Після розлучення нам потрібен час на відновлення. Це гігантська зміна в нашому житті, особливо якщо йшлося про довготривалі стосунки — втім, я не хочу сказати, що розлучення після короткотривалих стосунків болить чи впливає на нас менше. Крім емоційного насичення, стосунки часто дарують нам певне відчуття безпеки, визначеності, стабільності, також вони дають нам уявлення про напрямок руху в майбутньому. Через стосунки дехто знаходить власну цінність і самостверджується. Якщо ми втрачаємо стосунки, всі ці сфери більше чи менше страждають.
Інколи стосунки доходять до точки, коли вони висмоктують енергію обох сторін і жоден із партнерів уже не є задоволеним та щасливим. Тоді партнери намагаються врятувати їх будь‑якою ціною, і навіть якщо вони не почуваються в них добре, все одно їм важко розірвати цей зв’язок. Одне з можливих пояснень такого явища — схильність до залежності в одного чи обох партнерів.
Із цим пов’язаний надмірний страх покинутості, втрати, самотності, боязнь стати на власні ноги. Думка про самотність та життя без партнера настільки страхітлива і травматична, що люди готові на все, аби не розлучатися одне з одним. Якщо один із партнерів починає віддалятися та ставати більш самодостатнім, інший буде напружуватися, щоб «затягнути» його назад, і навпаки.
Вони тримають одне одного в безвиході, тому що не можуть функціонувати самостійно — принаймні вони так думають. Однак іноді події випадково складаються так, що відбувається розрив, і партнери стикаються з необхідністю з ним упоратися. Для особистості, схильної до залежності, це може бути дуже складно та займе в неї невиправдано багато часу.
Страх самотності
Я продемонструю це на прикладі типової історії, в якій однаково може йтися про жінку або чоловіка. Лінді 38 років, вона нещодавно пережила важкий і тривалий розрив, від якого не може оговтатися. Із її колишнім хлопцем вони зустрічалися вісім років. До того, як його зустріти, Лінда дуже страждала від самотності. Її подруги одна за одною виходили заміж та народжували дітей.
Кожен вечір на самоті вбивав Лінду, кожен світський захід, на якому вона мала бути присутньою, викликав у неї стрес. Вона завжди приходила сама або в супроводі подруги, що наче оголювало її біль від того, що вона не може знайти собі пару. Все це ще більше посилювали класичні запитання на кшталт: У тебе вже нарешті є хлопець? Чи не занадто ти вимоглива? На кого ти весь час чекаєш?
Тоді з’явився Том. Лінда була щаслива, що зустріла когось, для кого вона була важливою і з ким можна було будувати серйозні стосунки. Вони переїхали у спільну квартиру, планували весілля, яке мусили двічі відкладати через пандемію. В останні роки в їхніх стосунках виникли проблеми, які вони не могли чи, точніше, не вміли вирішувати разом. Cлабшали комунікація, взаємна повага та намагання зрозуміти точку зору іншого.
Однак Лінда прагнула з усіх сил утримати ці стосунки. Вона повністю втратила в них свою індивідуальність, адже постійно і в усьому підлаштовувалася під Тома, щоб зберегти його спокій та догодити йому. Що б вона не робила, Тому було недостатньо. Він систематично топтав її самооцінку.
Попри всі розбіжності та неприємні моменти, які вона пережила у стосунках, вона все ще кохала Тома. Великою мотивацією також була абсолютно жахлива думка знову залишитися самотньою за кілька років до сорока. Вона вірила, що якщо вони обоє будуть над цим працювати, то зможуть відродити свої стосунки. Однак напруга та взаємне нерозуміння ставали нестерпними. Після серії бурхливих і болісних суперечок вони розійшлися.
Відразу після розриву Лінда почувалася добре. Їй стало легше, оскільки вона вже не мусила терпіти задушливу динаміку та атмосферу стосунків, які її дуже виснажували. Вона зрозуміла, що вони з Томом справді не підходили одне одному — у них різні характери з абсолютно різними цінностями та поглядами на світ. Перші кілька тижнів вона насолоджувалася тим, що не повинна підлаштовуватися під когось і терпіти постійну критику. Вона може жити так, як хоче. Вона позбулася всього того, що нагадувало їй про Тома, підлаштувала все під себе і жила по‑своєму.
Однак поступово вона почала сумувати за Томом. Настав той класичний стан після розриву, який є природною реакцією на пережиту втрату. Його інтенсивність із часом слабшає та згасає. Проте, як не парадоксально, Лінда почувалася все гірше й гірше. Замість того, щоб поступово стабілізувати свою психіку, вона впадала у все більшу меланхолію.
Вона думала, що абсолютно нікому не потрібна, її самооцінка була на нулі, без Тома вона почувалася безпорадною і поступово утверджувалася у вірі, що більше ніколи нікого не знайде. Вона страждала від тривоги, депресії та безсоння. Вона чіплялася за думку, що Том — єдиний чоловік, із яким вона може бути, і що розлученням вона зруйнувала своє життя.
