди є вибір, як до неї поставитися. Те, що ми чогось не вміємо, зовсім не означає, що ми повинні здатися, звинувачувати світ, кричати та бити кулаком по столу.
Ми можемо просто зупинитися на хвилину і подумати, що робити далі. Визнати, що це для нас занадто, що ми не здатні впоратися. Можливо, хтось дасть нам пораду, і ми з невеликою допомогою подолаємо цю перешкоду або ж вирішимо її обійти, чи підемо зовсім іншою дорогою, в іншому напрямку.
Переклад: Ольга Долга