Ілюстрація: Джейсон Вокер

Здорове безглуздя

Наша здатність опрацьовувати інформацію дуже відрізняється у станах спокою та стресу.

Jan Kulhánek

Jan Kulhánek
Psycholog

6. 10. 2022

Наша психіка не створена з розрахунку на отримання такої великої кількості інформації поза безпосереднім досвідом, що постійно відбувається у глобалізованому світі. Надлишок інформації легко розхитує нашу душевну рівновагу. Саме тому ми підсвідомо надаємо перевагу спрощеним повідомленням із медіа та соціальних мереж, навіть коли добре знаємо, що вони неточні, надмірно емоційні й багато коли цілком неправдиві.

Наш світ складний. Він ставить перед нами багато викликів, але водночас пропонує велику кількість можливостей. І те й інше може бути джерелом стресу:

  • Після закінчення середньої школи моя подруга сказала, що цей світ для неї дуже складний — вона з хлопцем переїде в садибу у горах Шумава, буде вирощувати корів і ткати сорочки, які продаватиме на ринку в місті. Вони й справді прожили так кілька років, але з’ясували, що велика частина викликів світу догнала їх і там, і, ба більше, таке життя — це важка й монотонна праця.
  • Свобода дає можливість вибору і разом з тим приносить тривогу щодо невдалого вибору. На одній психотерапевтичній сесії клієнт зізнався мені, що терпіти не може всі ці життєві рішення: «Який обрати гурток у дитинстві, аби мені було весело, в який університет іти вчитися, з ким іти на побачення…» Я запитав його: «А яку сорочку взяти вранці — з цим все добре?» «Навіть це інколи викликає в мене стрес».

Суспільство пропонує нам комфортне життя, чимало розваг, технологій, а разом із ними — велику поінформованість про світ. Нам конче потрібна інформація, щоб мати змогу використовувати нові технології (ми віримо, що вони спрощують життя і роблять його цікавішим), а також щоб подорожувати, піклуватися про своє здоров’я, мати успіх у своїй професії та стосунках.

Досвід взаємодії зі світом

Колись наш світ був маленьким, а наша роль у ньому — чітко визначеною. Для життя у печері нам вистачало безпосереднього досвіду і порад старших. Зараз ми не маємо найменшого поняття, як працюють речі нашого повсякденного життя (як їх виготовити, що є під обгорткою), і в більшості подій, які впливають на наше життя, ми особисто не присутні. Нам просто потрібна інформація. Однак на перший погляд вона може суперечити нашому безпосередньому досвіду.

Я добре пам’ятаю одну ситуацію, коли мені було приблизно п’ять років — тоді батьки розповіли мені, що Земля кругла, і показали це на тенісному м’ячику. Тоді мені геть не лізло до голови, як люди і речі можуть триматися на поверхні та чому ми не можемо просто йти прямо і зійти з Землі. Коли мені пояснювали, що Земля притягує предмети, як, скажімо, магніт на холодильнику, і тримає всіх нас на собі, мене це анітрохи не збентежило — це ж неможливо, інакше наші ноги погано відліплювалися б від землі…

Наш безпосередній досвід зі світом довкола, особливо в дитинстві, все ж принципово важливий із психологічного погляду:

  • Якщо нас змалечку любили батьки і ми не пережили якусь підступність з боку дорослих, швидше за все, ми будемо ставитися до себе та інших із більшою довірою і сприйматимемо світ у мирні часи як безпечне місце.
  • У протилежному випадку ми будемо мати схильність до недовіри, а наша травмована впевненість у собі стане джерелом тривоги та злоби.

У дитинстві і дорослішанні на нас впливають взірці — дорослі, з якими ми себе ідентифікуємо, чию поведінку, установки, цінності, сприйняття світу переймаємо. Ми знаємо це з правил виховання: «Не так важливо, що ми дітям говоримо чи як їх винагороджуємо. Головне — як ми самі поводимося, як живемо». Прямий досвід у дитинстві налаштовує наш стиль, з яким ми будемо орієнтуватися у світі, кому і чому будемо схильні довіряти чи не довіряти.

Всі в курсі

Багато людей звикли бути «в курсі» того, що відбувається довкола. Інформаційних каналів багато, і вони разом із мобільним телефоном влізають до нас аж у ліжко. Інтернет поступово переміг друковані газети, однак не скасував новин, що передаються усно між сусідами, в кав’ярнях чи пабах.

Результати досліджень, присвячених достовірності джерел інформації, показали, що люди середнього віку і особливо літні люди найбільше вірять тому, що їм може сказати чи написати хтось із родини або друзів, доки це прямо не суперечить їхнім поглядам. Таку інформацію вони не перевіряють, а поширюють як правду.

Денна порція інформації переросла в інформаційну бурю. Ми звикли обходитись з великою кількістю повідомлень та тем. Але це не означає, що ми навчились обходитись з ними правильно. Наші медійні звички сформувало намагання уникнути надлишкового стресу і тривоги й при цьому не втратити відчуття контролю: Я хочу знати, що відбувається. І я повинен орієнтуватися в новинах, судженнях та темах. Надійно і ефективно.

