Телефон довіри. У дитинстві ми чули, що туди не можна телефонувати «просто так». Я в такі миті завжди згадувала Стеллу Зазворкову, яка в одній з чеських комедій зневажливо процідила в бік свого сусіда: «Ну то зателефонуй на лінію довіри!». Я це сприймала так, ніби комусь сказати, щоби пішов поскаржитися на центральному вокзалі. При можливості зателефонувати на кризову лінію хтось махне рукою: «Усе одно це нічого не дасть». Багато людей пов'язують такі дзвінки виключно із надзвичайно серйозними ситуаціями, вони переконані, що такі лінії працюють лише для «найважчих випадків», до яких ніхто з нас себе нізащо не хоче зараховувати.
Але раптом ми чи хтось із наших близьких опиняємося в ситуації, з якою не можемо впоратися, або просто психічно не почуваємося добре. Минулий рік — із пандемією та всіма її наслідками — створив для цього всі умови. То що, телефон довіри може допомогти? І що, власне, на лінії відбувається? Хто візьме слухавку? Чи підходить моя ситуація для дзвінка на лінію? Спробуймо розібратися разом (між іншим, саме це, ймовірно, і запропонує нам людина по той бік слухавки під час дзвінка на кризову лінію).
Так, перші лінії були створені, щоб запобігти самогубствам та іншим небезпечним для життя ситуаціям. Увійшла в історію лінія під назвою «Ліга Збережи життя» (Save a Life League) у Нью‑Йорку, заснована в 1906 році. У Чехії перша лінія була створена в 1964 році. Особливо багато ліній було засновано після Оксамитової революції, включно з регіональними.
• Крім ліній для всього населення — наприклад, Лінія першої психологічної допомоги — також існують спеціалізовані лінії.
• Наприклад, Лінія для пенсіонерів Elpida, куди можуть звернутися не лише літні люди, а й доглядачі, Батьківська лінія та різноманітні регіональні лінії в різних місцевостях.
• Перелік та опис цих ліній можна знайти на сайті Чеської асоціації телефонів довіри.
• Є й інші лінії, які надають допомогу за подібним принципом та працюють із конкретними темами, як‑от розлади харчової поведінки, залежності, домашнє насильство тощо — один із найдокладніших оглядів можна знайти на сайті Nevypustdusi.cz.
• Лінії також можуть виникати у відповідь на певні ситуації. Так, минулого року з‚явилися лінії у відповідь на пандемію коронавірусу та її наслідки, включно з ізоляцією. Одна з таких ліній — Терапевтична лінія Sluchátko, на якій працюю я.
Хто забезпечує роботу цих ліній і скільки коштує дзвінок? Лінії засновують не лише медичні установи, а й неприбуткові та громадські організації. Більшість ліній працюють так, що ви лише сплачуєте оператору ціну відповідно до вашого тарифу, а деякі повністю безкоштовні. Деякі лінії працюють безперервно, а деякі лише в певні години. Зазвичай інформація вказана на сайті конкретної лінії.
А наскільки повинна бути серйозною ситуація, щоб ми могли зателефонувати? Кризи — частина нашого життя. Залежить, як конкретна людина сприймає ситуацію, в якій опинилася, що відчуває, що з нею відбувається. Те, що одна людина сприймає як дрібничку, інша може болісно переживати, і навпаки. Я не маю права комусь говорити, чи є кризою те, що з ним відбувається. Тож якщо хтось почувається погано психічно і хоче поспілкуватися з фахівцем, дзвінок на гарячу лінію — одне з можливих рішень, на яке має право кожен із нас.
Це може бути пов’язано з раптовою несподіваною подією або станом, що триває якийсь час (як правило, у зв’язку із самотністю або, навпаки, загостренням конфліктів із близькими, а також із багатьох інших, можливо, навіть невідомих, важко зрозумілих причин). Якщо оберете лінію не дуже вдало, нічого страшного — там вам обов‘язково дадуть контакти служби, яка вам буде кориснішою у вашій конкретній ситуації.
Хто візьме слухавку? Люди, які працюють на телефонних лініях, зазвичай мають підготовку з кризового втручання та відповідають іншим вимогам — освіта, досвід, психічна стійкість відповідно до критеріїв лінії. Це можуть бути соціальні працівники, психологи, психотерапевти, медсестри чи медбрати, священнослужителі та люди інших професій, що допомагають.
