Нещодавно до редакції надійшло питання, яке спадало на думку чи не кожному, хто переживає щось всередині: «Чи є спосіб виплутатися з психологічних пасток через самодопомогу?» Читачка, яка поставила це питання, не назвала жодну конкретну психологічну проблему. Вона лише написала, що з різних причин не хоче чи не може знайти психолога. Вона хотіла би розібратися з проблемою сама, але сумнівається, чи це можливо. І, з мого досвіду, вона в цьому точно не сама. Насправді, я б сказала, все зовсім навпаки.
Багато людей занадто довго борються зі своїми труднощами. Це, без сумніву, хоробро. І, можливо, більше, ніж сама проблема, їх мучить думка, що вони нікому не можуть про це розповісти. Що мусять тримати в собі свої таємниці, свої думки. З різних причин. Однак спробуймо, суто для цієї статті, разом поглянути на їхні різні гіпотетичні аргументи.
Моя проблема недостатньо важлива
Чи не буду я своєю проблемою тільки заважати іншим? Чи варто взагалі про них говорити? Чи не виглядатиме це смішно? Не буде. Дрібних проблем не буває. Жодна проблема не є незначною, якщо вона постійно вас турбує й ускладнює вам життя. Насправді однаково, про що саме йдеться. Інколи й за дрібницями можуть ховатися великі теми. Та й навіть коли нічого великого немає, це не важливо.
Якщо вас щось турбує, жоден кваліфікований спеціаліст просто не може ставити під сумнів те, що приносить клопоти людині, яка шукає допомоги. Клієнт — експерт власного життя. Психолог чи терапевт поважає, підтримує, допомагає усвідомити неусвідомлене, приймає, слухає, не оцінюючи. Його мета — допомогти клієнтові з його труднощами, а не применшити чи висміяти те, з чим той стикається.
Чи вдалий зараз час, щоб когось шукати?
Мені хочеться сказати, що жодного недоречного моменту бути не може. Не обов’язково має йтися про травму, розлучення, життєву кризу. Це можуть бути лише звичайні життєві хвилювання. На терапії ми маємо можливість зупинитися. Придивитися до своїх думок, почуттів, досвіду. Ситуації, які відбуваються чи повторюються. Ми можемо побачити, куди нас занесли життєві хвилі. Чи ми там, де нам добре.
Згадаймо, що стається, коли ми дозволяємо якійсь проблемі дійти до крайнощів, чекаємо, доки вона «вибухне». Коли ми не лікуємо хворобу, ігноруємо блимання контрольних лампочок в автівці, залишаємо смітник забитим відходами і чекаємо, що з часом усе виправиться саме собою. Звісно, так може бути. Час може щось загоїти. Але от набагато ймовірніше те, що станеться якась аварія. Подолання її наслідків триватиме надто довго і буде надто складним. І з нашою психікою все так само.
Мені ніхто не допоможе
Інколи буває так, що проблема буквально нас поглинає. Або з нею намагалося справитися вже кілька спеціалістів, і безрезультатно. Вистачає одного неприємного досвіду в момент, коли ми ранимі, відкриті, довіряємося незнайомій людині. І може бути так, що ця людина сказала щось, що завдало нам болю. Неважливо, з якої причини (вигорання, перепрацювання, втома, непрофесійність або просто людська помилка), але нам було боляче.
Не так легко спробувати все ще раз — довіритися, відкритися. Ми біологічно схильні уникати того, що нас травмувало. Так само легко ми піддаємося навченій безпомічності: Коли я спробую ще раз, усе буде так само. Я не маю шансу на допомогу. Мені знову хтось зробить боляче. Краще й безпечніше заховати це в собі.
Але те, що один спеціаліст не виявився саме тим, зовсім не означає, що наступний буде таким же. Психологи і терапевти мають різну освіту та спеціалізацію. Різні теорії, методи і власні способи роботи з клієнтами. Варто пробувати, шукати, запитувати про рекомендації. Варто шукати того, чого ми потребуємо. Комусь сподобається працювати з родиною, комусь — із тілом, комусь — зі схемами, а ще комусь — з усім потроху.