Новини про світ цікавлять нас, якщо відповідають таким критеріям:

  • Вони повинні бути якомога свіжішими — інформація про подію, що сталась день тому, вже застаріла.
  • Вони повинні бути лаконічними — більшість людей читає лише заголовок та лід.
  • Вони повинні викликати емоції, байдуже, які саме — клікбейтні заголовки, менше тексту, більше картинок. Згадайте феномен дописів, написаних ВЕЛИКИМИ ЛІТЕРАМИ З НАДМІРНОЮ ПУНКТУАЦІЄЮ!!!

А медіа йдуть назустріч цьому:

  • Через прибуток від реклами вони таблоїдизують зміст — обирають оманливі заголовки, спрощують текст. Їм потрібно, аби люди ділилися інформацією в пориві емоцій.
  • Через нестачу часу вони недостатньо перевіряють джерела, які цитують. Новина має бути нова.
  • І ще тут є велика проблема з об’єктивністю — багато людей досі не має уявлення, чиї інтереси просувають певні ЗМІ та їхні редактори. Вони не помічають очевидної (або, навпаки, добре прихованої) мотивації або ступеня викривлення реальності автором. Вони не розрізняють між собою новини, судження, розслідування.

Наприклад, американський журналіст Джон Боганнон у 2015 році створив фейкове дослідження — йому нібито йшлося про соціальний експеримент. Він порушив майже всі методологічні засади, і на дуже маленькій вибірці людей і завдяки статистичним трюкам показав, що можна схуднути, вживаючи шоколад. Свій результат він надіслав до престижних журналів. Один із них опублікував сумнівне дослідження і безглуздий результат, а інші ЗМІ перехопили цей принадний контент. Cправжня, діюча та науково обґрунтована шоколадна дієта народилася на світ і жила своїм життям.

Ба більше, сьогодні в медіа пишуть не тільки журналісти. Для низки людей найбільшим джерелом інформації є соціальні мережі. «Сторожовим псом демократії» тут може стати хто завгодно. Автором може бути кожен, хто має мобільний телефон і потребу просувати свої інтереси та ділитися своїми думками і емоціями. Так щодня виникає незліченна кількість аматорських політичних або соціальних коментарів із величезним охопленням. Такі репортажі природно однобокі, чого не усвідомлюють ані їхні читачі, ані навіть сам автор.

Ви це все й без мене знаєте, я лише нагадую для глибшого розуміння. Перш, ніж рухатись далі, резюмуймо таке: Ми переповнені інформацією з медіа, джерел інформації стає все більше, якість інформації знижується. Ми хочемо бути в курсі, і виклад має бути лаконічним, зрозумілим та цікавим. Але описати світ у двох словах неможливо. Інформація, яку ми отримуємо і часто поширюємо далі, великою мірою деформована — когнітивними упередженнями, емоціями як з боку джерела, так і з боку одержувача, прихованою та неусвідомлюваною мотивацію з усіх сторін.

А як щодо нашого мозку?

Пізнаючи світ, ми керуємося принципом збереження душевної рівноваги:

  1. Ми почуваємось добре, коли нова інформація не суперечить старій — нам краще підтвердити свою думку, ніж змінити її.
  2. Ми радше дізнаємось про новини, які нас особисто не стосуються, але водночас цікаві — чуже нещастя підтверджує, що у нас загалом все добре.
  3. Коли щось стосується нас особисто і оцінюється нами як потенційна небезпека, ми намагаємось отримати інформаційний контроль, переглядаючи всі доступні новини — навіть ціною посилення стресу.

Коли ми у спокої, то отримуємо інформацію про світ так, як нам дозволяє наш інтелект (здатність до аналізу й синтезу), наша освіта (здатність розуміти складніший текст) і наш час. Хоча нам ближчі медіа, які підтверджують наш погляд на світ, ми все ж дискутуємо на різні теми, проявляючи інтерес до думки іншої сторони.

Якщо тема викликає у нас сильні емоції (зокрема тривогу), на нашу медійну поведінку більше впливає лімбічна система, а не сіра кора головного мозку: ми втрачаємо здатність до критичного мислення, надаємо перевагу коротким і чорно‑білим поясненням, відкидаємо відмінну точку зору. Ми прагнемо простих рішень і довіряємо тим, хто їх пропонує. Це добре знають маніпулятори громадською думкою.

Медіа вміють інформувати швидко. Соціальні мережі дають можливість зв’язуватися з іншими та організовувати все, що потрібно. У цьому вони можуть приносити користь. Але водночас окремі люди та ціле суспільство втрачають здатність поділяти думку інших, спілкуватися та поважати відмінні погляди. Власне, йдеться про побічний продукт постійного покращення ефективності споживання реклами — соціальні мережі пропонують нам переважно контент, до якого ми раніше проявляли інтерес. Вони ведуть нас у своєму хитромудрому лабіринті так, щоб ми залишалися там якомога довше, поверталися до нього та показували, якому рекламному суб’єкту ми готові заплатити за послуги чи продукти.

