Коли в нашому тілі щось болить, ми зазвичай ідемо до лікаря. На основі опису симптомів він ставить діагноз і призначає відповідне лікування. Якщо ми дотримуємося рекомендацій та приймаємо призначені ліки, то у більшості випадків нам вдається взяти небажані симптоми під контроль і вилікувати тіло. А якщо захворіє душа? Чи зможе терапевт розв'язати проблему якоюсь чудо‑технікою, яка матиме ефект пігулки й швидко вирішить складну ситуацію?
Клієнти іноді приходять в терапію, очікуючи, що терапевт випише їм уявний рецепт, і вони швиденько повернуться до нормального стану, якщо все робитимуть правильно. Образ терапевта як експерта, наділеного силою знайти правильне рішення наших проблем, є певною мірою привабливим. Цей погляд на психотерапію базується на так званій медичній моделі — концептуальних рамок, які походять із медицини.
Спочатку психотерапія була дуже сильно пов’язана з медичною практикою, а займалися нею, власне, винятково лікарі. Однак зараз усе змінилося. Після кількох років навчання психотерапію практикують фахівці з різних галузей. Якщо говорити про освіту, то це можуть бути психологи, соціальні працівники, педагоги.
Проте повністю звільнитися від медицини психології не вдалося, і, як стверджує, наприклад, Томаш Ржігачек, медична модель усе ще домінує в дослідженнях психотерапії та її впливу на людину. Однак вона має низку недоліків, а її використання в контексті сучасної психотерапії є почасти сумнівним. Тож із якими труднощами ми можемо стикнутися, якщо будемо дивитися на психологічні проблеми так само, як, наприклад, на лікування грипу?
Людина — це більше, ніж просто хвороба
Медична модель базується на діагнозі. На основі описаних труднощів клієнта необхідно віднести до певної діагностичної категорії, і потім систематично працювати над усуненням неприємних симптомів. Хоча цей процес може здатися точним і науковим, насправді він повністю ігнорує індивідуальність клієнтів та комплексний підхід до проблем, із якими вони приходять в терапію.
Кожна історія, розказана в кабінеті психотерапевта, настільки унікальна, що ми навряд чи могли б помістити її в шкатулку та механічно застосувати до неї універсальну техніку, яка б однаково допомагала всім клієнтам зі схожими труднощами. Терапевт у своєму підході до клієнта бере до уваги цілий комплекс змінних, що принципово впливають на напрямок, в якому відбуватиметься психотерапія: родина, особистісні риси, досвід, переконання, мотивація…
Якщо ми звернемося до лікаря з ангіною, то можемо бути впевнені, що підемо з рецептом антибіотика без огляду на те, хто ми — чоловік, жінка, працюємо на когось чи на себе, маємо чималеньке потомство або взагалі не маємо дітей. Однак такий шаблонний підхід — не для психотерапії.
Ба більше, психотерапія не обмежується самим лише усуненням негативних симптомів, як зазначає Ржігачек. Її мета — підтримувати загальний стан здоров’я та самопочуття клієнта, не сприймаючи негативні симптоми як щось, чого потрібно негайно позбутися. Кілька психотерапевтичних напрямів навпаки розглядають симптоми як результат функціональних адаптаційних механізмів, які корисно було б інтегрувати в життя клієнта.
До змін веде багато доріг
Медицина бачить клієнта пасивним одержувачем допомоги, активну ж роль відіграє терапевт як експерт. Клієнт перебуває у позиції підлеглого, а всі рішення про перебіг лікування приймає фахівець. Однак припущення, що терапевт володіє якимись чудодійними ноу‑хау, завдяки яким клієнту одразу полегшає, є дещо перебільшеним.
Завдяки багатьом рокам психотерапевтичних досліджень ми знаємо, що конкретні техніки та підходи — не головне для успіху терапії. Ефективність терапії у різних терапевтичних напрямках більш‑менш однакова.
Уявімо, наприклад, що хтось шукає собі терапевта через проблему з алкоголем — останнім часом, перебуваючи у компаніях, він випиває більше, ніж сам би того хотів. Він постійно перевищує власноруч встановлені ліміти і наступного дня має справу з неприємними наслідками. Терапія, ймовірно, піде у різних напрямках залежно від того, якого підходу дотримується терапевт.
- Наприклад, когнітивно‑поведінковий терапевт, найімовірніше, зосередиться на визначенні тригерів, які змушують людину перевищувати свою норму, а потім працюватиме з клієнтом над тим, щоб він зміг контролювати бажання випити ще й ще і знайшов кращі моделі поведінки.
- Гештальт‑терапевт працюватиме з клієнтом над розумінням себе та вмінням виражати тілесні й духовні почуття та потреби, пов’язані з алкоголем.
- Психодинамічно орієнтована терапія зосередилася б на несвідомих або пригнічених думках та імпульсах клієнта, які певним чином можуть призводити до його поточної проблеми з порушенням власних норм.
Техніки та методи відрізняються від напряму до напряму, але кінцевий ефект психотерапії взагалі не залежить від того, хто з вами працюватиме — психоаналітик або ж клієнт‑орієнтований терапевт, тому що всі форми психотерапії можуть допомогти. Ключовим у терапії є якісні психотерапевтичні стосунки та мотивація клієнта, його бажання досягати змін.
У психотерапії клієнт є активним учасником, який привносить до терапевтичного процесу свої переконання, погляди, потреби, цінності, сильні чи слабкі сторони і в такий спосіб бере активну участь у терапії. Залучення клієнта під час сесій та його мотивація працювати над собою є для успіху терапії основними, а нерідко й набагато важливішими, ніж методи, що їх використовує терапевт.
Хоча медична модель має низку недоліків, не можна відмовити їй у певній користі. Перш за все, саме завдяки їй у Чехії психотерапію вважають однією з легітимних форм охорони здоров’я, яку покриває державне медичне страхування. Медична модель за своєю сутністю є спрощеною та обмеженою, але вона допомагає психотерапії посісти своє місце і зробити її доступною широкому загалу.
Переклад: Ольга Долга