Ці фахівці готові вислухати навіть дуже гнітючі розповіді. В їхні обов’язки не входить оцінювати тих, хто телефонує, або щось їм радити. Вони пропонують вислухати, зорієнтуватися в ситуації чи в психічному стані й разом поміркувати над тим, що б зараз могло допомогти, якими можуть бути наступні кроки, за потреби вони надають контакти інших служб.
Як це може виглядати на практиці?
Чую дзвінок на терапевтичній лінії, заземлююся (зручно влаштовуюся, відчуваю контакт ніг із підлогою) та за якусь мить повністю зосереджуюся, ще раз вдихаю і спокійно видихаю. Приймаю дзвінок. Той, хто дзвонить, вагається, каже, що не впевнений, чи за правильним номером телефонує, він не знає, що з собою робити – останнім часом доводиться себе до всього примушувати, ніщо не радує, і він не розуміє, чому. Можливо, він отримав контакти від близької людини або знайшов номер в інтернеті. Можливо, йому нема з ким про це поговорити або він зіткнувся з реакцією, на яку не сподівався, коли спробував довіритися.
Я запевняю його, що я тут для нього, ми можемо про це поговорити, і добре, що він зателефонував. Через деякий час він менше нервує, починає викладати свою історію. Я ставлю кілька запитань, щоби краще зрозуміти його ситуацію, а йому запитання можуть допомогти краще зрозуміти окремі аспекти ситуації. У наведеному випадку питання можуть полягати в тому, як довго він так почувається, що стало останнім імпульсом, який підштовхнув зателефонувати, чи переживав він щось подібне в своєму житті, через що, на його думку, він так почувається тощо.
Водночас я цілком розумію, якщо людина не хоче виливати душу або вдаватися в деталі — тільки від неї залежить, скільки мені розповісти. Напевно, на якомусь етапі ми поговоримо про те, чого людина прагне зараз, що для неї могла б зробити я. Хтось скаже, що уявлення не має, хтось телефонує з чітко сформованими побажаннями — наприклад, хоче знайти контакти психотерапевтів поблизу себе. Іншими словами, так формується завдання розмови, яке ще може змінитися.
Як далі працюємо із завданням? Наприклад, я питаю, які інші рішення абонент уже розглядав. Ми досліджуємо, що в його випадку спрацювало, а що ні, часто під час мозкового штурму в людей з’являється новий варіант, який не спадав на думку раніше. Я також намагаюся дізнатися, що допомагало людині в подібних ситуаціях у минулому, адже для кожного це абсолютно індивідуально. Людина усвідомлює, які опори і ресурси можуть допомогти надалі. Інколи ми складаємо план на найближчий час після нашої розмови.
Наприкінці підсумовуємо те, про що ми говорили. Коли бачу, що це доречно, я запитую, що було корисно абоненту на кожному етапі розмови, а що ні. Для мене це не лише зворотний зв’язок, а й можливий інструмент для глибшого усвідомлення того, що можна розвивати далі.
Лінія, на якій я працюю, особлива тим, що вона терапевтична й тому пропонує перший крок на шляху до психотерапії. Абонент може безкоштовно скористатися трьома дзвінками (літні люди чотирма) тривалістю до 50 хвилин, при цьому можна домовитися, що абонент регулярно розмовлятиме з тим самим психотерапевтом чи психотерапевткою на лінії. Це дає змогу відчути важливий аспект терапевтичної роботи, а саме послідовність. Сенс у тому, щоб абонент анонімно випробував, як відбувається розмова у психотерапії і чи є психотерапія правильним рішенням у його ситуації.
Що заважає нам просити допомоги
У людей є різні стереотипи чи припущення щодо звернення за професійною допомогою. Які з них найпоширеніші і що корисно усвідомити, щоби не зволікати із дзвінком на гарячу лінію?
«Ще почекаю, може, усе налагодиться само собою».
Може статися й так, що тема стане неактуальною, але, з іншого боку, часто бачу випадки, коли люди все чекають, їхні страждання погіршуються, а за допомогою вони часом звертаються аж тоді, коли вже почуваються жахливо. Інколи люди вважають, що з якоїсь причини не заслуговують на допомогу і що їм має бути гірше, щоб наважитися попросити підтримки.