Тобто коли ми неодноразово виявимо у фейсбуці інтерес до певної точки зору на президентські вибори, COVID або війну в Україні, то фейсбук переважно пропонуватиме нам дуже схожий контент. Нам буде приємно, ми підтвердимо свої переконання і не будемо так засмучуватися через дурість опонентів. Уже згадуваний принцип рівноваги зберігається і народжується соціальна бульбашка. При цьому багато людей досі не розуміють, що кожен бачить у фейсбуці щось своє. Можливо, хтось із ваших дідусів та бабусь теж колись здивував вас: Як ти цього не знаєш, про це ж написали у фейсбуці, ти ж його також читаєш!

Нещодавно на родинній терапії знов постала проблема сварок через політику між майже дорослими дітьми та батьками. Я запропонував обидвом поколінням порівняти свої джерела інформації і контент у соціальних мережах. На наступній зустрічі я запитав, чи змінилося щось стосовно політичних конфліктів: «Зовсім ні, ми критикували те, що читає інша сторона», — сказав син. Невелике покращення відбулось лише тоді, коли діти пояснили дорослим поняття «соціальна бульбашка», а ті почали замість слова правда використовувати словосполучення відмінний погляд.

Наш мозок еволюційно не розрахований на те, щоб аналізувати, сприймати й проживати таку кількість інформації про світ, з якою ми зараз стикаємося. Пріоритетом є збереження душевної рівноваги. Коли ми відчуваємо загрозу, ми поводимось з інформацією інстинктивно. ЗМІ та особливо соціальні мережі поділяють суспільство на соціальні бульбашки, які пропонують дуже різне сприйняття світу.

Як щодо глузду?

А що ж таке, власне, здоровий глузд? Це стратегія пошуку простих пояснень на основі власного досвіду з ідеєю не ускладнювати речі, а навпаки — спрощувати їх. Це може звучати симпатично і часто годиться в межах міжособистісної комунікації або там, де ми справді розуміємо проблему. Однак соціальні, медичні та політичні теми здебільшого складні.

У кінці 2021 року чеський математик і вчений Ян Кулвейт відновив термін епістемічна криза. Йшлося про те, що наш попередній досвід не допоміг нам зорієнтуватися в пандемії з новим вірусом, здоровий глузд підвів нас. Крім того, через вплив соціальних бульбашок та дискусій у ЗМІ, значна частина суспільства втратила здатність мати спільне уявлення про реальність, дійшло до поляризації думок із серйозними соціальними наслідками.

Практичні поради насамкінець:

  • Медійна дієта — забагато інформації приносить лише стрес і не дає відчуття контролю або розуміння ситуації. Не будьмо залежними від медіа й соціальних мереж, користуймося ними в малих дозах. До них легко заглянути, але їм важко опиратися. Так, це складне завдання, як і будь яка інша форма догляду за здоров'ям — фізичні вправи, відпочинок або помірність у їжі.
  • Соціальні мережі для розваги — фейсбук, інстаграм, ютуб тощо в цілому не є добрим джерелом інформації про світ. Адже там ніхто ні за що не відповідає: дисплей, як папір, стерпить усе. Схожі точки зору, які систематично пропонують нам соціальні мережі, створюють прірву між соціальними бульбашками та поляризують суспільство.
  • Медійні узагальнення підозрілі — існує спокуса «вивчити» щось, прочитавши одну статтю «прискорений курс чогось там» і потім викласти у соцмережі. Але краще сприйняти таку статтю як вступ до теми і оцінити, чи варто шукати більше інформації, порівнюючи різні джерела, або ж зупинитись на тому, що тема цікава, проте складна.
  • Правда не суб’єктивна — суб’єктивними є погляди й переконання, правда є правдою. До неї лише інколи важко дістатися. Уявіть собі таку ситуацію в суді: «Присягніть, що будете говорити правду чи хоча б альтернативну правду». Коли ж йдеться про судження або тлумачення, ми можемо вибирати, що нам ближче. Але правда про події чи дані — одна.

Що ж допомагає орієнтуватися в нашому складному світі? Звісно, освіта: тисячолітній досвід людства дає можливість зрозуміти принципи законів природи, математики чи історії. Також і розмови з дорослими, яким ми довіряємо з дитинства. Чудово, коли вони вчать нас критично мислити замість того, щоб сліпо щось наслідувати.

Якщо у дорослому віці ми цікавимося світом навколо себе і водночас сприймаємо інформацію із дрібкою недовіри, зберігаємо повагу до знань та не втрачаємо оптимізм, це робить нас хорошими споживачами медіа в житті, яке зазвичай більше ніж просто новини.

Переклад: Тетяна Сопронюк

Оригінал статті чеською мовою
Nastavení soukromí

Můžeme povolit některé další služby pro analýzu návštěvnosti? Svůj souhlas můžete kdykoliv změnit nebo odvolat.

Více informací.