Ми переповнені рецептами щодо змін: спробуйте це й не робіть цього. Але чи вони насправді допомагають? Проблема часто не у відсутності рецептів. Якби вони могли змінити людину, це би вже сталося. А якби були ефективними, не було б потреби писати все більше й більше. Проблема не в тому, що ви ще не знайшли саме той рецепт.
Прошу вашої думки, написала до нашої редакції читачка Власта. Порад для окремих «болячок» існує достатньо і я підозрюю, що поки я сама не переключу свою вперту скигливу голову (як?), то нічого не допоможе, як, до речі, не допомогли й справжні сеанси з психологом, але я люблю читати ваші статті та поради, тому спробую коротко:
- важкий інтроверт,
- соціофобія (не зовсім трагічна, я багато чого можу витримати, але соціальні контакти дуже сильно мене виснажують),
- суб’єктивно неприваблива, об’єктивно, можливо, також, тому що незаймана, більш‑менш без друзів, здебільшого самотня, не розумію реальність і тому задоволення й заспокоєння знаходжу в їжі,
- в 35 років прозріння, що мені, мабуть, подобаються жінки, власне, перше шалене кохання, на жаль, нещасливе, але наполегливе — багато речей із цим прозрінням вияснилось, та рішення немає (село, батьки, робота), або я просто його не бачу через ту одну єдину, через одну «доленосну» невдачу я більше не вірю в кохання, ніби я видалила цим сама себе й залишилася без усієї енергії.
Словом, немало для одного «страхополоха». Я багато чого пробувала: повертатися до хобі, сайти знайомств, жартувати про це, писати про це… Нічого не допомагає, сама порожнеча й невіра. Я розумію, що нічого не відбувається, що я насправді живу цілком пристойно, але незважаючи на це, кожен день приносить страждання. А що як прийде справжнє страждання, що тоді? Я здамся, бо воліла б здатися вже зараз?
Власта, 41 рік
На питання відповідає психолог Далібор Шпок:
Шановна Власто, (і шановні читачі, бо я хотів би поширити ваше запитання на всіх, хто хоче внести у своє життя великі зміни)!
Я відчуваю, що ви, можливо, чекаєте на слова «все буде добре». Я вас заспокою, додам трохи оптимізму. Кілька днів ви будете задоволені, а коли неприємне відчуття пролунає знову, ви знайдете новий спосіб або спробуєте застосувати старий седативний препарат. Багато хто навіть думає, що це і є функція психолога.
Дозвольте мені відповісти інакше. Я не буду вас втішати, але обіцяю бути чесним і поділитися деякими життєвими й професійними знаннями про зміни. У мене для вас не радісне повідомлення: приємно не буде. Приємно не буде, якщо ви нічого з цим не зробите. Тільки ви. Ніхто інший не має такої можливості.
Як змінити своє важке життя? Вносячи важкі зміни
Звертаю увагу на опис вашої ситуації. Соціофобія, сильна замкнутість, можливо лесбійська орієнтація, тяга до їжі, нещасне кохання… Це список проблем, «список того, що мене турбує», і з цим потрібно щось робити. Багато людей визначають в себе подібні «проблеми» й починають сприймати їх як «проблему, яку я маю» (а не життя, яким я живу). Це вже не частина мене. Це вже проблема, хвороба, розлад. І це треба лікувати, відрізати, ремонтувати та покращувати. Щоби можна було почати жити.
Але все якраз навпаки: можливо, ваша головна проблема (а читач неодмінно поспішить додати свою) — це не замкнутість, соціофобія, нещасне кохання, але зосередження на них замість того, щоби бути охочим жити важко своє життя. Можливо, проблема в тому, що ви вважаєте ці наклейки як те, що потрібно вирішити, перш ніж почати життя. Але ці наклейки є його частиною, його наслідком та його описом.
Не існує жодної проблеми «за межами вашого ядра». Є лише одна особистість і одна відповідальність за неї. Неможливо спочатку «вилікувати соціофобію» і «відкохатися», перш ніж я кинуся в інші стосунки. Інтровертність і травма від кохання — це ваше життя, ваша особистість і ваш досвід.
Чим довше ми відкидаємо їх як те, чим ми «незадоволені» і відкладаємо нашу готовність почати по‑справжньому жити (і щось для цього робити) аж до моменту, доки зламані частини не відремонтуються, тим менша ймовірність, що нам це вдастся. Тому що зламані та болючі частини — це наше життя.