Але такий хід думок небезпечний, бо стан цих людей може зайти задалеко. Замість думок «не буду нікого турбувати, поки… (підставте своє)» можна поглянути на це з іншого боку: я спробую зробити щось для себе вже зараз і цим запобігти погіршенню. До того ж, кризу можна розглядати як можливість для зростання і глибшого самопізнання, якщо ми готові прийняти виклик і не ігнорувати тему, а займатися нею.
«Не варто нікуди телефонувати, усе одно за мене проблему ніхто не вирішить».
Вирішення проблеми може початися з того, щоб її назвати та почати про неї говорити. Це дає більше шансів зрозуміти проблему, знайти її корінь і зосередитися на вирішенні.
«Теревені — це радше для жінок. Я хочу вирішити проблему швидко або ж забути про неї, аби тільки про це не теревенити. Я ж не слабак».
Притлумлення своїх страждань може призвести до негативних наслідків у психіці й цілому організмі. У зв‚язку з цим варто зазначити, що показник самогубств серед чоловіків уже довгий час вищий за аналогічний серед жінок, що пов‘язано зі стигматизацією — мовляв, якщо шукаєш допомоги, то ти «слабкий».
Я в жодному разі не сприймаю тих, хто телефонує, як «слабких», а навпаки — вважаю їх сміливими людьми, які вже роблять перші кроки для вирішення своєї проблеми. Телефонувати може будь‑хто: одного дня допомоги може потребувати й той, хто зараз перебуває по інший бік слухавки.
Спробуйте самі
Як допомогти близькій людині?
Якщо серед вашого оточення хтось просить поради чи допомоги, або вам здається, що цю людину щось турбує, ось про що варто пам'ятати:
• По‑перше, подумайте, у якому стані зараз ви, скільки у вас часу та енергії, і працюйте з цим – не пропонуйте більше, ніж можете.
• Близькій людині ви можете описати свої почуття та враження, наприклад, сказати «я відчуваю, що тобі зараз важко…» і запитати, чи хоче вона поговорити з вами про це. Дайте зрозуміти, що вам не байдуже, що відбувається, і що ви турбуєтеся про цю людину (якщо це так).
• Поважайте рішення близьких. Якщо людина не зацікавлена розмовляти, можете дати зрозуміти, що ви завжди відкриті для неї і що пропозиція поговорити залишається на майбутнє.
• У цей момент ви також можете сказати, що іноді простіше поговорити із фахівцем і що ви можете запропонувати їй контакти.
• Якщо близька людина зацікавлена в тому, щоб поговорити з вами про свої проблеми, вислухайте та підтримайте її.
• Не вдавайтеся до швидких порад, не намагайтеся бути в ролі експерта.
• Іноді ви робите найбільшу роботу, «усього лише» перебуваючи поряд із людиною та її стражданнями. Тоді людина може відчути, що вона не наодинці зі своїми проблемами і може про них розповісти, не наражаючись на засудження або знецінення.
• Не забувайте про свої потреби та піклування про себе. Що сильнішими ви будете, то краще зможете допомогти близькій людині.
• Якщо тема або рівень страждання потребує професійної допомоги, обов’язково спрямуйте людину до цього. Ви можете надати контакти якоїсь зі згаданих ліній або запропонувати супровід до фахівця, якщо вона захоче. Ви можете підтримувати людину й надалі.
• Не беріть на себе відповідальність за близьку людину.
• Якщо з будь‑якої причини ситуація виявиться досить складною і для вас теж, не вагайтеся шукати допомогу й для себе.
На завершення поділюся з вами алегоричною історією з курсу кризової інтервенції. Кролик стрибає по дорозі, не помічає ями і падає в неї. Кричить: «На поміч!» Підбігає інший кролик, бачить друга в ямі і — в першу мить переляку та бажання допомогти — стрибає в цю яму. Тепер вони разом і не можуть вилізти нагору. Якщо ми хочемо допомогти, то маємо бути як третій кролик, який чує гукання, підходить ближче і обережно тримається на відстані від краю ями. Він говорить із друзями, і вони разом вирішують, що він принесе драбину або дошку, по якій його товариші зможуть піднятися нагору.