Звісно, я не зможу перерахувати всі причини. Можливо, це фінанси, доступність, можливо — погляди найближчого оточення (мовляв, нормальній людині психолог не потрібен)… І я не хочу сказати, що він потрібен. Не потрібен — так само, як не потрібні перукарі, ремонтники й лікарі. Адже ми й справді можемо зробити все це самі. Але, мабуть, ви відчуваєте, що на це піде трохи більше зусиль.
Внутрішня потреба змін
І все ж ця стаття не має бути похвалою терапевтам і психологам. Вона не повинна віднадити людину від роботи з самою собою. Про це гарно пише Ян Роубал у прекрасній книзі «Не вбивати надію». Сила всередині клієнта — потужна. Всередині себе людина має потребу в змінах. Сама в собі. Однак там може бути щось, що цим змінам перешкоджає. Щось, що ускладнює клієнтам шлях. І якби вони мали біля себе когось, хто провів би їх через важкий, депресивний, тривожний або якийсь інший складний психологічний період, це просто було би краще.
В цьому контексті я б хотіла згадати статтю Еви Дубовської з Відділу психології Чеської академії наук. Вона вказує, що саме клієнт є найважливішим фактором успішності терапії. Попередні дослідження мали на меті з’ясувати, який напрямок психотерапії, які техніки, підходи, переконання, погляди терапевта є саме тими, правильними — лікувальними. Однак виявилося, що цей фактор (методи, техніки…) не є аж настільки засадничим.
Ева Дубовська вказує на багато закордонних досліджень, де згадано про так звані здібності клієнта до самолікування. «Люди інколи здатні вилікувати самі себе навіть від таких складних станів, як посттравматичний стресовий розлад чи межовий розлад особистості». Для багатьох людей складні умови є періодом росту. Вони оговтуються самостійно й навіть чогось навчаються. Вони вдячні, добрі, скромні й відкриті.
Частиною цього фактору нерідко називають ефект плацебо й очікування — коротше кажучи, я вірю, що терапія і процес лікування щось мені принесуть. Що вони будуть для мене корисними. У багатьох дослідженнях також виявилося, що очікування клієнта впливають на наслідки і перебіг психотерапії.
Звісно, від уваги читача не вислизнуло те, що я весь час пишу про психотерапію, а не про те, що людина лишається сам‑на‑сам зі своїми проблемами. Без допомоги зовні, без того, щоб відкрито говорити з кимось про свої труднощі. Але спробуймо змінити це разом. Спробуймо застосувати статтю Еви Дубовської до свого життя:
- Ви вірите в себе?
- У те, що ви справитеся своїми силами?
- У те, що дасте собі раду з чим завгодно?
- У те, що ви впораєтеся і врешті‑решт матимете з цього користь?
Саме цей фактор є дуже важливим. Я не хочу сказати, що люди, які скористалися допомогою, — слабкі й не вірять у себе. В жодному разі. Терапія — відважний крок, і попросити про допомогу, довіритися спеціалістові — багато в чому справді героїчний вчинок. І все ж, коли ми вирішуємо боротися самотужки — не важливо, з якої причини — потрібно вірити, що ми зможемо це зробити.
У дослідженні Девіда Л. Ренні самі клієнти оцінили, що найбільш ефективним у терапії є так званий рефлексивний режим. Я щось усвідомлюю. Щось з’ясовую. Бачу зв’язки, бачу, що в минулому слід було робити щось по‑іншому, а зараз це можна відпустити. Бачу, що зараз щось у мені змінилося. Цю рефлексію ми можемо спробувати і самостійно, без психотерапевта. Але правда в тому, шо багато людей у повсякденній метушні нечасто створюють для себе цей простір.