Про душу треба дбати. А не ремонтувати її
Наша душа не схожа на розбиту машину (якщо ми не говоримо про психічний розлад, а це не ваш випадок). Це не так, що ми повинні її відвезти в ремонт, і лише з відремонтованим автомобілем ми можемо виїхати в країну життя. Якщо один спеціаліст не допоможе, ми знайдемо іншого. «Сеанси в психолога не допомогли.»
Наша душа набагато більше схожа на поле. Ви живете в селі: якщо ви хочете щось виростити, ви не можете очікувати, що поле вас обдарує, поки ви не будете звертати на нього увагу. Це якраз навпаки. Ви спочатку подбаєте про нього, а потім воно почне давати врожай. Можливо, вам доведеться в осени його орати, пару років збирати каміння. Можливо, кілька разів вирощувати щось, що не дуже добре, але що зміцнить поле. Це не умова того, що одного разу я дійсно почну щось вирощувати. Це вже частина мого вирощування.
До життя не можна підходити інакшим способом. У житті немає «спочатку підготовка, а потім по‑справжньому». Не існує «я зараз поміняюся, а потім я вам покажу (чи собі)». Єдине самовдосконалення — це крізь важке й чесне життя того, у чому ви є й ким ви є.
Це життя передбачає дві фундаментальні здібності: готовність залишатися присутнім і готовність і рішучість змінюватися, куди нам потрібно.
1. Готовність витримати: Добре бути тим, ким я є, і якісно робити те, що я роблю
Наша мета це не є пережити наступний день. Ми повинні вміти бути там, куди нас саме цей день веде, як найякісніше. Що це за девіз «соціофобія»? Воно щось виправдовує? Чому б не привітати чужу людину? Бо я боюся. Я щось не роблю, тому що відчуваю себе незручно. Я зроблю щось інше, бо маю приємне бажання. Не бути рабом власних почуттів — необхідний перший урок життя в сьогоденні:
- Закінчувати справи, навіть якщо я хочу їх продовжувати, але мені би це не принесло користі.
- Починати справи, навіть якщо мені не дуже хочеться і я їх боюся.
Чи готові ви почати це робити? Не «думати про те, щоби почати» або «читати хороші статті про це». Почніть це робити.
Перший урок принесе другий. У будь‑який момент я запитую: як я можу в цей момент внести максимальну якість? Як я можу те, що мені потрібно зробити (роботу, обов’язки, ввічливість), зробити якнайкраще — з урахуванням на результат, іншу людину, сам до себе? І якщо тут є хтось інший, я запитую: як я можу найкраще зосередитись на ньому/ній? Що йому/їй потрібно? Як я можу підвищити поточну якість його/її життя?
Лише зосередившись на комусь іншому чи на змістовній діяльності, я можу відступити від кружляння навколо себе та своїх проблем. Я не думаю про себе, тому що в цю мить я повністю зосереджуся на інших, на роботі, на користі — на створенні якості, на тому, як я наразі усвідомлюю її можливості і як можу її наразі створити. Тільки тоді й таким чином я змінюю себе. Навіть найсильніший соціофоб допоможе сліпому, який збирається ступити під зустрічну машину. Чому? Тому що раптово не йдеться про власний страх і турботу про себе.
Інструментом для якості присутності є увага. Куди я її спрямую? Де я з нею витримаю? Що я залишу? Це допоможе нам перестати бути рабами своїх почуттів і поривів.
Життя — це не випробування костюмів. Це вже прямий ефір
Майбутнє вашої соціальної фобії (або будь‑якої іншої проблеми) визначається кожним вибором, який ви зробите саме зараз. Шлях, який ви обираєте з роботи додому. Кількість людей, з якими ви вітаєтеся або навіть обмінюєтеся трьома реченнями про погоду. Кількість розчарувань і невдач, які ви зазнаєте (чим більше, тим краще). Це загартує вас. Це змінить вас. І те саме стосується вибору їжі, замкнутості, пошуку друзів.
Не йдеться про ціль чи результат. Йдеться про якість, до якої я прагну в будь‑якій присутності: навіть якщо я прибираю туалети в місцевому супермаркеті. Навіть якщо я чекаю на автобус, який довго не їде. У кожному моменті я маю багато можливостей вибору: своєї поведінки, переживання, думок, ставлення, дій щодо інших. Тільки завдяки цій якості нинішніх виборів я можу поступово побудувати довгострокову якість: свої погляди, цінності, характер, особистість, навички, життєвий вибір і стосунки…
2. Готовність і рішучість змінитись на того, ким мені потрібно бути
Якщо ми вміємо витримати в сьогоденні, яким би воно не було, і вносити в нього максимально можливу якість, тільки тоді ми можемо змінитися. Зміна парадоксальна. Я ніколи не досягну змін, тікаючи від сьогодення, а навпаки, живучи ним якнайкраще. Тому що зміни — це поступова послідовність виборів у сьогоденні. Зміни — це спосіб і сміливість, через які ми живемо своєю присутністю інакше. Більшість людей бачать у цьому реченні головне слово інакше. Однак не менш важливим є слово жити сьогоденням. Саме тому обидва вміння (жити сьогоденням і змінюватися) тісно пов’язані. Без вміння залишатися в сьогоденні зміни неможливі.