Вона почувалася надзвичайно самотньо і вважала повернення до Тома єдиним можливим способом позбутися цих неприємних почуттів. Вона почала сумувати за втраченими стосунками і зовсім забула, якою нещасною почувалася в них. Вона переконувала себе, що тільки з Томом її світ та життя знову налагодяться.
Уявний (колишній) партнер
Вона постійно думала про нього, але не як про реальну людину, а як про образ, який вона створила у своїй фантазії та який зовсім не відповідав реальності. Вона постійно підживлювала химеру, що не дозволяла їй відірватися від Тома — точніше, від уявлення про нього — і йти далі. Цей образ був ідеалізованим та повністю позбавленим елементів реальності.
Намагання чіплятися за спогади, нескінченні роздуми про те, що сталося, що могло бути по‑іншому, де щось пішло не так, постійна потреба говорити про свого колишнього партнера та стосунки, і не в останню чергу порівняння всіх інших чоловіків із партнером підживлюють цю химеру. А вона росте й міцніє.
Постійно думаючи про Тома, Лінда символічно підтримувала з ним зв’язок. Він постійно був у її житті, вона використовувала його, щоб заповнити свій ментальний простір, який вона могла б присвятити чомусь іншому. Наприклад, собі. Коли вона його згадувала, він наче все ще фігурував у її житті.
Пов’язуючи себе з ним, вона постійно утримувала себе в минулому. У певному сенсі це годувало її, але водночас шкодило психічному здоров’ю та сепарації від Тома. Водночас через цей механізм вона постійно підтримувала зв’язок із Томом, відроджуючи те, що вже належало минулому.
У цей момент дуже важливо запитати, що саме в минулому справді приваблює Лінду: особистість колишнього партнера чи щось інше? Наприклад, якщо стосунки задовольняють нашу потребу в безпеці, стабільності або підтвердженні нашої цінності, ми фактично сумуємо за почуттям, пов’язаним із тим, що ці стосунки нам дають.
Це розрізнення дуже важливе, оскільки воно допоможе нам конкретніше зосередитися на усвідомленні того, що приносили нам стосунки. Тоді ми зможемо почати шукати способи побудувати їх у своєму житті незалежно від партнера. Трапляється, що ми не розрізняємо, чи нам не вистачає справжньої людини, чи однієї з цих рис.
Розбита самооцінка
Страждання, які в цей момент переживає Лінда, лише віддалено пов’язані з Томом. Вони не про нього. Вони про неї — про її ставлення до самої себе, її самоцінність, самооцінку та самоповагу. Розрив може глибоко вплинути на те, як ми сприймаємо та як цінуємо себе. З’являються думки, що ми ні на що не здатні, що ми є й були недостатньо класні, що нам нічого не вдалося, що ми не вміємо втримати серйозні стосунки і так далі.
Завершення стосунків, де один партнер зливається з іншим, не має власних меж, свого життя, захоплень, друзів і думок, бувають дуже болісні. Внаслідок розриву така людина втрачає точку опори свого життя і може почуватися цілковито розгубленою, зневіреною та дезорієнтованою.
Цілком природно, що розставання впливає на нашу самооцінку. І кожен розрив болить — якби ні, ця людина не була б для нас такою важливою. Деякі люди більше переживають ці почуття, деякі менше. Одна людина відсуває їх на другий план, присвячуючи себе роботі, друзям та іншим справам, аби тільки не думати про свій біль та втрату. І така стратегія може бути дієвою. Інші ж зациклюються на смутку, безнадії та песимізму, і їм важко вийти з цього стану.
Звичайно, це не відбувається за помахом чарівної палички: якщо ми скажемо собі, що більше не будемо про це хвилюватися, це не означає, що наступного дня ми прокинемося і все буде добре. Йдеться про маленькі кроки, які ми робимо для себе, які повертають нас до самих себе. Ми поступово будемо рухатися вперед і так дійдемо висновку, що нам справді може бути добре без пари. З самим собою.
Якщо наші самооцінка та відчуття власної цінності залежать від підтвердження партнера або наявності стосунків, після розриву дуже важливо зосередитися на їх формуванні незалежно від партнера. Усвідомлювати, що наша цінність не визначається наявністю партнера чи стосунків. І саме це важливо й для Лінди — поступово повертатися до себе.
Допомогти можуть відверті відповіді на такі питання:
- Що в собі ми втратили в цих стосунках?
- Яку частину себе ми мусили відкидати у цих стосунках?
- Де в цих стосунках ми прикидалися і не були самими собою?
- Що ми (з різних причин) не могли робити у цих стосунках? Займатися своїми хобі, відпочивати тоді, коли нам це було потрібно чи просто хотілося?
Натхнення щодо того, яким чином можна вирватися з цього замкнутого кола, можна знайти у статті «Після розлучення».
Переклад: Тетяна Сопронюк