Коли ж це стається і ми залишаємося наодинці з собою, для когось це може бути серйозним викликом. Не загубитися у власних тихих думках. Тому я рекомендую тим, хто вирішив справлятися з труднощами самостійно, пробувати якось втілити свої думки: написати їх, намалювати, змоделювати… Коротше кажучи, візуалізувати.
Рефлексією легше «оперувати», коли в нас є якесь дзеркало. Це може бути добра людина в нашому оточенні. Хтось, хто допоможе нам заглянути всередину себе. Побачити частину нас, яку ми, можливо, довго не хотіли чи не могли побачити.
Цією статтею я не прагну пропагувати послуги терапевтів чи психологів, але насправді трохи так воно і є. Бо я особисто вірю в ефективність терапії кожною своєю клітинкою. Але я так само вірю в неймовірну силу людини, вірю в силу близьких людей, а також у природу, всесвіт і силу, вищу, ніж ми самі.
Харукі Муракамі написав: Не варто хвилюватися. Час обов’язково все виправить. Для речей, які мають форму й обриси, час має незмірне значення. Щоправда, жоден час не триває вічно, але поки він триває, то працює просто чудодійно. Тож вам дійсно є на що з нетерпінням чекати.
У нашому житті є речі, які лікують і можуть мати величезну силу, якщо ми їм відкриємося. І в цьому нам не обов’язково повинен допомагати психолог чи терапевт. Хтось знаходить полегшення в праці, хтось — у книгах, хтось — у природі, хтось — у піклуванні про інших. А час, між тим, робить своє.
Та тільки уявімо, що в нашому житті є хтось, хто в нас вірить. Хто вірить, коли ми сумніваємося. Хто думає, що у нас вистачить сили на все, що завгодно. Хто поруч, коли нам щось не вдається або коли ми почуваємося жахливо. Хто ніколи нас не покине і завжди буде поруч, наче рятівний круг. Можливо, комусь від цієї думки стане легше. Але так само для когось це зайва, не потрібна зараз річ. Тоді його чи її шлях, безсумнівно, відрізняється від власне психотерапії.
Якби я мала відповісти читачці одним реченням, то сказала б: Так, ви впораєтеся сама! Я в це вірю. Я вірю і в вашу силу. Але на своєму досвіді я надто часто бачила, як люди роками страждали від важких думок і неприємних почуттів, докорів, жалю й горя, які вони тримали в собі. І там вони наробили багато лиха.
Втім, це мій досвід, і він не повинен бути таким самим, як у когось іншого. Хоч який би шлях ви обрали, я вірю, що він буде саме тим, правильним. І ще одна думка: можливо, нині ще не правильний час для терапії. Скажімо, зараз варто дозволити цій ідеї визріти всередині вас і просто подумати: Чи зможу я впоратися самотужки? Чи в моїх це силах? Чи є в мене енергія? Чи все‑таки краще звернутися по допомогу?
Відповіді на ці питання теж потребують часу. Навіть для цього рішення інколи необхідно набратися сміливості чи сили.
Однак якщо за питанням про те, чи варто йти на психотерапію, чи ні, стоїть лише страх висміювання, невдачі або того, що потрібно буде довіритися комусь, кого я ще не знаю, шукайте. Шукайте когось, хто впаде вам не лише у вічі, а й в душу. Когось, у кому після кількох зустрічей ви будете певні, що він чи вона поруч і для вас. Що вас слухають. Що вам дають простір і прийняття, що ви можете відкрити частинку себе в безпечному просторі.
Навіть я маю кілька клієнтів, які колись сильно «попеклися», і відкритися знову їм нелегко. Але, напевно, важче було б дозволити болю стати ще сильнішим. Я тримаю кулаки за всіх, хто бореться з психологічними труднощами. Не сумнівайтеся: ви впораєтеся з усім!
Переклад: Тетяна Сопронюк