Зміна неможлива без змін
Існує два основних закони змін. Перший говорить: зміна неможлива без змін. Неможливо, щоби ми насправді нічого не зробили, але одного разу ми прокинемося зовсім іншими. Якщо ми хочемо бути абсолютно іншими, нам доведеться багато чого кардинально змінити. Ви готові? Ви вмієте так? Скільки речей ви вже поміняли? Скільки збираєтесь поміняти? Я говорю не про косметичні, а про великі, радикальні зміни:
- Зі скількома середовищами ви експериментували? Тобто в кількох ви пробували жити, щоб зрозуміти, яке з них вам найбільше підходить?
- Скільки робіт чи навіть професій ви перепробували?
- Скільки місць для проживання — сіл, міст, областей?
- Скільки нових інтересів і видів діяльності ви спробували?
- Між кількома різними та новими групами людей ви побували?
- До скількох спільнот, де вам легше знайти партнера (партнерку), ви наблизилась?
Це рішення, які призведуть до великих змін.
Ви живете в селі, де живуть і ваші батьки. Я розумію вашу турботу, якщо йдеться про самотню матір, яка лежить у ліжку, без змоги подбати про себе. Якщо ні, то моє запитання: чи дійсно вам потрібно жити там, де ви живете?
Наша поточна ситуація («у мене тут робота, друзі…») часто приносить комфорт і безпеку, хоча ми не завжди це усвідомлюємо. Якщо я хочу змінитися, я повинен щось поміняти. Ми не можемо хотіти, щоб усе залишалося незмінним, і ми раптом стали іншими. Таким чином, наша нинішня ситуація (батьки, робота, обов’язки) часто стає виправданням для того, щоб уникнути страху, який більша зміна точно принесе.
Зміна це важко
Правило змін номер два звучить так: Зміна це не просто. Великі зміни — це дуже важко. Для різних людей це може означати розрив, зустріч із новим партнером, а отже, спочатку знайомство з десятьма невідповідними, йти на компроміси, на які ми не хочемо йти, переїзд в іншу країну, поступити в університет або перекваліфікуватися, рік важко навчатися і витрачати на це 3–5 годин кожного вечора, замість того щоби дивитись телевізор, кинути роботу і знайти нову в іншому кінці країни, переїхати туди і знайти там нових друзів, інтереси. Це не легко. Але це зміна.
Якщо нинішнє середовище нас не влаштовує, залишити його може бути єдиним способом почати нашу трансформацію. Внутрішня зміна відбувається через зміну зовнішніх і життєвих подій, які вона приносить… Немає окремого всередині й зовні. Внутрішній прогрес відбивається зовні, а зовнішній всередині. Не вірте психологічному кліше про те, що все важливе відбувається всередині, а тому ніякі зовнішні зміни не мають сенсу, якщо я не зможу реалізувати зміни спочатку там.
Саме навпаки, зовнішні зміни бувають перевіреним засобом внутрішніх змін, особливо якщо ви ніколи, довго й належним чином не пробували будь‑яких зовнішніх змін. Якщо хтось поміняв десять дружин, десять робочих місць, десять міст для життя — і залишився незадоволеним, то я б погодився, що чергова зовнішня зміна не принесе внутрішнього натхнення й що проблему потрібно шукати всередині. АЛЕ — хіба це ваш випадок?
Якщо ви хочете щось змінити, стисніть зуби й почніть кардинально змінювати ситуацію. Навчіться жити з почуттям страху, непередбачуваності, розчарування та тривоги, які приносить кожна зміна. Але поступово також із надією, новими можливостями, новими перспективами та досвідом. Це єдиний спосіб досягти трансформації, якої ви так мрієте. Іншого шляху до цього немає.
Шлях глибоких змін не є приємним, швидким і безпомилковим. Але ті, хто вірить у це і вносить суттєві зміни в життя (і пов’язані з ними помилки), нізащо би це не проміняли. Бо знають, що незважаючи на труднощі, це єдиний спосіб знайти самого себе. Це буває тільки тоді, коли ми шукаємо. І пошук не може означати просто гарно замріятись, прочитати ще одну статтю або поговорити з подругою (чи психологом). Іноді потрібно зробити набагато, набагато більше.
Іноді немає часу для революції. Іноді є
Я часто кажу клієнтам: не робіть революцій. Спробуйте спочатку багато маленьких кроків. Зробіть кілька невеликих спроб, і ви побачите. Але це попередження про революцію має свої межі. Швидше, це послання для тих, хто мріє про фантазію: що трава в сусіда зеленіша, що мати власне кафе — це найбільша насолода у світі. У них ця фантазія недоведена, але оскільки вона дає їм позитивні почуття, вони помилково вірять, що сама реальність неодмінно зможе це зробити. Тут я кажу: краще спробуйте заздалегідь. І, звісно, те саме стосується і вас: перш ніж зробити революцію, я спробую зробити два‑три кроки. Перш ніж купити нову машину, я можу проїхатися на ній кілька разів. Перш ніж переїхати в інше місто, можливо, я спробую пожити там в орендованій квартирі кілька вихідних…
АЛЕ є й інші зміни. Зміни, які неможливо зробити маленькими кроками. Це зміни, які передбачають важливі життєві рішення, не пов’язані з нереалістичною уявою. Зміни, які необхідні не тому, що я помилково мрію, що деінде краще, а тому, що я чітко бачу, що мені тут погано. І такі зміни іноді мають бути великими рішеннями. Наприклад:
- коли я знаю, що перебуваю в патологічних стосунках (партнер агресивний, б’є мене)
- коли я знаю, що я залежний (я п’ю, я вживаю наркотики, я витрачаю гроші)
- коли я знаю, що моє поточне місце проживання, оточення чи робота не приносять мені ніякої користі…
… тоді немає часу на експерименти в сенсі «постараюся випити на бокал менше й подивлюся, що з цього вийде». Такі ситуації вимагають радикального вирішення. Це не означає спалити мости. Це означає радикальне рішення для великих змін (піти від партнера, початок лікування, зміна роботи), для яких неможливо зробити десять проміжних кроків.
Подумайте, яким чином на вашу ситуацію впливає середовище, у якому ви живете. Як сильно воно підтримує вас у змінах. Наскільки «незмінність» є його визначальною характеристикою. Якщо ви хочете великих змін, можливо, вам доведеться піти.
Це не означає, що ви вже ніколи не зможете повернутись. Це означає, що у вас буде можливість повернутися (і бути в іншому місці) іншим. Бути іншим — це те, про що тут розходится. Однаковість (незмінність) середовища, у якому ви живете, може запобігти цій іншості (тобто зміні).
Пікассо в місцевому клубі
Те, що ви навколо себе бачите людей, у яких це «чудово виходить», не означає, що це при таких самих обставинах (оточення, робота, проживання, соціальне середовище, середовище певних цінностей або очікувань) буде виходити і вам. Ми всі різні. Пабло Пікассо би не був футболістом‑ентузіастом, і вболівальники з місцевого клубу дивилися б на нього крізь пальці. І знаєте що? Він був би не проти. Тому що він тривалий час обирав інші діяльності, ніж футбол, і перебування з місцевими футбольними фанатами не було одним із його пріоритетів.
Наскільки ретельно ми обираємо середовище? Чи не сидимо ми, як маляри, у сільському клубі й не мучимося від того, що нас ніхто не розуміє? Якщо так, то це не вина місцевих завсідників. Вони — на відміну від нас — тут правильно.
Пам’ятаєте казку про гидке каченя? Скільки середовищ ви пробували? Де було краще? Де вам було краще, де гірше? Де ви «обрали» місце проживання? Там, де ви живете зараз, ви живете, тому що ви (можливо) там народилися. (Напевно) хтось вирішив за вас, це був не ваш вибір.
Якщо ми хочемо змінитися на краще, ми повинні робити вибір, який може не сподобатися іншим. Шлях до життя, який мені потрібно прожити, — це не шлях популярності чи змагання.
Нелегко вирватися з‑під тиску та уяви інших людей, але якщо ви можете це зробити (там, де це необхідно), ви будете винагороджені в сто раз більше.
На вас чекає життя, де ви будете жити не тільки «насправді пристойно», а й жити добре. Тільки тоді — коли страждання увійде в таке життя (яке іноді приходить у життя кожного з нас), ви будете вміти це страждання прийняти. Більше того, можливо ви можете побачити в цьому щось ще інше, ніж тільки біль. Бо якщо ми в житті відчуваємо сенс, то можемо розпізнати його і в стражданні, яке є його невід’ємною частиною.
Бажаю вам усього найкращого на цій подорожі!